Навіщо Зеленському нова ЦВК?

Для чого змінювати виборчу комісію, яка організувала переможні для президента і його партії вибори?

У своїй типовій манері, вдаючись до тактики законодавчого бліц-кригу, команда президента реалізувала намір спочатку припинити повноваження попередньої ЦВК, аби невдовзі сформувати нову Комісію, яка традиційно укомплектована  за квотним принципом, інакше кажучи, приблизно на 2/3 складається з підконтрольних главі держави осіб.

Навіщо вдаватися до такого кроку вже після президентських і парламентських виборів, до того ж вкрай успішних для чинного гаранта і його політичної сили?

Передусім, розпуск ЦВК можна розглядати в контексті прагнення нового керівництва держави перезавантажити всю систему органів державної влади, не залишаючи найменшого простору для впливу попередників. Позаяк термін повноважень членів Комісії складає 7 років, наступні чергові вибори і президента, і парламенту мали б організовуватися людьми, цілковито не пов’язаними з нинішньою більшістю. Це відповідає ідеї політичної незаангажованості ЦВК, але явно суперечить бажанню влади контролювати перебіг виборчих процесів.  

Інший очевидний мотив - дострокові місцеві вибори, покликані фіналізувати монополізацію влади в країні на всіх рівнях. Лояльний склад Центрвиборчкому до певної міри здатен посприяти досягненню цієї мети. Зрештою, в Офісі президента не приховують намірів дочасно змінити місцеву владу, наразі дискусії тривають лише з приводу дати виборів – навесні, коли формально завершиться децентралізація, чи вже до кінця поточного року.

Крім того, нова ЦВК завжди стане у пригоді в разі будь-яких інших дострокових виборчих марафонів, скажімо, до парламенту, якщо у певний момент він втратить керованість і на Банковій вдадуться до розпуску Верховної Ради.

Схоже, вказані плани і застереження так чи інакше враховувалися при ухваленні рішення щодо кадрового перезавантаження Центральної виборчої комісії, однак навряд чи стали ключовими призвідниками її розпуску.

Не слід забувати, що ЦВК відповідає не лише за проведення виборів, а й за організацію референдумів. Цей інструмент прямої легітимації політичних дій і рішень в Україні не використовувався вже близько 20 років, але сьогодні може знадобитися як найбільш переконливий аргумент на користь болючих для суспільства кроків. Здогадно, мова йде про вирішення конфлікту на Донбасі, яке неодмінно потребуватиме компромісів і поступок з боку Києва.

Проблема в тому, що будь-яка поступка української влади спричинить опір частини громадян і ймовірно проєвропейської опозиції. Своєю чергою, пересічного виборця Зеленського важко назвати добре мобілізованим активістом, готовим без вагань вийти на вулицю задля захисту своєї позиції. Перевага зе-електорату – хоч і в пасивній, але кількості. Тому, аби уникнути нового майдану, наприклад, внаслідок офіційного закріплення так званої «формули Штайнмайєра», президент буде змушений легітимізувати свої дії всенародним волевиявленням.

Референдум по Донбасу, безумовно, головний, та не єдиний плебісцит, що потенційно може відбутися в Україні за чинного президента.

Маючи нетипово високий для українських лідерів рівень підтримки у суспільстві, Зеленський прагне комунікувати з виборцем напряму, що дає змогу керувати державою без посередництва демократичних інституцій, насамперед парламенту і ЗМІ. В оточенні президента вже лунали заяви про те, що команда очільника держави спілкуватиметься з суспільством без журналістів.

В подібних умовах референдум може бути досить зручним політичним  інструментом: монобільшість втрачає монолітний характер, ініціатива потребує 300 і більше голосів, ухвалення рішення вимагає забагато часу або викликає опір серед опонентів – всі ці проблеми вирішуються за допомогою референдуму. До того ж у згаданого механізму є одна суттєва перевага – відповідальність за конкретне рішення перекладається з політиків на «волю народу», тобто зникає взагалі.

Втілення такого сценарію виглядає цілком можливим, особливо з огляду на передвиборчу обіцянку Зеленського розширити народовладдя у країні, насамперед, шляхом законодавчого закріплення порядку проведення загальнонаціонального та місцевих референдумів.

У такому випадку слухняна ЦВК як орган, що відповідає за організацію волевиявлення, обіцяє перетворитися на важливий інститут… прямої демократії.