Окремі аспекти встановлення неповного робочого часу

     Увідповідних випадках наймані працівники виконують трудові обов’язки, якіпокладені на них, протягом робочого часу, що в свою чергу є неповним. Чи можевін встановлюватися шляхом зменшення тривалості робочого тижня та тривалостіробочого дня одночасно? 

    Правовому регулюванню вказаного питанняпритаманні певні особливості. Зокрема юридична регламентація трудовихправовідносин, які функціонують стосовно чіткого встановлення можливих способівправомірного зменшення охопленоївітчизняним законодавством тривалості неповного робочого часу, здійснюється:Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року№ 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)), звичайнимизаконами  (Кодекс  законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII(надалі по тексту – КЗпП України), а також листом, яке написало Міністерствопраці і соціальної політики від 29.03.2007 року № 713/19/71-07 (надалі потексту – Лист Міністерство праці і соціальної політики). 

    Працівники є одними з найголовнішихучасників трудових правовідносин. Тобто, вказані особи, працюючи за трудовимдоговором, водночас приносять істотну користь своїй вітчизні, щотрансформується в демократичну державу, а також її народу, який еволюціонує вгромадянське суспільство. 

    Правовий статус, гарантований такимучасникам трудових правовідносин, будучи багатогранним, водночас включає в себемайнові чи немайнові права, окремим з яких в свою чергу притаманнийсоціально-економічний характер. Скориставшись вищезгаданими можливостями, наведеніособи забезпечують пристойний рівень матеріального і духовного добробуту своїхдружніх сімей. 

   Одним з найвизначніших соціально-економічнихправ є право на працю. Вищезазначену юридичну можливість вітчизнянимзаконодавцем закріплено в ч. 1 ст. 43 Конституції України та в ч. 2 ст. 2 КЗпПУкраїни. 

     Чинне законодавство передбачає, що вказанеправо може реалізовуватися певні проміжки календарного часу. Зокрема згідно зч. 1 ст. 56 КЗпП України за угодою між працівником та власником абоуповноваженим ним органом може встановлюватися як при прийнятті на роботутрудівника, так і згодом неповний робочий день чи неповний робочий тиждень. 

  Як бачимо, існуючий зміст згаданої норми неврегульовує окремі питання. Наприклад,в ч. 1 ст. 56 КЗпП України відсутня безпосередня вказівка про те, що робочий час, який за своєю сутністю є неповним, можевстановлюватися зменшенням тривалості одночасно двох юридичних фактів, якимизокрема є: робочий тиждень та робочий день.  

       Вищезазначену прогалину частково заповнюютьобґрунтовані роз’яснення, які надаються уповноваженими на теорганами державної виконавчої влади. Зокрема згідно з абз. Листа неповнийробочий час може встановлюватися зменшенням тривалості робочого дня ітривалості робочого тижня водночас. 

     Національне законодавство про сумлінну працю вміщує в собі істотнівади. Зокрема треба наголосити на тому факті, що в КЗпП України не передбаченопрямої вказівки про те, що неповний робочий час може встановлюватися шляхомзменшення тривалості робочого тижня і робочого дня одночасно. 

       На мою думку, вищезазначена проблемапотребує ефективного вирішення. Тому, враховуючи згадані доводи, я рекомендуювітчизняному законодавцю прямо закріпити в ч. 1 ст. 56 КЗпП України юридичнунорму такого змісту: «робочий час, який є неповним, може встановлюватися шляхомзменшення тривалості робочого тижня і/або тривалості робочого дня водночас».

    Отже, неповний робочий час можевстановлюватися шляхом зменшення встановленої тривалості робочого дня йтривалості робочого тижня водночас. Щоправда, в національному законодавстві,зокрема в КЗпП України відсутня юридична норма про вищевказану можливість.