Реформа децентралізації: гострі кути

Україна приступила до реформи місцевого самоврядування, фактично лише в 2015 році, коли з'явилися перші Об'єднані Територіальні Громади (ОТГ).

Україна приступила до реформи місцевого самоврядування, фактично тільки в 2015 році, коли з'явилися перші Об'єднані територіальні громади (ОТГ). Відразу ж, разом з позитивними моментами, виявилася величезна кількість протиріч, непродуманих факторів, передчасних обіцянок, які, на жаль, навіть не стали предметом для серйозного аналізу.

Поширення ж реформи на всю територію країни, перетворює ці недоліки з ще місцевих, у проблему всієї держави, проблеми народу України.

           До найбільш кричущих з них відносяться:

• Недофінансування галузей охорони здоров'я та освіти

             Відповідно до концепції бюджетної децентралізації, медицина та освіта повинні фінансуватися за рахунок бюджетних субвенцій. Практика реалізації нового порядку показує, що поки дуже часто мова йде про те, щоб всі ці установи якомось чином фінансувались безпосередньо з місцевого бюджету (практично порожнього). Розміри субвенцій останніх років не дозволяють вести навіть нормального фінансування поточної діяльності установ освіти та охорони здоров'я. Про те, як цей порядок вже позначається на підготовці фахівців (в першу чергу, робітників), неодноразово писалося.

•  Відсутність чітко визначеного розподілу прав та компетенцій, дублювання функцій між органами місцевого самоврядування 

Характерно і те, що реформи місцевого самоврядування нікому навіть здійснити. «Старі» кадри повністю не готові до ефективної діяльності в нових умовах, а «нові» кадрів - занадто мало. Недоказана визначення прав і компетенцій у керівників ОТГ, співвідношення між повноваженнями різних структур місцевого самоврядування, призводить до ризику безконтрольного зростання корупції на місцях, фактично позбавляє громадян можливостей не просто формально брати участь у їх діяльності, а реально впливати на прийняті рішення.

• Відсутність економічно обумованої доцільності до об'єднання в ОТГ

            Проблемою України стає небажання розвинутих і фінансово благополучних населених пунктів (в першу чергу, великих міст) об'єднатися з бідними. У цьому плані залишаються без відповіді і інші питання, пов'язані з доцільністю подібного об'єднання. Багато хто в цьому бачить просто спосіб центральної влади хоч якось уникати відповідальності за хронічно невирішені проблеми малих населених пунктів.

• Підвищення вартості комунальних послуг

            З проводящей реформой громадяни пов'язують зростання тарифів на комунальні послуги, зниження якості їх надання.

            Для самих громад стає очевидним, що пропоновані фінансові перетворення спрямовані не стільки на сприяння їм у досягненні господарської незалежності та підтримці їх розвитку, скільки на "викачування" з них грошей.

• Формування сприятливого середовища для корупційної складової

            Так, зокрема, серйозні прогалини існують у земельному законодавстві. Вони дозволяють «будувати сірі, чорні та буро-малинові» схеми земельних угод, вирішити питання землекористування та межування виключно владною волею Голів ОТГ, а не за інтересами її населення.

            Варто взяти до уваги безпосередні приклади, які наочно демонструють вищенаведені проблеми на місцях:

Іванівська ОТГ була створена 29 жовтня 2017 року. До її складу увійшла 1 селищна рада й 8 сільських. Населення громади складає 9541 чоловік. На баланс громади було передано багато бюджетних установ, які вона повинна фінансувати з власного бюджету. У той же час, передачу об'єктів, які могли реально поповнювати бюджет громади (готелі, будинки побуту та друкарні), районна рада без всяких законних підстав, затягує, так само, як і вирішення питання про фінансування об'єктів інфраструктури. Ні в законодавстві, ні в підзаконних актах, процедура вирішення подібних конфліктів не встановлена. Виходом може стати тільки прихід нових інвесторів, але чи не постраждає громада від їх дій?

            Маленькі ж ОТГ знаходяться, в деякому сенсі, в кращій ситуації, - у них на балансі практично немає установ, які вимагають фінансування. Це надає громаді можливість перерозподіляти отримані кошти на вирішення інших питань й розвиток. Але обсяг цих коштів, значно менше, ніж в Іванівській. Відповідно, перерозподіляти, по суті, нічого. До того ж надії на інвестора немає. Таку ситуацію теж треба було заздалегідь передбачити, коли реформа розроблялася.

            Реформа, хоча і проголошує своєю метою досягнення фінансової незалежності, фактично ж, під цим приводом, центр просто позбавив себе від обов'язку займатися справами обласного та місцевого значення.

            Яскравим прикладом, який відображає реальний стан речей, - це досвід Музиківської ОТГ.

Музиківська ОТГ  Білозерського району Херсонської області має затверджений бюджетний розпис на 36 млн. грн в 2018 році. З них, 16 млн. - це державні дотації і субвенції. При такому положенні, говорити про реальну фінансову незалежність, не доводиться. А якщо ще й врахувати те, що це дані затвердженого бюджетного розпису, що значно відрізняються від обсягу необхідних для стабільного функціонування й розвитку коштів, то картина стає ще гіршою. Насторожує й структура власних коштів громади, в якій від 40 до 70% займає податок з доходу фізичних осіб. В той же час підприємства, які фактично працюють на території громади, ніяких податків в її бюджет не платять, так як їх юридичні особи зареєстровані не на території громади, а в Києві, Одесі, Харкові чи Львові. Законодавство не змушує юридичні особи перереєструватись у громаду.

Вищевказані пункти – це далеко не весь спектр проблем, з якими на етапі реалізації стикається реформа децентралізації. В наступному матеріалі поговоримо про міжнародний досвід у вирішенні питань, що є типовими для країн, які прагнуть до впровадження децентралізації. Також, спробуємо окреслити те, яку перспективу має залучення світових практик в українських реаліях.