Окремі питання випробувального строку одинокої матері

    Трудовий договір є одним з визначних інститутів розгалуженої системи, яку в свою чергу утворюють різні за своєю сутністю норми трудового права. Чіткий і недвозначний зміст вищевказаної угоди складають відповідні умови, що за своєю юридичною значущістю є обов’язковими та факультативними. Наприклад, трудовий договір може вміщувати в собі безпосередню вказівку про випробувальний строк, який встановлюється для найманого працівника, що в свою чергу влаштовується на підприємство, установу або організацію тієї чи іншої форми власності або до фізичної особи-підприємця, яка працює за трудовими договорами з фізичними особами. Чи поширюється така умова на одиноку матір, яка має п’ятнадцятирічну дитину? 

    Правове регулювання вищевказаного питання відбувається за допомогою різноманітних законів. Зокрема юридична регламентація трудових відносин, одним з суб’єктів яких є працівник, що працює за випробувальним терміном, здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) та звичайними законами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)).  

    У злагодженій системі необхідних явищ трудові правовідносини посідають помітне місце. Зокрема дані стосунки функціонують в цілісному середовищі, де правові норми, ґрунтуючись на загальновизнаних моральних імперативах, водночас повинні підлягати загальнообов’язковому та умілому виконанню різними особами, яким гарантований відповідний юридичний статус. 

    Наймані працівники є одними з основних учасників трудових відносин. Такі суб’єкти, працюючи за строковим чи безстроковим трудовим договором, водночас створюють майнові чи немайнові блага, які в свою чергу приносять істотну користь демократичній Україні та її законослухняним громадянам. 

    Правовий статус, гарантований найманим працівникам, є багатогранним. Зокрема згідно з ч. ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає в себе юридичну можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.  

    Подібна за своєю сутністю правова норма передбачена іншими законами, які відіграють значну роль в якісному врегулюванні трудових правовідносин. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 2 КЗпП України право громадян на працю, -   тобто, на одержання вказаними особами роботи з оплатою праці не нижче розміру, який встановлений державою, - включаючи право на вільний вибір професії, роді занять і роботи, забезпечується державою.   

    Чинним законодавством нашої держави передбачено відповідну процедуру якісної та вчасної реалізації вищезазначеними особами згаданої можливості. Зокрема сумлінні громадяни незалежної України, вирішивши попрацювати, вчиняють діяння, зміст яких в свою чергу не суперечить юридичним нормам та моральним імперативам. Що це означає?   

    Будь-який працівник, реалізовуючи право на працю, яке гарантоване йому, в свою чергу укладає трудовий договір про роботу на підприємстві, установі, організації або з фізичною особою, що здійснює підприємницьку діяльність. Безпосередня вказівка про даний юридичний факт отримала своє закріплення в юридичній нормі, що охоплена ч. 2 ст. 2 КЗпП України. 

    Чіткий та недвозначний зміст згаданої домовленості може включати в себе різні за своєю суттю умови, які в свою чергу є необхідними або додатковими. Зокрема ч. 1 ст. 26 КЗпП України передбачено безпосередню вказівку про те, що, укладаючи трудовий договір, його сторони можуть обумовити угодою так зване випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка в свою чергу йому доручається працедавцем. 

    Однак треба пам’ятати про те, що цьому правилу властиві істотні винятки. Зокрема випробувальний термін не застосовується до окремих працівників, які мають особливий правовий статус. Чи є такою особою одинока мати? 

    Вітчизняне законодавство спрямоване на якісне та своєчасне утвердження одвічних людських цінностей, кожна з яких в свою чергу є загальновизнаною в громадянському суспільстві, учасники якого є чесними та сумлінними. Зокрема у відповідності до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім’я, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою.

    Чіткий і недвозначний зміст цієї норми в частині випробувального строку, що може застосовуватися до працівників, отримав відповідну конкретизацію в інших законах. Про що саме йде мова? 

   Чинне законодавство закріплює, що випробування при прийнятті на роботу за жодних життєвих обставин не встановлюється для окремих працівників. Зокрема у відповідності до ч. 3 ст. 26 КЗпП України одними зі вказаних осіб є одинокі матері, які мають дитину, віком до 14-ти років.  

   В даному випадку працівник, якого прагне звільнити працедавець, володіє відповідним правовим статусом. Зокрема таким трудівником є одинока мати, яка, працюючи за трудовим договором, виховує дванадцятирічну дитину. 

    Отже, вік згаданої малолітньої особи є дещо більшим, в порівнянні з віком, який в свою чергу отримав належне закріплення в ч. 3 ст. 26 КЗпП України. Враховуючи сказане, працедавець може встановити випробувальний строк для одинокої матері, що має дитину, вік якої становить 15-ть років.