Світло – не трофей
Один із найцікавіших і найгостріших жестів вистави — введення жіночого персонажа, якого немає в оригіналі Орфа.
Коли ми чуємо про братів Грімм, у голові автоматично спрацьовує асоціація: казка, дитинство, щось наївне. Але опера «Місяць» — особливо у постановці режисерки Тамари Трунової — руйнує це уявлення. Це не розвага, а аргумент на користь справжнього театру: чесного, без фальші, без загравання з глядачем. І залишає доволі зараз рідкісний, але такий приємний післясмак: тебе зачепили за живе.
Опера «Місяць» (Der Mond) Карла Орфа вперше прозвучала 5 лютого 1939 року в Мюнхені, на сцені Баварської державної опери. Це була одна з перших великих прем’єр Орфа після гучного успіху «Carmina Burana». В основі лібрето — казка братів Грімм, але Орф переосмислив її у властивій йому стилістиці: з акцентом на ритм, примітивізм і театралізовану наївність, що приховує філософську глибину. В атмосфері передвоєнної Європи «Місяць» сприймався як гротескна, іронічна притча — про межі людських амбіцій, про жадобу і про порядок, який порушується, щойно хтось привласнює те, що мало б належати всім.
У 2025 році, на сцені Нацоперети, ця історія звучить не менш гірко.
Режисерка Тамара Трунова показує цей матеріал, як алегорію про сучасність: про владу, ресурси, привласнення (фізичного і матеріального) й світло — те саме, за яке ми сьогодні боремось і буквально, і метафорично.
У центрі сюжету — Місяць, який четверо чоловіків викрадають і ділять між собою. У версії Трунової — це вже не просто фантазія. З одного боку, можна сприймати це, як притчу про спільне благо, яке хтось вирішив зробити приватною власністю. З іншого, як перемогу маскулінності, вакханалії над здоровим глуздом. На тлі світла і темряви, але крізь деталізацію пороків. Місяць — це про довіру, мрію, і головне - про свободу. І парадокс: чим більше герої намагаються утримати світло, тим швидше воно перетворюється на отруту.
Складно не помітити політичні конотації. Для країни, яка пережила колоніальний досвід і зараз воює за свої кордони, свої значення, свої ресурси — тема «викраденого світла» болісно точна. Постановка Трунової не моралізує, але ставить пряме запитання: чи можна узурпувати те, що спільне за природою?
Один із найцікавіших і найгостріших жестів вистави — введення жіночого персонажа, якого немає в оригіналі Орфа.
У світі, де діють винятково чоловіки — карикатурно мужланські, агресивні, жадібні, — жінка є маркером витісненого: емоційності, емпатії, права бути почутою. Її присутність на сцені — нагадування про інше — заглушене, зневажене, але все ще живе.
На цьому тлі постає ширше питання: що це за світ, де жінка — тиха, вразлива — завжди на периферії, а центр зайнятий чоловічим привласненням?. Це — коментар до сьогодення, в тому числі до театрального середовища, де питання аб’юзу, сексуального насильства й системного приниження жінок давно вже не можна замовчувати.

Трунова не нав’язує жодних висновків. Але створює структуру, в якій ці висновки глядач робить сам. І де маскулінність — це не про силу, а про деструкцію, яка знищує і себе, і інших.

Український переклад Яни Іваницької зберігає ритмічну, майже заклинальну структуру Орфівського тексту, але звучить живо і зрозуміло. Це рідкісний випадок, коли класичний твір не втрачає глибини, але при цьому не виглядає «нафталіновим».
Музично вистава зібрана, точна, насичена ритмом. Орф написав твір, де звук і сенс — одне ціле. На сцені хор — не фон, не електорат чи підпорядкована маса людей, а жива сила, що спостерігає і реагує. Наче спільнота, яка вже все бачила — і все пам’ятає.
Сценографія побудована на контрасті темряви й світла. Ніякого надміру — лише найнеобхідніше. Місяць, як об’єкт на сцені, змінює свою форму — і значення. Світло тут не романтичне, а отруйне. Бо привласнене світло — вже не світло.

Чоловіки, які крадуть Місяць, виглядають як шаржі на чиновників, силовиків, можновладців. Вони впізнавані. І саме тому — страшні. Бо зло тут не демонічне, а банальне. А історія — не про фантастичну подію, а про механізм, який ми бачимо щодня: захоплення спільного заради приватного.
Світло не можна присвоїти
«Місяць» Трунової — це опера для тих, хто звик думати. Вона не дає відповідей, але чітко формулює запитання. Що ми вважаємо спільним? Хто і як вирішує, кому це належить? І що стається зі світлом, коли його замкнути в руках? Це вистава про владу, про відповідальність, про пам’ять і про нас.
- Участь другого з батьків у вихованні дитини після розлучення: що каже закон? Арсен Маринушкін вчора о 20:46
- Електронний документообіг: інструкція до впровадження з юридичної та бізнес-позиції Олександр Вернигора вчора о 17:51
- Особисті заощадження під час війни: чому важливо продовжувати інвестувати Антон Новохатній вчора о 15:48
- Реформа лісової галузі: коли чесні правила не для всіх Олександр Місюра вчора о 12:26
- Як організувати аналітику для бізнесу, коли продажі йдуть з кількох каналів Ерік Клюєв 03.06.2025 17:00
- Україна має шанс інтегруватися у водневу економіку ЄС Олексій Гнатенко 03.06.2025 16:21
- Залученість чи саботаж Олександр Висоцький 03.06.2025 11:14
- Фінанси: зовнішня чи внутрішня опора? Інна Бєлянська 03.06.2025 11:11
- Сірий інтернет-бізнес під час війни: виклик для держави та суспільства Андрій Лотиш 03.06.2025 11:01
- Що відбувається з будівельними ліцензіями на ринку України? Олеся Романенко 03.06.2025 10:46
- Gen Z і освіта: як запалити інтерес до знань у покоління швидких змін Олександра Нікітіна 03.06.2025 08:19
- Якості українських підприємців, що допомагають масштабуватися за кордон Віктор Андрухів 03.06.2025 07:48
- Новий рівень вантажоперевезень: старт контрейлерного коридору Україна – Німеччина Володимир Гузь 02.06.2025 12:08
- Партнерство для відбудови: як бізнесу інвестувати в критичну інфраструктуру Ростислав Никітенко 02.06.2025 12:03
- Як ефективно подати скаргу до УДАБК: кейс забудови в прибережній смузі Дніпра Павло Васильєв 31.05.2025 13:54
- Фінанси: зовнішня чи внутрішня опора? 371
- Чому в Україні судять військових так, ніби війни немає? 360
- Що відбувається з будівельними ліцензіями на ринку України? 245
- Як ефективно подати скаргу до УДАБК: кейс забудови в прибережній смузі Дніпра 201
- Чому досі немає легших бронежилетів для ЗСУ: історія марнотратства та байдужості 86
-
"99% – це не водолази". Як і чим Україна змогла знову вдарити по Керченському мосту
71444
-
Російська авіабомба зруйнувала елеватор одного з найбільших агрохолдингів України
Бізнес 29761
-
Якщо РФ вважає Україну загрозою, то навіщо світу, заснованому на правилах, така Росія
Думка 23068
-
Уроки румунського Клужа: як українські міста можуть перетворити виклик на розвиток
Думка 22598
-
Ім'я на обкладинці: чому успішні книжки починаються не з тексту, а з автора
Думка 11305