Неповний робочий час для жінки, що має дитину-інваліда II групи

       На працедавця покладено різні за своєю суттю обов’язки, яким властивий майновий чи немайновий характер. Чи повинна зазначена особа встановити неповний робочий час жінці, що має дитину, визнану інвалідом II групи?

       Правове регулювання вищевказаного питання відбувається за допомогою різноманітних нормативно-правових актів. Зокрема юридична регламентація трудових правовідносин, функціонуючих стосовно неповного робочого часу, який в свою чергу прагне отримати жінка, що має дитину-інваліда II групи, здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) звичайними законами  (Кодекс  законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України), Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 06.10.2005 року № 2961-IV (надалі – ЗУ «Про реабілітацію інвалідів в Україні»)), а також підзаконними актами (Наказ Міністерства охорони здоров’я України  «Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідності» від 05.09.2011 року № 561 (надалі по тексту - Інструкція)).  

        Трудові правовідносини є дуже складними явищами довколишнього світу. Вони посідають почесні місця в злагодженій системі суспільних стосунків, які в свою чергу функціонують в багатогранній сфері трудового права. 

         Працедавець є одним з найголовніших суб’єктів трудових правовідносин. Дана теза пояснюється тим, що така особа, спираючись на трудовий договір, надає безпечну та здорову роботу різним трудівникам, які хочуть працювати заради істотного покращення економічного розвитку демократичної України та значимого зростання матеріального добробуту її чесного народу.  

            Працедавцеві окремими законами гарантовано різні за своєю суттю права. Зокрема згідно з юридичною нормою, закріпленою ч. 1 ст. 56 КЗпП України, за угодою між цією особою і найманим працівником може встановлюватися неповний робочий день чи неповний робочий тиждень.  

   

            Але не треба забувати про те, що цьому правилу властиві істотні винятки, вичерпний перелік яких в свою чергу передбачений чинним законодавством.  Зокрема у випадках, що отримали своє закріплення в чинному законодавстві, для окремих найманих працівників працедавець незалежно від свого бажання  зобов’язаний встановити неповний робочий час. Що це означає? 

            Ефективна діяльність вітчизняних органів державної влади спрямовується на якісне утвердження різних за своїм змістом загальнолюдських цінностей. Зокрема у відповідності до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім’я, материнство, батьківство та дитинство перебувають під особливою охороною держави.  

              Чіткий та недвозначний зміст даної юридичної норми в частині з’ясування  суб’єктного складу найманих працівників, для кожного з яких за їх просьбою в обов’язковому порядку працедавцем застосовується неповний робочий час, конкретизують інші нормативно-правові акти. Такому судженню притаманне своє обгрунтовуюче пояснення.   

            На прохання, яке висловлене в письмовій формі окремими працівниками, працедавець зобов’язаний встановити для них робочий час, що є неповним. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 56 КЗпП України одним зі згаданих трудівників є жінка, що має дитину-інваліда. 

            Соціальна недостатність є дуже болючим явищем навколишньої дійсності. Одним з її різновидів визнано інвалідність, що в свою чергу підтверджується абз. 3 ст. 1 ЗУ «Про реабілітацію інвалідів в Україні».

 

           Чинне законодавство передбачає, що дана недостатність має різні ступені. Зокрема абз. 23 п. 2.2. Інструкції передбачено, що особі, визнану інвалідом, залежно від доведеного ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності за відповідною процедурою встановлюється I, II чи III група інвалідності. 

           В зазначеному випадку жінка має дитину, яка визнана інвалідом II групи. Тому, враховуючи вищевказані судження, згаданому працівнику гарантовано право на неповний робочий день чи неповний робочий тиждень. 

             Таким чином, чинне законодавство покладає на працедавця різні обов’язки, що відповідають не лише юридичним правилам, а й моральним імперативам. Зокрема вищенаведена особа зобов’язана встановити неповний робочий час  для окремих працівників, під одним з яких в свою чергу потрібно розуміти жінку, що має дитину, яка в свою чергу визнана інвалідом II групи.