Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
10.07.2017 09:19

Окремі аспекти юридичної природи легату

Блогер, викладач, науковець та юрист

В даній статті зясовується характер зобов'язальних правових відносин, що виникають із легату.


    Чіткий і недвозначний зміст заповіту може охоплювати заповідальний відказ. Чи можна вищезазначену вказівку називати договором? 

    Станом на сьогоднішній день, офіційна доктрина спадкового права охоплює велику кількість спірних питань. Зокрема наразі в юридичній літературі наявні два нетотожні підходи стосовно з’ясування характеру зобов’язальних відносин,  виникаючих внаслідок розпорядження, що в свою чергу називається «легатом». Ознайомимося детальніше з непростим змістом таких концепцій. 

    Як наголошує Г. Шершеневич, зобов’язальні правовідносини, що виникають із заповідального відказу, згідно зі своєю юридичною суттю є договірними.  Вказаний підхід даний вчений пробує довести за допомогою таких доводів. 

    Між заповідачем й спадкоємцем встановлюється певна правова домовленість. Під останньою потрібно розуміти договір, укладеного на користь третьої особи, тобто відказоодержувача, що в свою чергу набуває різні юридичні можливості,  наприклад, право вимоги до спадкоємця [1, с. 773]. 

    Окрім Г. Шершеневича, думку про договірний характер правових відносин, достатньою підставою для можливого виникнення яких є заповідальний відказ, в своїх наукових працях схвалюють інші вчені. Такими науковцями, зокрема є: О. Калініченко [2, с. 21], С. Фурса [3, с. 28-43] та ін. 

    Одначе далеко не всі вчені погоджуються з таким доктринальним підходом. Зокрема, як вказує Б. Хаскельберг, зобов’язальні правовідносини, що виникають із заповідального відказу, згідно зі своєю юридичною суттю є недоговірними. Згаданий підхід даний вчений намагається довести завдяки таким доводам.   

    Спадкоємець, на якого покладено обов’язок виконати заповідальний відказ, ще до прийняття на свою користь спадщини й ознайомлення зі змістом заповіту може навіть нічого не знати про покладення на нього заповідачем зобов’язання. Але незалежно від даного факту договірні відносини відсутні, так як обов’язок здійснити конкретні дії покладається на спадкоємця не за згодою із заповідачем, а згідно з одностороннім волевиявленням останнього [4, с. 81-83]. 

    Окрім Г. Шершеневича, думку про неговірний характер правових відносин, достатньою підставою для можливого виникнення яких є заповідальний відказ, в своїх наукових працях підтримують інші вчені. Перелік зазначених науковців, наприклад, складають: В. Ігнатенко [5, с. 17], О. Цибульська [6, с. 381] та ін. 

    На наше глибоке переконання, зобов’язальні правовідносини, що виникають із заповідального відказу, згідно зі своїм юридичним змістом є договірними.  Вказану точку зору ми спробуємо підтвердити такими доводами. 

    Вітчизняне законодавство передбачає різні за своїм змістом юридичні факти, що є достатніми підставами можливого виникнення цивільних обов’язків і прав. Зокрема у відповідності до норми, яка передбачена п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, однією з таких обставин визнано договори [7]. 

    Необхідно пам’ятати про те, що даним правочинам властиві відповідні риси. Зокрема з чіткого змісту норми, закріпленої ч. 1 ст. 626 ЦК України випливає, що договір - це узгоджене волевиявлення двох чи більше сторін, яке спрямоване на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і цивільних обов’язків [7]. Тобто, особи, що вчиняють вказаний правочин зобов’язані погодити між собою різні за своєю сутністю факти, визнані в свою чергу його істотними умовами. Наприклад, покупець та продавець, укладаючи договір купівлі-продажу скутера, повинні домовитися про ціну й марку даного транспортного засобу.   

    Окремим правочинам, які спрямовані на відчуження власником свого майна, дана риса не властива. Зокрема ч. 1 ст. 1233 ЦК України охоплено норму про те, що під заповітом необхідно розуміти особисте розпорядження фізичної особи на випадок настання своєї смерті [7]. Звідси випливає, що вказаному правочину притаманний сугубо безпосередній характер. Дане судження пояснюється тим, що заповідач, заповідаючи на користь тих чи інших суб’єктів правових відносин будь-яку частину належної йому на праві приватної власності спадкової маси, водночас не узгоджує зміст вищезазначеного діяння зі спадкоємцем, легатарієм, а також іншими учасниками правових відносин (наприклад, нотаріусом). 

ЛІТЕРАТУРА 
  
1.    Шершеневич Г. Ф. Учебник Русского гражданского права / Г. Ф. Шершеневич. – [6-е изд.]. – СПб.: Башмаковы, 1907. – 809 с. 
2.    Калініченко О. Поняття й юридична природа заповіту: проблемні питання / О. Калініченко // Підприємництво, господарство і право: науково-практичний господарсько-правовий журнал. – 2012. - № 2. – С. 19-22. 
3.    Фурса С. Я. Становлення і розвиток спадкування в Україні / С. Я. Фурса // Юриспруденція: теорія і практика. – 2007. - № 11. – С. 28-43. 
4.    Хаскельберг Б. Л. Правоотношение из завещательного отказа и его элементы / Б. Л. Хаскельберг Цивилистические исследования. Вып. 1 : Сборник научных трудов памяти проф. И. В. Федорова / Под ред. Б. Л. Хаскельберга, Д. О. Тузова. – М., - 2004. – С. 78-111.  
5.    Ігнатенко В. Заповідальний відказ і заповідальне покладення як види позадоговірних зобов’язань / В. Ігнатенко // Підприємництво, господарство і право: науково-практичний господарсько-правовий журнал. – 2003. - № 6. – С. 17-20. 
6.    Цибульська О. Визначення та сутність заповідального відказу як підстави виникнення правовідносин за цивільним законодавством України / О. Цибульська // Актуальні проблеми держави і права. – 2012. – Вип. 68. – С. 378-385.   
7.    Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net