Закон для монополізації аптечного бізнесу

На сайті Верховної Ради України розміщено проект Закону № 8591 про внесення змін до Закону «Про лікарські засоби»

Метою розробки проекту зазначеного закону визначено розвиток конкуренції та обмеження монополізму у сфері роздрібної торгівлі лікарськими засобами. Питання є надзвичайно актуальним оскільки у цій сфері нині має місце концентрація ринкової влади в руках найбільших його учасників, які  встановлюють правила гри на ринку та перешкоджають розвитку конкуренції. Маючи можливість впливати на ринкову пропозицію ліків, потужні аптечні мережі зазвичай обмежують вибір споживача тими лікарськими засобами, доходність від реалізації яких найбільша. Тобто основною метою їх монополістичної стратегії є максимізація прибутків, що супроводжується агресивною рекламною політикою. При цьому аптеки, що управляються індивідуальними підприємцями, зазнають дискримінації. 

Водночас ознайомлення з пропозиціями авторів законопроекту свідчать про зовсім протилежні наміри, бо втілення в життя цих пропозицій буде не сприяти конкуренції, а навпаки створить умови подальшої монополізації цієї діяльності. Зокрема виклинають заперечення наступні пропозиції:

1. Статтю 19 запропоновано доповнити новою частиною такого змісту:«Ліцензія на здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами не може бути видана, якщо на день подачі заяви про видачу ліцензії відстань по прямій лінії від місця запланованого розташування аптеки до найближчої аптеки становить менше 500 метрів». При цьому у пояснювальній записці зазначається, що сьогодні на локальних ринках має місце явище надмірної конкуренції. Велика кількість конкурентів та їх конкурентна боротьба призводить до демпінгу цін, встановлення несправедливих знижок за лояльність, що на думку авторів, призводить до відсутності прибутковості, що унеможливлює розвиток бізнесу. Тому для усунення такої конкуренції і пропонується встановити раціональну відстань між аптеками у 500 метрів, що «враховує інтереси маломобільних груп населення та громадян похилого віку, а також інтереси пацієнтів лікувально-профілактичних закладів». Тобто очевидно автори вважають, що таким споживачам задля пошуку більш дешевих або відсутніх ліків простіше пройти відстань до іншої аптеки, яка обов’язково має перевищувати 500 м.

Окрім погіршень для споживача таке нововведення є невигідним і для підприємців, які мають намір інвестувати свої кошти в Україні, створюючи робочі місця і покращуючи умови для придбання ліків. Не зрозуміло, чому чиновник має визначати за них місце розташування бізнесу. Якщо бізнесмен, який знає, що в даному місці вже працює конкурент, але впевнений, що зможе запропонувати споживачу кращі умови, все ж таки вирішує створити тут свій аптечний заклад, то чому законодавці та чиновники мають встановлювати йому якісь незрозумілі перешкоди. Тому це насправді виглядає як безпідставне обмеження прав підприємців та перешкоджання розвитку конкуренції.

Показник відстані 500 м. авторами законопроекту нічим не обґрунтований. Більше того його пропонується застосовувати до всіх випадків видачі відповідних ліцензій, не зважаючи на відмінності густо- і малонаселених регіонів, транспорту та інших регіональних особливостей. У пояснювальній записці, крім загальних фраз, з цього питання немає ніяких розрахунків, не наводяться конкретні прийнятні аргументи.

2. Викликає непорозуміння стаття 19-1, де особам, які здійснюють діяльність з роздрібної торгівлі лікарськими засобами, забороняється займатися іншими видами господарської діяльності, крім виробництва (виготовлення) лікарських засобів в умовах аптеки або діяльності, пов’язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Це явне порушення прав підприємців, які мають право здійснювати інвестування своїх коштів диверсифікуючи на свій вибір напрями бізнесової діяльності.

3. У ст.19-3 п1) встановлюється, що господарську діяльність з роздрібної торгівлі лікарськими засобами можна здійснювати у формі приватного підприємства, акціонерного, повного, командитного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю з урахуванням того, що учасників (акціонерів, засновників) кожного з таких товариств (підприємств) повинно бути не менше трьох. Водночас у статті 3. закону «Про Господарські товариства» зазначено, що господарське товариство, крім повного і командитного, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.

4. Авторами запропоновано визнати роздрібну торгівлю лікарськими засобами професійним видом фармацевтичної діяльності та суттєво підвищити вимоги щодо відповідної освіти підприємців, які прагнуть здійснювати таку торгівлю. При цьому самі ж автори у пояснювальній записці наголошують, що нині «має місце тенденція до скорочення аптечного виробництва – абсолютна більшість аптек відмовилась від здійснення даного виду діяльності на користь суто комерційної реалізації.» Тобто більшість аптек тепер самостійно ліки не виробляють, а просто продають продукцію, вироблену вітчизняними чи іноземними спеціалізованими підприємствами, де масштаби виробництва не тільки створюють кращі умови для технологічних покращень і забезпечення якості ліків, але й призводять до зниження цін на одиницю продукції.  

