Проект ЗАКОНА УКРАЇНИ " Про розвиток вищої освіти "

Проект вноситься громадянином  України , д.т.н., проф.Задорським В.М.  

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про розвиток вищої освіти    

Цей Закон встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади для  стійкого розвитку та функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з вищими навчальними закладами на принципах автономії вищих навчальних закладів, поєднання освіти з наукою та бізнесом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях та безпосередньої участі вищої школи в технологічному розвитку економіки країни в якості продуктивної сили.

Автономія вищого навчального закладу обумовлює необхідність самоорганізації та саморегуляції, яка є відкритою до критики, служить громадському інтересові, напрацюванню істини стосовно викликів перед державою і суспільством, відбувається прозоро та публічно. Держава, що заінтересована в існуванні таких центрів незалежної думки, створює умови для їх створення та розвитку.

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ  

Стаття 1. Законодавство України щодо  розвитку   вищої освіти.  

1. Законодавство України про  вищу освіту базується на Конституції України і складається із Законів України “Про освіту”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Якщо міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені національним законодавством, то застосовуються правила міжнародних договорів.

3. Передбачені цим Законом права вищого навчального закладу, що визначають його автономію, не можуть бути обмежені іншими законами та нормативно-правовими актами.  

Стаття 2. Державна політика у сфері розвитку вищої освіти  

1. Державна політика у сфері розвитку вищої освіти визначається Верховною Радою України.

2 . Державна політика у сфері розвитку вищої освіти ґрунтується на принципах:

2.1. Основним стратегічним завданням України, яке можна покласти в основу національної ідеї, є реалізація принципів сталого розвитку з вирішенням екологічних, економічних і соціальних проблем за рахунок орієнтації на розвиток виробничого середнього та малого бізнесу, використання високого інноваційного потенціалу та ринкових механізмів господарювання на базі системного аналізу та сучасних інформаційних технологій. Тільки таким чином можливо перейти від стратегії виживання до стратегії сталого розвитку країни.

2.2. Зростання продуктивності праці і матеріального виробництва спирається на накопичення не фізичного, а людського капіталу та підвищення внеску в розвиток економіки знань. Рівень технологічного розвитку є ключовим, критичним фактором, що визначає в довгостроковій перспективі рівень соціально - економічного розвитку України та її регіонів.

2.3. Найбільш перспективним напрямком оптимізації економіки України є її технологічний розвиток і перетворення в інноваційну країну  шляхом використання технологічного бізнесу (середній і малий бізнес з інноваційним наповненням).

2.4. Вдосконалення системи вищої освіти має проводитися відповідно з національною ідеєю (імперативом нації) одночасно з реформуванням науки в синергетичному узгодженні з технологічним перетворенням економіки країни за рахунок її переходу від олігархічно - мафіозного до народного капіталізму.

2.5. В основу розвитку вищої школи в Україні покладені: основні положення концепції сталого розвитку та системного аналізу, сучасні інформаційні технології, ринкові механізми менеджменту та фінансування, синергетична єдність науки, навчального процесу та бізнесу (насамперед, середнього і малого), провідна роль інтелектуального потенціалу вищої школи в технологічному перетворенні економіки країни, та підготовка конкурентоспроможного людського капіталу шляхом створення умов для освіти протягом життя людини та безпосередньої участі вищої школи в технологічному розвитку економіки країни в якості продуктивної сили.

2.6. Держава всіляко підтримує підготовку фахівців з вищою освітою для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень, науково-педагогічної та педагогічної діяльності, а також для технологічного розвитку економіки країни.

2.7. Держава підтримує освітню, наукову, науково-технічну бізнес-технологічну та інноваційну діяльність університетів, академій, інститутів, коледжів, та безпосередню їх участь в технологічному бізнесі зокрема шляхом надання пільг у сплаті податків, зборів та інших обов’язкових платежів, пов’язаних із цією діяльністю, вищим навчальним закладам.

2.8. Держава надає гарантії для довгострокових інвестицій суб'єктів у сфері вищої освіти, передбачає податкові пільги та інші форми регулювання ринку з метою забезпечення розвитку пріоритетних спеціальностей, форм і методів підготовки фахівців, розвитку освіти в цілому та сприянню іі участі в технологічному розвитку країни.

2.9.  Держава підтримує участь громадських, професійних організацій та бізнесу  у формуванні структури, обсягу та якості  освітньої та професійної підготовки фахівців з вищою освітою та забезпеченні їх наступного  ефективного використання у  сферах реальної економіки.

2.10. Ефективними напрямками розвитку вищої школи, а також усунення проявів корупції є вдосконалення та демократизація її управління шляхом дерегуляції, децентралізації і демонополізації. Ефективним засобом цього є сінергетізація суб'єктів і об'єктів освітнього ринку. У вузі повинні синергетично об'єднуватися освіта - наука - технологічний бізнес, бо саме така інтеграція є основою сучасної ефективної освіти.

2.11. Для демонополізації влади в системі вищої освіти і придушення її корупційних схильностей необхідно використовувати розширення фінансових, адміністративних та академічних прав університетів, легітимне підвищення самостійності університетів і іх кафедр, дерегуляцію і децентралізацію, справедливу і демократичну конкуренцію на ринку, пробудження активності всіх суб'єктів маркетингових відносин на ринку освітніх послуг.

