Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
06.09.2017 14:16

Спеціальний, бо компенсаційний

У судових рішеннях часто називають закон спеціальним. Чому закон називається спеціальним? Коли він стає таким?

Спеціальна пропозиція! Це коли можна купити дві одиниці товару за ціною однієї, хоча вам цей товар геть не потрібен. Спеціальний тариф! Це коли одна додаткова умова цього тарифу записана маленькими літерами на звороті рекламного буклету. Спеціальний статус. Це для тих, хто хитріший. Спеціальний агент. Це у кіно, коли один перемагає цілу армію. 
 
Дивлюся до словника. Спеціальний – п ризнач ений виключно для кого-, чого-небудь; який має особливе призначення ; я кий чимсь виділяється серед інших; не такий, як інші; особливий. 
 
У судових рішеннях часто називають закон спеціальним. Чому закон називається спеціальним? Коли він стає таким? 
 
Прямого визначення, коли закон є чи стає спеціальним, у законодавстві я не знайшов. У теорії та юридичній практиці прийнято згадувати принцип римського права lex specialis derogat generalis (лат. «спеціальний закон відміняє (витісняє) загальний закон»), який називають колізійним принципом. Він покликаний розв’язувати колізії між нормами права, які по-різному регулюють одні й ті ж відносини. За цим принципом пріоритет надається спеціальній нормі, а не загальній. Законодавець приймає спеціальну норму, яка має регулювати конкретні суспільні відносини по-особливому.  
 
Одним із таких спеціальних законів суди називають Закон України «Про судовий збір». У цій статті викладу свої міркування щодо «спеціальності» цього закону при розгляді питання про звільнення від сплати судового збору позивачів-споживачів кредитних послуг.  
 
Є колізія між статтею 5 Закону України «Про судовий збір», яка містить перелік осіб, звільнених від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, і частиною 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», якою споживачів звільнено від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. І є суперечлива практика Верховного Суду України і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо звільнення від сплати судового збору у справах за позовами споживачів.

 Щоправда, у переважній більшості цих рішень розглядалось питання про звільнення споживачів від сплати судового збору при подачі апеляційних і касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень Верховним Судом України. У рішеннях, прийнятих не на користь позивачів, наводиться теза, що « Закон України «Про судовий збір» є основним спеціальним законом, положеннями якого визначено порядок справляння судового збору, зокрема його обчислення, сплата, а також звільнення осіб від його сплати»

Треба розібратись, яка норма є спеціальною, а яка загальною щодо звільнення позивача-споживача від сплати судового збору.  
 
Закон «Про захист прав споживачів» покликаний регулювати виключно суспільні відносини щодо споживання товарів і послуг. Як тут не згадати про тлумачення слова «спеціальний», яке дається у словнику: спеціальний – п ризнач ений виключно для кого-, чого-небудь; який має особливе призначення. 
 
Змістом частини 3 статті 22 Закону «Про захист прав споживачів» є право особи, яка звертається із позовом до суду із вимогами щодо захисту її прав, як споживача, на звільнення від сплати судового збору. Кожне право особи, закріплене у законі, передбачає можливість його реалізації. Не відповідає призначенню правової і соціальної держави такий стан, коли є закон, який закріплює право, але його не можна реалізувати. Зрозуміло, що якщо у частині 3 статті 22 Закону «Про захист прав споживачів» зазначається «за позовами», то таке право може бути реалізоване при поданні позовної заяви. 
 
Не має значення, що статтею 5 Закону «Про судовий збір» не передбачено пільг щодо сплати судового збору споживачами. Наприклад, цією нормою також не звільнено від сплати судового збору заявника у справі про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи. Але частиною 2 статті 240 ЦПК України встановлено, що судові витрати (а отже й судовий збір), пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави. Ця норма ЦПК несе у собі соціальний зміст: держава визнає, що люди із психічними розладами є незахищеними. Не повинно бути перешкод у захисті їх прав у суді. Державі не буде користі від того, що потенційні піклувальники та опікуни через необхідність сплачувати судовий збір, оплачувати вартість проведення судово-психіатричної експертизи, не будуть звертатись до суду. 
 
Метою Закону «Про захист прав споживачів» є правове забезпечення умов для цивілізованого ринку товарів і послуг із дієвими заходами впливу щодо порушників. При цьому очевидним є нерівність можливостей у захисті своїх прав між виконавцем послуг і споживачем. Як вказано у п. 3.2 мотивувальної частини рішенн я Конституційного Суду від 10 листопада 2011 р. № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб’єкта економічних відносин. Таким суб’єктом є саме споживач.
 
Без практичного механізму реалізації частини 3 с татт і 22 Закону України «Про захист прав споживачів» ця норма носила б декларативний характер. Державі має бути вигідно для підвищення рівня послуг, аби споживач міг безперешкодно звернутися до суду із позовом до виконавця цих послуг. Якби держава не надавала такої можливості споживачу, тоді б ринок не міг розвиватися у напрямку підвищення якості послуг, а скотився б до рівня обману споживачів. 
 
Також в ухвалах судів про повернення позовних заяв про захист прав споживачів доволі часто наводиться теза: «За змістом змін до статті 5 Закону «Про судовий збір», які прийняті пізніше, ніж Закон «Про захист прав споживачів», убачається, що з 1 вересня 2015 року споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав, не відносяться до суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях». (див. ухвалу Верховного Суду України від 16 вересня 2016 р. у справі № 6-2128ц16). Але ця теза не має ніякого відношення до колізійного принципу про пріоритет спеціального закону. Тут має місце відображення давньоримського принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізнішим законом відміняється більш ранній»). 
 
У постановісудових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 р. у справі № 6-1121цс16 наведено тезу про те, що судовий збір як складова судових витрат виконує компенсаційну, превентивну і соціальну функції. Але як Закон «Про судовий збір» може визначати превентивну і соціальну функцію щодо створення державою умов для захисту прав споживача, або створенню умов для цивілізованого ринку товарів і послуг? Про компенсаційну функцію судового збору для фінансування судів вірю, а от щодо змісту превентивної і соціальної функції з точки зору захисту прав споживачів чомусь сумніваюся. 
 
Усім споживачам, які звертаються до суду із позовами про захист їх прав, радив би аргументувати позицію щодо звільнення їх від сплати судового збору пріоритетністю статті 22 Закону «Про захист прав споживачів» перед Законом «Про судовий збір». Так, у справі за позовом банку про стягнення кредитної заборгованості я подав зустрічну позовну заяву про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки. Судовий збір не платив. Навів аргументи, які викладені вище. Суд прийняв до розгляду зустрічну позовну заяву до розгляду в одному провадженні із позовом банку.       
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net