Однак автори законопроекту все ж таки вважають необхідним сприяння здійсненню діяльності з виробництва (виготовлення) лікарських засобів в умовах аптек, а також діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних (психотропних) лікарських засобів. При цьому не прописуються конкретні державні заходи щодо такого сприяння, а лише пропонується надати підприємцям, які провадять дані види діяльності, можливості здійснювати торгівлю через збільшену кількість аптек. Відповідно для тих, хто не буде здійснювати таке виробництво, кількість аптек, які дозволено буде відкривати, зменшується у 2 рази.

Тут виникають дві серйозні проблеми:

- впровадження при ліцензуванні вимоги щодо наявності фармацевтичної освіти у майже всіх учасників, які здійснюють роздрібну торгівлю лікарськими засобами;

- встановлення бюрократичних обмежень на кількість об’єктів торгівлі, які має намір відкривати підприємець.

Розробники законопроекту вважають за необхідне, щоб засновники (учасники, акціонери) аптек були професійними учасниками фармацевтичної діяльності. Задля цього вони повинні мати документ про вищу освіту не нижче другого (магістерського) рівня за спеціальністю «Фармація» та мати сертифікат провізора-спеціаліста, виданий закладом післядипломної освіти, або посвідчення про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії.

Очевидно, що ця вимога є нереальною. Підприємці, які інвестують в певний бізнес зовсім не обов’язково повинні мати відповідну професійну освіту.(металургія, культура, АПК тощо) Вони створюють підприємство, забезпечують його ресурсами, а для здійснення поточної діяльності наймають менеджерів з відповідною освітою. Однак законопроектом встановлюється, що підприємець  не може передавати іншій особі (комерційному агенту, управителю тощо) функції управління аптекою. (ст.19-2)

Закріплення завищених освітніх вимог до підприємців, які, вкладаючи свої кошти, прагнуть безпосередньо здійснювати роздрібну торгівлю лікарськими засобами або бути допущеними до організації такої діяльності через механізми корпоративного управління, просто стане суттєвою перешкодою для розвитку конкуренції. Очевидно, що такі необґрунтовані ліцензійні вимоги насправді не дадуть змогу багатьом бажаючим приймати участь у забезпеченні населення ліками.(Ну не будуть купувати акції, якщо для цього необхідно подати документи про фармацевтичну освіту) Водночас це буде на руку нинішнім потужним учасникам цього ринку, які ,звичайно, не хочуть отримувати додаткових конкурентів, оскільки вони будуть збивати їм ціни. Тобто запропоновані нововведення підуть на користь великих аптечних мереж, які нині вже мають велику ринкову владу. А малі і середні підприємці постраждають у такій конкуренції. 

Що стосується встановлення бюрократичних обмежень на кількість об’єктів торгівлі, які має намір відкривати підприємець, то не зрозуміло чому, на думку авторів законопроекту, фізична особа-підприємець має право здійснювати торгівлю лікарськими засобами лише через одну аптеку, а юридична особа не більше ніж через чотири аптеки включно з їх структурними підрозділами, що мають бути розташовані в межах лише однієї області України. При цьому юридична особа, що, крім того, виготовляє лікарські засоби в умовах аптеки або здійснює діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, може здійснювати свою діяльність  не більше ніж через вісім аптек включно з їх структурними підрозділами, що мають бути розташовані в межах лише однієї області України.

Ніяких обґрунтувань саме таких кількісних обмежень у законопроекті не наводиться. Зокрема слід нагадати, що області України дуже відрізняються за чисельністю міського та сільського населення, доступністю до транспортної інфраструктури та інших факторів, що впливають на можливості споживачів придбавати ліки. Очевидно такі бюрократичні перешкоди підприємництву та споживачам ліків будуть не на користь конкуренції та добробуту людей.

Автори законопроекту посилаються на світовий досвід. Дійсно, наприклад в Угорщині до 2007 р. діяв закон, який надавав право володіти аптеками лише фармацевтам та встановлював обмеження на кількість аптек у одного власника. Потім ці обмеження були зняті, що сприяло створенню здорового конкурентного середовища та зниженню цін на ліки. Однак з 2011 р. уряд повернув ряд колишніх обмежень. Зокрема право володіти аптеками лише фармацевтам. При цьому виявилось, що у них на це немає коштів. Тому керівництво змушено було надати їм кредити та субсидії з низькою процентною ставкою (усього 3%).

Повернення зазначених обмежень викликало незадоволення Європейської комісії, яка у 2012 р. стала отримувати скарги на такі дії угорської влади. Після проведення ретельної перевірки наприкінці 2014 р. було направлено офіційне повідомлення, у якому Комісія висловила свої заперечення щодо обмеження вільного переміщення капіталів. Нині дискусія триває

Цей приклад свідчить, що не все так однозначно у використанні світового досвіду. Законотворці мають не тільки його ретельно вивчати. Але й враховувати вітчизняні особливості ведення бізнесу та потреб і фінансових можливостей населення.

