Підводні камені економічного бронювання

Текст проєкту викликає низку запитань.

11 червня у Верховній Раді зареєстровано проєкт Закону про так зване Економічне бронювання (№ 11332 від 11.06.2024 р. про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей сплати воєнного збору за бронювання військовозобов’язаних).

Законопроєкт передбачає, що суб’єкти господарювання, які здійснюють бронювання військовозобов’язаних працівників відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 25 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», сплачують до державного бюджету збір за бронювання військовозобов’язаних у сумі, що дорівнює розміру тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (20400 грн). Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються в порядку, встановленому розділом IV Податкового кодексу.

Що не так із законопроєктом?

Сама ідея наче подобається бізнесу, адже надає додаткову можливість забронювати потрібних працівників. Однак, текст проєкту викликає низку запитань:

1. Розділ IV ПК передбачає регулювання сплати ПДФО, а це означає, що:

а) платником податку є працівник, а не суб'єкт господарювання;

б) об'єктом оподаткування виступає дохід працівника, а не працедавця;

в) сплата податку має відбуватись щомісячно.

2. У законопроєкті вказано не конкретну статтю 168 ПК, яка власне безпосередньо визначає порядок нарахування, утримання та сплати податку, а надано чомусь посилання на весь розділ IV. Звідси незрозуміло, при нарахуванні, утриманні та сплаті збору за бронювання слід керуватись усіма статтями розділу IV ПК чи лише статтею 168?

3. У документі зазначено, що саме суб’єкти господарювання, які здійснюють бронювання, сплачують відповідний збір. Це означає, що платниками збору мають виступати саме суб’єкти господарювання. Тоді як згідно зі ст. 168 ПК суб’єкти господарювання є податковими агентами.

4. З тексту законопроєкту не зрозуміло також і те, чи суб’єкти господарювання, які здійснюють бронювання, сплачують цей збір одноразово за всіх заброньованих працівників чи за кожного з них? Лише в пояснювальній записці роз'яснюється, що збір сплачуватиметься компаніями та ФОП щомісячно за кожного заброньованого. Хоча до чого тут ФОПи, які за законом не можуть бронювати своїх працівників?

5. Дія положень законопроєкту поширюється на всіх суб’єктів господарювання, які здійснюють бронювання військовозобов’язаних. Таким чином, обов'язок сплати збору поширюється на усіх юридичних осіб, які на момент набрання законом чинності матимуть заброньованих працівників, а також тих, які звернулись до відповідних органів із заявкою на їх бронювання. Виходить що збір повинні будуть сплачувати й ті особи, які вже мають бронювання?

6. Заброньовані мають відстрочку від мобілізації загальним строком до 6 місяців. Чи означає це, що вони повинні сплачувати відповідний збір лише ці 6 місяців чи також і за весь термін проходження процедури бронювання та дії відстрочки від мобілізації? Якщо військовозобов'язаний матиме на момент набрання чинності законом залишок відстрочки від мобілізації менше ніж 6 місяців, то збір має бути сплачено лише за цей залишок чи за весь термін відстрочки і проходження процедури бронювання?

7. У законопроєкті навіть не враховано останніх змін, внесених законом № 3633-IX від 11.04.2024, тому помилково вказано пункт 5 ч. 1 ст. 25 Закону про мобілізацію (замість пункту 4).

8. Звертаю увагу й на те, що не всі суб’єкти господарювання, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил або функціонування економіки, зможуть собі дозволити таке щомісячне податкове навантаження, яке передбачено законопроєктом: 20400 грн за кожного заброньованого працівника. До того ж деякі категорії суб’єктів господарювання можуть бронювати усі 100% працівників. Якщо це, наприклад 100 осіб, то 20400 грн збору помножити на 100 і 6 місяців = юридичній особі обійдеться 12 240 000 грн.

Відтак малий та середній бізнес взагалі не зможе бронювати своїх працівників!

9. Компанії, що вже забронювали працівників, та ті, які будуть вирішувати питання про бронювання у момент законодавчого введення збору, будуть поставлені у нерівні умови. Адже останні матимуть можливість вирішувати для себе, чи вигідно їм буде бронювання взагалі, а якщо так, то яких саме і якої кількості працівників. Суб’єкти господарювання, які вже забронювали працівників, опиняться перед фактом легально-примусового стягнення з них збору. За своїм визначенням — це буде експропріація — примусове позбавлення державою громадянина власності.

Як щодо попередніх варіантів економічного бронювання?

У Верховній Раді також нещодавно обговорювались інші дві моделі Економічного бронювання, напрацьовані Комітетом ВРУ з питань економічної політики, що передбачали можливість забронювати працівника, який або має зарплату понад 35 тис. грн, або компанія за нього сплачує щомісячний збір більш як 20 тис. грн.

За першою моделлю, забронювати працівників може будь-який роботодавець; кількість заброньованих працівників має бути обмежена; заброньований працівник повинен мати зарплату понад 35 тис. грн, з якої сплачуються всі податки.

Друга модель передбачає, що усі компанії зможуть забронювати працівників незалежно від їхньої зарплати; за кожного заброньованого працівника компанія щомісяця сплачує додатковий збір у розмірі 20400 грн.

Крім того, згідно з умовами другої моделі, фізична особа-підприємець (ФОП) та/або її наймані працівники мають право на бронювання, якщо обсяг доходу ФОП протягом календарного місяця становить не менше трикратного розміру збору за бронювання військовозобов’язаних, встановленого Податковим кодексом України (а це - 61200 грн щомісяця), та підтвердження нею ведення господарської діяльності протягом попереднього річного звітного (податкового) періоду.

Обидві моделі містять певні дискримінаційні підходи, оскільки:

1) Конституцією України визначається, що людина в Україні є найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Нормами проєкту про економічне бронювання цінність людини для суспільства, обороноздатності держави та її економіки - ставиться у залежність від того, скільки ця особа сплачує податків і зборів у бюджет. Тобто у пріоритеті цінностей державних органів, наповнення бюджету стоїть вище, ніж людина;

2) у статті 24 Основного закону України також передбачено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками майнового стану. Право на бронювання, у цьому випадку, поставлено у залежність від майнового стану громадянина, тобто від розміру отриманого щомісячного доходу, а відтак – здатності сплатити до бюджету певний податок або збір. Зазначене право людини гарантовано також статтею 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій, зокрема, зазначено, що “Здійснення будь-якого передбаченого законом   права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою …  майнового стану, … або за іншою ознакою. 2. Ніхто  не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1”.

Усі зазначені проблемні питання потребують якнайшвидшого експертного обговорення та вирішення за участі представників влади, аналітичних центрів, бізнес-асоціацій, а також громадського контролю за якісним доопрацюванням законопроєкту № 11332 профільним комітетом парламенту.