Спеціальний, бо компенсаційний

 
Дивлюся дословника. Спеціальний – призначений виключно для кого-, чого-небудь; який має особливе призначення; який чимсь виділяється серед інших; не такий, як інші;особливий. 

 
У судовихрішеннях часто називають закон спеціальним. Чому закон називається спеціальним?Коли він стає таким? 

 
Прямоговизначення, коли закон є чи стає спеціальним, у законодавстві я не знайшов. Утеорії та юридичній практиці прийнято згадувати принцип римського права lexspecialisderogatgeneralis (лат.«спеціальний закон відміняє (витісняє) загальний закон»), який називаютьколізійним принципом. Він покликаний розв’язувати колізії між нормами права,які по-різному регулюють одні й ті ж відносини. За цим принципом пріоритетнадається спеціальній нормі, а не загальній. Законодавець приймає спеціальнунорму, яка має регулювати конкретні суспільні відносини по-особливому.  

 
Одним із таких спеціальних законів суди називаютьЗакон України «Про судовий збір». У цій статті викладу свої міркування щодо«спеціальності» цього закону при розгляді питання про звільнення від сплатисудового збору позивачів-споживачів кредитних послуг.  

 
Є колізія між статтею 5Закону України «Про судовий збір», яка містить перелік осіб, звільнених від сплати судового збору під час розгляду справи вусіх судових інстанціях, і частиною 3 статті 22 Закону України «Прозахист прав споживачів», якою споживачів звільнено від сплати судового збору запозовами, що пов'язані з порушенням їх прав. І єсуперечлива практика Верховного Суду України і Вищого спеціалізованогосуду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо звільнення відсплати судового збору у справах за позовами споживачів.

 Щоправда, у переважнійбільшості цих рішень розглядалось питання про звільнення споживачів від сплатисудового збору при подачі апеляційних і касаційних скарг, заяв про переглядсудових рішень Верховним Судом України. У рішеннях, прийнятих не на користьпозивачів, наводиться теза, що «Закон України«Про судовий збір»є основним спеціальнимзаконом, положеннями якого визначено порядок справляння судового збору, зокремайого обчислення, сплата, а також звільнення осіб від його сплати». 

Треба розібратись, яка норма є спеціальною, а яка загальною щодо звільненняпозивача-споживача від сплати судового збору.  

 
Закон «Про захист прав споживачів» покликаний регулювати виключно суспільнівідносини щодо споживання товарів і послуг. Як тут не згадати про тлумаченняслова «спеціальний», яке дається у словнику: спеціальний – призначений виключно для кого-, чого-небудь; який має особливе призначення. 

 
Змістомчастини 3 статті 22 Закону «Про захист прав споживачів» є право особи, яказвертається із позовом до суду із вимогами щодо захисту її прав, як споживача, на звільненнявід сплати судового збору. Кожне право особи, закріплене у законі, передбачаєможливість його реалізації. Не відповідає призначенню правової і соціальноїдержави такий стан, коли є закон, який закріплює право, але його не можнареалізувати. Зрозуміло, що якщо у частині 3 статті 22 Закону «Про захист прав споживачів» зазначається «за позовами», то таке право може бутиреалізоване при поданні позовної заяви. 

 
Не маєзначення, що статтею 5 Закону «Просудовий збір»не передбачено пільг щодо сплати судового збору споживачами.Наприклад, цією нормою також не звільнено від сплати судового збору заявника усправі про визнання фізичноїособи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи. Алечастиною 2 статті 240 ЦПК України встановлено, що судові витрати (а отже йсудовий збір), пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особинедієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносятьсяна рахунок держави. Ця норма ЦПК несе у собісоціальний зміст: держава визнає, що люди із психічними розладами єнезахищеними. Не повинно бути перешкод у захисті їх прав у суді. Державі небуде користі від того, що потенційні піклувальники та опікуни черезнеобхідність сплачувати судовий збір, оплачувати вартість проведеннясудово-психіатричної експертизи, не будуть звертатись до суду. 

 
Метою Закону«Про захист прав споживачів» є правове забезпечення умов для цивілізованогоринку товарів і послуг із дієвими заходами впливу щодо порушників. При цьомуочевидним є нерівність можливостей у захисті своїх прав між виконавцем послуг іспоживачем. Як вказано у п. 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду від 10 листопада 2011 р. № 15-рп/2011 (справа прозахист прав споживачів кредитних послуг), держава забезпечуєособливий захист більш слабкого суб’єкта економічних відносин. Таким суб’єктомє саме споживач.

 
Безпрактичного механізму реалізації частини 3 статті 22 Закону України «Прозахист прав споживачів» ця норма носила б декларативний характер. Державі має бути вигіднодля підвищення рівня послуг, аби споживач міг безперешкодно звернутися до судуіз позовом до виконавця цих послуг. Якби держава не надавала такої можливостіспоживачу, тоді б ринок не міг розвиватися у напрямку підвищення якості послуг,а скотився б до рівня обману споживачів. 

 
Також в ухвалах судів про повернення позовних заяв про захист правспоживачів доволі часто наводиться теза: «Зазмістом змін до статті 5 Закону «Про судовий збір», які прийняті пізніше, ніжЗакон «Про захист прав споживачів», убачається, що з 1 вересня 2015 рокуспоживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав, не відносятьсядо суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору під час розглядусправи в усіх інстанціях». (див. ухвалу Верховного Суду України від 16вересня 2016 р. у справі № 6-2128ц16). Але ця теза не має ніякого відношення доколізійного принципу про пріоритет спеціального закону. Тут має місцевідображення давньоримського принципу lexposteriorderogatpriori (лат. «пізнішим закономвідміняється більш ранній»). 

 
Упостановісудових палат у цивільних, адміністративних та господарських справахВерховного Суду України від 30 листопада 2016 р. у справі № 6-1121цс16 наведено тезу про те, що судовийзбір як складова судових витрат виконує компенсаційну, превентивну і соціальнуфункції. Але як Закон «Про судовий збір» може визначати превентивну і соціальнуфункцію щодо створення державою умов для захисту прав споживача, або створенню умов дляцивілізованого ринку товарів і послуг? Прокомпенсаційну функцію судового збору для фінансування судів вірю, а от щодо зміступревентивної і соціальної функції з точки зору захисту прав споживачів чомусьсумніваюся. 

 
Усім споживачам, які звертаються до суду із позовами прозахист їх прав, радив би аргументувати позицію щодо звільнення їх від сплатисудового збору пріоритетністю статті 22 Закону «Про захист прав споживачів» передЗаконом «Про судовий збір». Так, у справі за позовом банку про стягненнякредитної заборгованості я подав зустрічну позовну заяву про визнання недійснимикредитного договору, договорупоруки та договору іпотеки. Судовий збірне платив. Навів аргументи, які викладені вище. Суд прийняв до розглядузустрічну позовну заяву до розгляду в одному провадженні із позовом банку.