Право на розірвання безстрокового трудового договору за своїм бажанням

      Національне законодавство гарантує найманому працівнику різні права, яким в свою чергу властивий майновий або особистий немайновий характер. Чи може зазначена особа за власним бажанням розірвати трудовий договір,  який укладено нею на невизначений термін? 

  

    Юридичну регламентацію вказаного питання забезпечують окремі закони. Зокрема правове регулювання дострокового припинення трудового договору, здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) та звичайними законами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України). 

  

   Трудові правовідносини є одними зі складних явищ об’єктивної дійсності. Вищезазначені стосунки врегульовуються не тільки юридичними правилами, які закріплені в національному законодавстві, а й моральними імперативами, що є загальновизнаними в цивілізованій спільноті. 

  

   Найманий працівник є одним з основних суб’єктів трудових правовідносин. Така особа, працюючи за строковим або безстроковим трудовим договором,  водночас створює майнові чи немайнові об’єкти, які в свою чергу приносять істотну користь незалежній Україні, що трансформується в правову державу, а також її чесному народу, що еволюціонує в громадянське суспільство. 

  

    Юридичний статус, який має найманий працівник, будучи багатогранним, включає в себе різні елементи, одними з яких є соціально-економічні права. Дана особа, скориставшись будь-якою зі згаданих юридичних можливостей, може отримати безперешкодний та своєчасний доступ до матеріальних благ,  які в свою чергу спроможні задовольнити її всілякі потреби. 

  

    Право на працю є одним з найважливіших соціально-економічних прав, скориставшись яким найманий працівник може забезпечити високий рівень матеріального і духовного благополуччя своєї працьовитої та чесної родини. Таку можливість вітчизняним законодавцем закріплено в юридичних нормах, що охоплені ч. 1 ст. 43 Конституції України та ч. 1 ст. 2 КЗпП України. 

  

    Найманий працівник, реалізовуючи право на працю, яке йому гарантовано, укладає трудовий договір про роботу на підприємстві, установі чи організації або з фізичною особою. Безпосередня вказівка про зазначений факт отримала своє належне закріплення в ч. 2 ст. 2 КЗпП України. 

  

    Нерідко в повсякденному житті такої особи з’являються певні обставини, які унеможливлюють ефективну і вчасну реалізацію найманим працівником згаданого права. Тому згідно з нормою, охопленою ч. 1 ст. 38 КЗпП України,  вищевказаний учасник трудових відносин може розірвати трудовий договір, укладений на невизначений термін, водночас попередивши про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні. 

  

    Отже, національне законодавство дозволяє найманому працівнику вчиняти окремі дії, які відповідають юридичним нормам і/чи моральним імперативам. Зокрема вказана особа за власним бажанням може розірвати укладений нею трудовий договір, який в свою чергу є безстроковим.