Наслідки отримання грошових коштів представником по довіреності

У сільській місцевості дуже часто поширеною є ситуація, коли власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення (надалі також “довіритель”) від'їжджає у іншу місцевість та надає знайомому, сусіду або родичу довіреність, за якою він (надалі також “представник” або “повірений”) може розпоряджатись земельною ділянкою на власний розсуд: продавати, міняти, дарувати, укладати будь-які договори та / або правочини, отримувати кошти від передачі в оренду тощо. У цьому випадку власник ділянки стає довірителем, а представник повіреним. 

Також є частими випадки, коли власник ділянки, маючи певні довірчі відносини з представником, на словах, надає дозвіл представнику розпоряджатись коштами за власним бажанням та не вимагає їх повернення. Хочу звернути увагу, що у моїй практиці навіть є ситуація, коли власник земельної ділянки складає заповіт щодо земельної ділянки на користь представника і останній вважає, що тепер все належить йому. 

Після цього представник витрачає кошти за власною потребою не в інтересах особи, яка його уповноважила. Протягом років власник земельної ділянки (довіритель) змінює своє відношення до представника (повіреного) та вимагає вже повернути кошти, які представник отримав по довіреності. 

Чи законні такі вимоги довірителя ? 

Завжди потрібно розуміти, що набуття будь-яких цінностей, матеріальних благ тощо повинно відбуватись у порядку, передбаченному чинним законодавством, інакше їх потрібно буде повернути. 

Статтею 237 Цивільного кодексу України (надалі — ЦК України) встановлюється, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. 

Відповідно до статтті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. 

Як йдеться у статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. 

Статтями 1000 та 1007 ЦК України роз'яснюється, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. 

Також не забуваємо, що повірений зобов'язаний (стаття 1006 ЦК України):

- негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення;

- повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення;

- після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення. 

Тобто, закон не надає право залишити отримані кошти та / або майно у власному розпорядженні, а зобов'язує негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення. 

Але як убезпечити себе від “претензій” довірителя, який сам надав право використовувати кошти на розсуд повіреного? 

По-перше, існує позовна давність, у межах якої довіритель може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. 

Тобто, якщо, наприклад, довірителю 01 січня 2018 року стало офіційно відомо, що повірений отримав по довіреності в інтересах довірителя грошові кошти і не витратив їх в інтересах довірителя, то довіритель має законне право вимагати ці кошти від повіреного лише до 01 січня 2021 року. Після спливу цього строку та звернення довірителя до суду про стягнення вищевказаних коштів з представника, повірений може заявити в суді про застосування строку позовної давності і суд повинен буде відмовити довірителю саме з підстав спливу строку позовної давності. 

Але, якщо довіритель не знав про отримання коштів, повірений для доведення у майбутньому своєї позиції повинен направити довірителю листа (рекомендованого з описом та повідомленням), у якому повідомити про дату отримання коштів, суму та підставу отримання. 

По-друге, повірений та довіритель можуть укласти Договір дарування грошових коштів, який укладається у простій письмовій формі. У разі, якщо сума по договору дарування перевищує 850 гривень, такій договір підлягає ще й нотаріальному посвідченню. 

Також потрібно пам'ятати, що прийняття грошових коштів в дар підлягає оподаткування згідно зі статтею 174 Податкового кодексу України за ставкою 18% (податок з доходів фізичних осіб) та 1,5% (військовий збір). У разі, коли дарування проходить між членами сім’ї першого та другого ступенів споріднення оподаткування проводиться за нульовою ставкою. 

По-третє, у випадку, коли представник витрачає кошти в інтересах довірителя, повірений завжди повинен мати підтвердження того, що саме ці дії відповідають інтересам довірителя, а також підтверджуючі документи витрачання коштів. 

Наприклад, якщо повірений придбав (на власний розсуд) садові інструменти, щоб самостійно приводити до ладу земельну ділянку довірителя, то довіритель завжди може говорити, що він не надавав такого права. У такому випадку довіреність повинна містити фразу щодо “розпорядження отриманими коштами довірителя на власний розсуд повіреного” або повірений повинен мати офіційне листування з довірителем, а також оригінал квитанції про сплату коштів. 

Таким чином, коли ми знаємо свої права та обов'язки, ми можемо себе убезпечити від недобросовісних дій. 

Повертаючись до вищевказаної ситуації з власної практики, коли власник земельної ділянкої спочатку надав сусіду довіреність на розпорядження та склав заповіт на його користь щодо земельної ділянки, а потім через два роки вирішив все забрати, нажаль у межах строку позовної давності сусід вимушений був повернути всі отримані від оренди земельної ділянки кошти, які він помилково вважав своєю власністю.