Від цінностей особистих до вартостей громадянських

Тема цінностей стара, як світ. Сьогодні, в час швидких змін в українських реаліях, дискусії навколо ціннісного поля знову активізувалися.

Ваші вірування стають вашими думками.

Ваші думки стають вашими словами.

Ваші слова стають вашими вчинками.

Ваші вчинки стають вашими звичками.

Ваші звички стають вашими цінностями.

Ваші цінності стають вашою долею.

Магатма Ганді

Тема цінностей стара, як світ. Від Монтеня і Сковороди до  Гузара, Грицака, Пасхавера вона не втрачає актуальності та інтерпритується залежно від часів та обставин. Сьогодні, в час швидких змін в українських реаліях, дискусії навколо ціннісного поля  знову активізувалися.

Пропоную озирнутися навколо та й, для початку, у себе заглянути.

Чи задумуватися ви над тим, що для вас найважливіше? Під час однієї із зустрічей, де зібралися люди, які хочуть змінювати світ навколо, я запропонувала записати на аркуші 16 пунктів таких важливостей.  Для присутніх це було непросто, потрібно було в себе заглибитися, напружитися, порефлексувати... Є у нас дефіцит таких навичок... Та після певних зусиль вдалося визначитися із тим, що справді є важливим для кожного з нас. Часто цінність визначається через її дефіцитність; той ресурс, брак якого відчувається найбільш гостро і стає цінністю.

Для когось - це здоров'я/енергія. Люди, які не "закрили" для себе базові потреби (одяг, харчування, житло), цінністю вважають гроші. Багато з них говорять: "Томос на хліб не намажеш". Є в нашому суспільстві ті, у кого присутній, так званий, синдром "ксіви". Це люди, для яких посада, звання, статус є надзвичайно важливими речами. Та люди, які живуть усвідомлено, отримуючи задоволення від кожної миті, які справді є самодостатнім і ментально вільними, вони цінують час. Свій і інших. Біг вранці, що заряджає енергією на весь день; крута автівка останньої моделі; кабінет, вхід до якого передбачає попередній запис у секретарки – "важливості"-цінності у кожного свої. Та вони природньо переходять у вартості громадянські і стають основою суспільної взаємодії.

Наші громадянські вартості – це наші особисті цінності.

Українці – волелюбний, сміливий, працьовитий народ – кліше, що у нас активно культивується. Глянемо на це трохи з іншого боку. Волелюбний (свобода – природна цінність) – так, ми неодноразово виборювали свободу і зараз воюємо, відстоюючи цілісність території. Та поряд з цим – питання продажу землі – як один із виявів ліберальності суспільства, права на приватну власність, у нас так і залишається неврегульованим. Ті, хто декларують категоричне «ні – продажу землі», поукладали договори емфітевзису (право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб) на 50 років. Сміливий - 90% українців вважають себе патріотами. Це чи не найвищий показник у Європі. Проте коли виникає запитання, а скільки з них хочуть іти на війну, то відсоток один із найнижчих у Європі – 30%. Це означає, що для 60% громадян України патріотизм – не справжня цінність. Вони заявляють так, бо вважають, що так добре говорити, так прийнято, такі є соціальні установки. Працьовитий – так…. У вихідний день у європейських містечках не знайдеш, де хліба купити, не говорячи про вирішення якихось інших побутово-сервісних потреб. Всі відпочивають.  Ми ж продаємо свій час і здоров`я…за копійки…бо ми не ходимо до церкви у неділю, не любимо себе, не шануємо родинні стосунки, – гроші для нас важливіші.

Чому Польща у своєму розвитку сьогодні далеко від України? Польща 200 років була під Росією і Австро-Угорщиною, та їм вдалося вберегтися від «совка», вони зберегли свою гідність, свою ідентичність. Так, як і прибалти, до речі.

Нам, це не вдалося….

Патерналізм – став філософією нашого буття…і не одне покоління пройде, доки ми навчимося жити за принципом win – win. Відповідальне співробітництво, - це ще одна навичка, яка знаходиься у нас у зародковому стані. Нещодавно працювала в одному проекті із учнями київських шкіл. Знаєте, що я помітила? Діти не готові сприймати мене як рівного партнера. Вони вставали переді мною, відповідаючи. І коли я запропонувала їм цього не робити, сіла у коли поруч них, вони мене не зрозуміли, я для них була «дивакуватою вчителькою» (хоча вчителькою я не була). Вчитель – бог… Викладач, професор недосяжний небожитель…Ти – начальник, я – дурак…. Така, до болю знайома, парадигма стосунків.

Будь-які відносини формуються на рівні цінностей. Довіра, як цінність, у нас поки в тотальному дефіциті.

Та все ж на глибинному рівні потреба у свободі, у довірі, у партнерстві є. Майдан це підтвердив і «витіг» цю традицію із болота конформізму. Люди з потенціалом щось робити/змінювати стали явними, вони об’єдналися. Та потім звикли, зжилися, пристосувалися.

Кажуть, що громадянське суспільство програло старій політичній еліті після революції гідності. Побачимо, як воно зараз сприйме «нові-старі» обличчя.

Поки ми живемо в парадигмі цінностей виживання: гроші, корупція, брехня, постправда.

Та ми не живемо у вакуумі, – і в цьому нам заздрять сусіди. І це дає надію, що ми, зрештою, зрозуміємо, що для нас є важливим, а цінності не тільки нас мотивуватимуть, а й сприятимуть якості нашого життя.

Революція триває…