Окремі аспекти правомірної заборони на укладення трудового договору

    Чинне законодавство не дозволяє працедавцеві укладати трудовий договір з окремими учасниками правових відносин. Чи поширюється така заборона на інваліда II групи, якому запропонували здійснювати відповідну роботу, що в свою чергу згідно з медичним висновком є протипоказаною йому? 

    Правове регулювання вищевказаного питання відбувається за допомогою різноманітних законів. Зокрема юридична регламентація трудових відносин, які функціонують з приводу трудового договору найманого працівника, здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) та звичайними законами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України), Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (надалі по тексту – ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»). 

   Кожна людина є найвищою соціальною цінністю. Без вищевказаної особи ефективне функціонування тих чи інших відносин є неможливим. 

    Будь-яку людину не можна уявити без гарантованого їй правового статусу. Саме він, відображає її фактичний стан у майнових й немайнових відносинах з громадянським суспільством та правовою державою. 

    Даний статус, будучи за своєю юридичним змістом вельми багатогранним, включає в себе різні елементи, одними з яких є її соціально-економічні права. Вищевказані можливості, будучи закріпленими вітчизняним законодавством, в той же час повинні забезпечити повну економічну свободу фізичної особи, а також її планомірний розвиток, як вільної особистості.  

   

    Одним з найвизначніших соціально-економічних прав є право на працю. Така можливість передбачена відповідними нормативно-правовими актами, зокрема ч. 1 ст. 43 Конституції України та ч. 1 ст. 2 КЗпП України. 

    Будь-який працівник, реалізовуючи право на працю, яке йому гарантовано, укладає трудовий договір про роботу на підприємстві, установі чи організації або з фізичною особою. Безпосередня вказівка про зазначений факт отримала своє належне закріплення в ч. 2 ст. 2 КЗпП України. 

    Право на працю гарантовано й фізичним особам, які визнані інвалідами. Зокрема у відповідності до вказівки, що охоплена ч. 1 ст. 172 КЗпП України, у випадках, перелік яких в свою чергу закріплює національне законодавство, працедавець згідно з медичними рекомендаціями повинен працевлаштувати кожного зі згаданих учасників правових відносин. 

    Подібну за своїм змістом юридичну норму передбачено іншими законами. Зокрема у відповідності до ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» з метою реалізації творчих та виробничих здібностей  фізичних осіб, визнаних інвалідами, і з урахуванням індивідуальних програм необхідної реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах та в організаціях, а також займатися не тільки підприємницькою, а й іншими видами трудової діяльності, що не заборонені законом. 

  

    Однак вітчизняне законодавство передбачає безпосередні вказівки про те, що трудовий договір за будь-яких життєвих обставин не дозволено укладати з відповідними особами. Зокрема, як закріплено ч. 5 ст. 24 КЗпП України, одним з безпосередніх учасників суспільних відносин, на якого поширюється згадана заборона, є громадянин, якому в свою чергу за медичним висновком запропонована робота, що протипоказана йому за станом здоров’я. 

    В зазначеному випадку інвалід II групи перебуває в трудових відносинах. Однак не треба забувати про те, що йому запропонували виконувати роботу, про яку в свою чергу згадано ч. 5 ст. 24 КЗпП України.    

    Отже, національним законодавством передбачено, що з окремими особами не можна укладати трудовий договір. Зокрема вказана заборона поширюється на інваліда II групи, якому в свою чергу запропонували виконувати роботу, яка відповідно до обґрунтованого медичного висновку протипоказана йому за наявним станом його здоров’я.