Окремі проблемні аспекти звільнення працівника за власним бажанням

       Власник чи уповноважений ним орган не завжди дотримується обов’язків, які, будучи за своєю суттю майновими або немайновими, водночас покладені на нього національним законодавством про добросовісну та сумлінну працю. Виникає природне запитання: чи в такому випадку працівник може розірвати безстроковий трудовий договір у встановлений ним термін?

    Юридичну регламентацію вказаного питання забезпечують окремі закони. Зокрема правове регулювання дострокового припинення трудового договору, здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) та звичайними законами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України). 

  

   Найманий працівник є одним з основних суб’єктів трудових правовідносин. Така особа, працюючи за строковим або безстроковим трудовим договором,  водночас створює майнові чи немайнові об’єкти, які в свою чергу приносять істотну користь незалежній Україні та її згуртованому народу. 

  

    Юридичний статус, який має найманий працівник, будучи багатогранним, включає в себе різні елементи, одними з яких є соціально-економічні права. Дана особа, скориставшись будь-якою зі згаданих юридичних можливостей, може отримати безперешкодний та своєчасний доступ до матеріальних благ,  які в свою чергу спроможні задовольнити її всілякі потреби. 

  

    Право на працю є одним з найважливіших соціально-економічних прав, скориставшись яким найманий працівник може забезпечити високий рівень матеріального і духовного благополуччя своєї працьовитої та чесної родини. Таку можливість вітчизняним законодавцем закріплено в юридичних нормах, що охоплені ч. 1 ст. 43 Конституції України та ч. 1 ст. 2 КЗпП України. 

  

    Будь-який працівник, реалізовуючи право на працю, яке йому гарантовано, укладає трудовий договір про роботу на підприємстві, установі чи організації або з фізичною особою. Безпосередня вказівка про зазначений факт отримала своє належне закріплення в ч. 2 ст. 2 КЗпП України. 

  

    Чіткий зміст вказаних норм в частині з’ясування правил, згідно з якими особа, що працює за трудовим договором, укладеним на невизначений строк, за власною ініціативою може звільнитися, отримав відповідну конкретизацію в інших положеннях чинного законодавства. Що це означає? 

  

    Найманий працівник, звільняючись зі своєї роботи за власним бажанням, зобов’язаний вчинити певні дії, які передбачені вітчизняним законодавством.  Зокрема, як закріплено ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник може розірвати трудовий договір, укладений на невизначений термін, попередивши про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.  

    Але треба пам’ятати про те, що даному правилу властиві істотні винятки. Зокрема за обов’язкової наявності поважної причини працедавець розриває безстроковий трудовий договір в строк, який просить працівник в своїй заяві, що в свою чергу підтверджується ч. 1 ст. 38 КЗпП України. 

    Чинне законодавство передбачає приблизний перелік життєвих обставин, за неодмінного існування будь-якої з них громадянину дозволено звільнитися за своєю ініціативою в терміни, які для нього в свою чергу є оптимальними. Наприклад, у відповідності до вказівки, закріпленої ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у строк, встановлений ним, розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник чи уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю.