Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
16.03.2015 16:52

Постанова №160 — регулювання чи дерегулювання валютного ринку?

Адвокат. Директор Goldarb. Advice

03 березня цього року Правління Національного банку України прийняло Постанову №160 “Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України”

03 березня цього року Правління Національного банку України прийняло Постанову №160 “Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України” (надалі — Постанова).

Напевно, представники бізнесу та пересічні громадяни вже встигли звикнути до активності валютного регулятора в прийнятті постанов, листів, розпоряджень та інших актів, які, без перебільшення, обмежують можливості на власний розсуд розпоряджатися своїми ж коштами, а тому опублікування та набрання чинності зазначеної вище Постанови не викликали жвавої реакції бізнесу та аналітиків.

Проте дарма, адже деякі положення згаданого документа, на моє особисте переконання, заслуговують уваги не лише громадян, журналістів та підприємців, а й компетентних державних органів, у тому числі й судових.

Деякі обмеження та зобов'язання для суб'єктів “валютних відносин”, які вводяться Постановою, є всім відомими і навіть звичними. І хоча справедливість та наслідки їх запровадження для бізнесу викликають певні сумніви, все ж таки можна сказати, що введення цих обмежень не суперечить чинному законодавству.

Так, встановлення 90-денного строку розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів відповідає положенням ч. 4 ст. 2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, відповідно до якої Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті (180 днів). Інше питання: чи скінчиться колись цей шестимісячний строк, протягом якого Нацбанк вводить більш короткі терміни розрахунків?

Запровадження обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті з-за кордону бізнес, природно, сприймає в штики, адже це є обмеженням у праві власника розпоряджатися своїми коштами. Водночас згідно зі ст. 387 Господарського кодексу України (надалі — ГКУ), суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності після сплати передбачених законом податків та зборів (обов'язкових платежів) самостійно розпоряджаються валютною виручкою від проведених ними операцій, крім випадків запровадження Національним банком України вимоги щодо обов'язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті. Таким чином, і цей інструмент “впливу на грошово-кредитний ринок” формально відповідає букві закону.

Проте, на мою думку, Постанова містить в собі деякі положення, які явно порушують права підприємців, іноземних інвесторів та звичайних громадян .

I. Так, відповідно до п.4 Постанови, уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Зарахування зустрічних однорідних вимог, згідно з положеннями ст.601 Цивільного кодексу України (надалі — ЦКУ), є інструментом припинення зобов'язань.

Як зазначається в ст. 602 ЦКУ, не допускається зарахування зустрічних вимог:
1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;
2) про стягнення аліментів;
3) щодо довічного утримання (догляду);
4) у разі спливу позовної давності;
5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Таким чином, випадки, коли зарахування зустрічних однорідних вимог не допускається, повинні встановлюватися законом, а не підзаконними актами, якими є постанови Правління НБУ.

У той же час, ані положення Декрету Кабінету міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ані вже згаданого вище Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” не містять заборон щодо використання вищевказаного правового інструменту припинення зобов'язань у зовнішньоекономічних відносинах. До речі, Закон України “Про Національний банк України” також не містить права регулятора своїми актами фактично забороняти використання зарахування зустрічних однорідних вимог.

Більш того, Постановою Правління Національного банку України № 136 від 24 березня 1999 року затверджена Інструкція про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями (надалі — Інструкція), відповідно до п. 1.10 якої експортна, імпортна операції можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням.

Таким чином, на сьогодні є дві чинні Постанови Правління Національного банку України, одна з яких підтверджує неможливість знімати з контролю експортні операції на підставі припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог, а друга, навпаки, таку можливість прямо передбачає. Цікаво, як діяти банку, щоб не зазнати заходів впливу від регулятора?

II. Протиправним, на мою думку, є пп. 1 п. 6 Постанови, відповідно до якого резидентам дозволяється здійснювати погашення кредитів, позик в іноземній валюті за договорами з нерезидентами, у тому числі в разі укладання додаткових угод до кредитних договорів/договорів позики, не раніше строку, передбаченого договорами. Національний банк України не здійснює реєстрації змін до договорів про залучення резидентами-позичальниками кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів, які стосуються скорочення строків виконання резидентами-позичальниками зобов'язань за такими договорами або їх дострокового виконання.

По-перше, вказане обмеження є прямим втручанням у договірні відносини кредитора-нерезидента та позичальника- резидента, у яких Національний банк не є стороною, а лише відіграє роль “реєстратора” кредитних договорів.

По-друге, таке втручання може негативно вплинути на матеріальне становище позичальника з огляду на коливання валютного курсу і “стабільність” національної валюти.

По-третє, знову-таки наявна профільна Постанова Правління НБУ № 270 від 17 червня 2004 року, якою затверджено Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам. Згадане Положення не містить норм, які б забороняли резидентам здійснювати дострокове погашення кредитних зобов'язань перед кредиторами-нерезидентами або право НБУ встановлювати таку заборону.

III . Справедливе обурення викликає і пп. 14 п. 6 Постанови, згідно з яким уповноважений банк не має права купувати іноземну валюту за дорученням клієнта-резидента (крім фізичної особи), що має кошти в іноземній валюті, розміщені на поточних та депозитних рахунках у цьому та/або інших уповноважених банках. Такий клієнт-резидент виконує зобов'язання в іноземній валюті за рахунок наявних у нього коштів в іноземній валюті. Зазначена заборона проведення операції з купівлі іноземної валюти не поширюється на випадок, коли загальна сума коштів в іноземній валюті, що розміщені на рахунках клієнта в уповноважених банках, менша, ніж 10000 доларів США.

Цією нормою регулятор самостійно вирішив, що десяти тисяч доларів США резидентам вистачить для виконання покладених на себе зобов'язань за зовнішньоекономічними контрактами. На моє власне переконання, положення вищевказаного пункту Постанови і є тією нормою, яка вимагає від представників бізнесу вигадувати схеми, аби її обійти – і не для того, щоб заробити або спекулювати з валютою, а з метою збереження можливості займатися своєю справою.

IV. Окремо звертаю увагу й на пп. 17 п. 6 Постанови, згідно з яким забороняється купівля, перерахування іноземної валюти з метою повернення за кордон іноземному інвестору дивідендів.

Напевне, ті, хто брав участь у прийнятті Постанови № 160, по-своєму трактують ст. 8 Конституції України, яка встановлює, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. А стаття 41 Основного закону декларує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦКУ, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом (а не актами НБУ), брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди). Аналогічні норми містяться в Законі України “Про господарські товариства”, зокрема в статті 10 вказаного Закону.

Проте що там Закон... Нацбанк знає, що робити з чужими грошима краще за тих, хто ці гроші заробив, дав робочі місця людям та сплатив податки і збори до бюджетів!

Після ознайомлення зі змістом Постанови виникають такі риторичні питання:

  1. невже службовці Національного банку України справді вважають, що описані вище обмеження та нововведення дійсно сприятимуть покращенню інвестиційного клімату, збільшать обсяги зарубіжних інвестицій?
  2. чи погодяться іноземні інвестори вкладати гроші в український бізнес, від якого не можна отримати дивіденди, бо НБУ це заборонив?
  3. чи виконає роль “детенізатора” економіки норма про заборону дострокового погашення резидентами зобов'язань за кредитними договорами перед іноземними кредиторами?
  4. чи отримає бізнес позитивний ефект від позбавлення можливості придбати іноземну валюту, якщо на його рахунку є не менше, ніж цілих десять тисяч доларів?

Вважаю, що положення Постанови правління НБУ № 160 від 03.03.2015 року, на які було звернено увагу в цьому огляді, порушують права та законні інтереси і громадян, і суб'єктів підприємництва, й іноземних інвесторів, а також суперечать положенням актів вищої юридичної сили, зокрема Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України “Про господарські товариства”, з огляду на що є всі підстави оскаржувати Постанову в порядку адміністративного судочинства.

Наразі непрофесіоналізм та безвідповідальність часто покриваються термінами “непопулярні реформи” та “вимушені кроки”. Можливо, це лірика, якби від таких реформ і кроків не страждало населення та не зазнавав збитків бізнес.

Завершуючи свій критичний аналіз Постанови № 160 від 03.03.2015 року, слід нагадати Регулятору, що відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ “Про Національний банк України”, при виконанні своєї основної функції (забезпечення стабільності грошової одиниці України) Національний банк має виходити з пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.

На мою думку, Національному банку не вдається забезпечити стабільності ні гривні, ні цін. Очевидно, варто замислитися над професійною орієнтацією.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net