5. Положення пунктів 1 і 3 частини першої статті 19-3 не застосовуються до юридичних осіб, єдиним учасником (акціонером, засновником) яких є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність з роздрібної торгівлі лікарськими засобами. Тобто для державних і приватних підприємців створюються різні умови, що не відповідає теорії конкуренції, яка передбачає створення в країні рівних умов для всіх підприємців.

Така ж дискримінація встановлюється п.5 Перехідних положень де зазначено, що юридична особа, єдиним учасником (акціонером, засновником) якої є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, має право на свій вибір здійснювати свою діяльність через аптеки на умовах, що визначені для юридичних осіб, або у тій кількості, яка була на момент набрання чинності цим Законом.

До речі, у вищенаведеному прикладі щодо Угорщини, Європейська комісія висловила свої заперечення щодо нерівних законодавчих умов ведення аптечного бізнесу для угорських та інших європейських інвесторів. На думку Комісії така підтримка вітчизняних підприємців порушує основну концепцію Єдиного економічного європейського простору.

6. У Перехідних положеннях зазначено, що закон застосовується до відносин, що виникли після набрання ним чинності. У пояснювальній записці  написано, що законопроект не передбачає скасування чи обмеження діючих ліцензій на здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами. Незавершені процедури видачі ліцензій на провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами підлягають завершенню згідно з положеннями законодавства, що діяли до моменту набрання чинності цим законом

Водночас встановлено, що протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом підприємці, що провадять господарську діяльність з роздрібної торгівлі лікарськими засобами, мають підтвердити дотримання своїми учасниками освітніх вимог, які встановлені статтями 19^{2 та} 19³ цього Закону. Тобто всі вони мають пред’явити відповідні документи про вищу освіту не нижче другого (магістерського) рівня за спеціальністю «Фармація» та сертифікат провізора-спеціаліста, виданий закладом післядипломної освіти, або посвідчення про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії.

Оскільки протягом року (та й за більш тривалий період) надати такі документи всі учасники не зможуть, то логічно передбачити, що велика кількість підприємців змушена буде припинити свою діяльність на зазначених ринках. Очевидно все це не буде сприяти конкуренції, що було визначено авторами законопроекту метою його розробки. Конкуренція на зазначених ринках суттєво зменшиться з відповідними негативними наслідками для споживачів лікарських засобів.

Знову посилаючись на приклад Угорщини, можна нагадати, що при введенні вимоги про необхідність мати фармацевтичну освіту власникам аптек встановили перехідний період у 6 років для отримання відповідної освіти або продажу свого бізнесу.

Висновок: Нині в  Україні працює більш ніж 22 тис. аптек та аптечних пунктів. Їх кількість щорічно зростає майже на тисячу. https://biz.censor.net.ua/resonance/3037374/komu_prinadlejat_apteki_ukrainy. Однак опитування Антимонопольного комітету свідчить, що 41% від кількості респондентів вважають, наявну кількість аптечних закладів недостатньою. http://www.amc.gov.ua/amku/control/main/uk/publish/article/132206. До того ж загальновідомо, що більшість споживачів не задоволені постійним суттєвим зростанням цін на лікарські препарати. В умовах зубожіння населення люди змушені відмовлятися від їх придбання. А це призводить до підвищеної смертності. Особливо у сільських районах.

Очевидно не все так просто. Проблема не у кількості аптек, а у монопольній поведінці переважної частини учасників ринку. Аптечні заклади зазвичай включені у потужні мережі, об’єднані або спільним власником, або різного роду угодами. У результаті більшість учасників реально не конкурують між собою, а мають колективну монопольну владу. Про це, зокрема, свідчать непоодинокі факти недобросовісної конкуренції, перерозподіл споживання лікарських препаратів у бік найдорожчих та недоступність їх дешевих аналогів, тощо. Водночас антимонопольні органи не приділяють цьому питанню належної уваги. Мають місце і інші проблеми. Зокрема це недосконалість системи патентування, законодавча неврегульованість   питань ціноутворення на цьому ринку, тощо.           

А тепер, замість того, щоб припиняти картельні змови та навести лад на цьому соціально важливому ринку пропонується змінити законодавство практично на користь монополістів та на шкоду малим та середнім підприємцям, які успішно могли б тут працювати. Проблему монопольних тенденцій у процесі ведення аптечного бізнесу необхідно вирішувати комплексно, а не просто змінюючи законодавство в угоду олігархам. Зокрема, змінюючи закони не можна формально посилатись на досвід окремих країн. Слід, в першу чергу, враховувати вітчизняні умови та особливості ведення бізнесу, а також потреби і фінансові можливості населення. Очевидно, що представлений законопроект потребує суттєвого доопрацювання на основі ретельного вивчення ситуації та обговорення з бізнесовою громадськістю і фахівцями сфери охорони здоров’я.