2.12. Держава буде сприяти синергетичному об'єднанню університетів як інтелектуальних інвесторів з фінансовими інвесторами та підприємствами в кластери технологічного бізнесу, що дозволить вищій школі повернути собі роль продуктивної сили і стати не лише ініціатором, а й керівником при реалізації інноваційних розробок. Роль влади зводиться до ініціювання появи кластерів, надання допомоги у підборі учасників, законодавчого супроводу та їх стимулювання.

2.13. Якість вищої освіти має відповідати вимогам ринку освіти в країні, що знаходиться в стадії сталого розвитку, якщо теоретична база, фундаменталізація і гуманізація, які дає вища школа, будуть супроводжуватися розвитком творчих здібностей, креативності та пасіонарності випускників університетів.

 

Стаття 3. Формування і реалізація державної політики у сфері розвитку вищої освіти  

Формування і реалізація державної політики у сфері розвитку вищої освіти забезпечується шляхом:

1)  гармонійної взаємодії національних систем освіти, науки, бізнесу та держави з метою забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку держави;

2) безпосередньої участі вищої школи в технологічному розвитку економіки країни в якості продуктивної сили при її сінергетичній  взаємодії  з  науковими та бізнес – структурами.

3) розвитку системи вищої освіти та підвищення якості вищої освіти щляхом забезпечення її відповідності вимогам динамічного розвитку реальних  сфер виробництва та технологічного розвитку економіки країни;

4) розвитку автономії вищих навчальних закладів та академічної свободи учасників навчально-виховного процесу;

5) визначення збалансованої структури та обсягу підготовки фахівців з вищою освітою з урахуванням потреб особи, інтересів держави, територіальних громад, реальних сфер виробництва і роботодавців;

6) забезпечення розвитку наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності та інтеграції з виробництвом та безпосередньої участі в технологічному бізнесі.  

Стаття 4. Право громадян на здобуття вищої освіти  

4.1. Усі особи, які здобувають вищу освіту у вищих навчальних закладах, мають рівні права і обов’язки.

4.2. Вищі  навчальні заклади поділятимуться на:

- Коледжі, які готуватимуть фахівців зі званням "молодший спеціаліст"

- Інститути / Академії, здійснюватимуть підготовку, інженерів та  спеціалістів  в окремих галузях.

- Університети - готуватимуть бакалаврів, інженерів та  спеціалістів  і магістрів з різних спеціальностей.

- Інститути/Університети  НАНУ – готуватимуть  спеціалістів  та магістрів  з  теоретичних  галузей науки.

4.3. Розширення автономії ВНЗ .

Навчальні заклади мають право:

1) самостійно визначати форми навчання та форми організації навчально-виховного процесу;

2) розробляти  програми підготовки бакалаврів, спеціалістів, інженерів і магістрів;

3) визнавати здобуті в закордонних університетах ступені бакалавра, магістра, доктора філософії, доктора наук та вчені звання доцента, професора під час зарахування на навчання та/або на посаду педагогічного, наукового чи науково-педагогічного працівника;

4) запроваджувати рейтингове оцінювання освітніх, науково-дослідницьких та інноваційних досягнень учасників навчального-виховного процесу;

5) надавати додаткові освітні та інші послуги відповідно до законодавства, в тому числі  додатков і платн і послуг и здобувачам вищої освіти, надбанню другої спеціальності, підвищенню кваліфікації в технологічному бізнесі , створювати  госпрозрахункові лабораторії, підприємства, відділи  та інш. згідно  законодавству України в умовах ринкової економіки;

6) утворювати, реорганізовувати, поєднувати та ліквідовувати свої структурні підрозділи;

7) провадити фінансово-господарську та іншу діяльність  відповідно до законодавства країни та статуту вищого навчального закладу в Україні та інших країнах;

8) розпоряджатися власними надходженнями (для вищих навчальних закладів державної і комунальної форми власності), зокрема отриманими від надання додаткових платних послуг здобувачам вищої освіти та окремих платних послуг іншим фізичним і юридичним особам;

9) відкривати поточні та депозитні рахунки в банках України та  інших країн  тощо.

4.4. Вчені ступені.

Передбачені такі освітньо-кваліфікаційні рівні та ступені:

- кваліфікований працівник,

- молодший спеціаліст,

- бакалавр,

- інженер або спеціаліст(в залежності від  спеціальності),

- магістр,

- доктор філософії

- доктор наук.

В ведено новий ступінь "доктор філософії" – академічний і одночасно перший науковий ступінь, що здобувається на третьому рівні вищої освіти на основі ступеня магістра, здобутого за освітньо-науковою програмою у відповідній галузі знань. Ступінь доктора філософії присуджується в результаті успішного засвоєння особою відповідної освітньо-наукової програми та підготовки і публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді.

Нормативний строк підготовки доктора філософії в аспірантурі становить чотири роки.

4.5. Дипломи .

Встановлюються такі види документів про вищу освіту (наукові ступені) за відповідними ступенями:

- диплом молодшого спеціаліста;

- диплом бакалавра;

- дипломінженера або спеціаліста;

- диплом магістра;

- диплом доктора філософії;

- диплом доктора наук.

  4.6. Статус ВНЗ.

З метою забезпечення підвищення ефективності, рівних можливостей для розвитку  всіх ВНЗ та всієї системи вищої освіти  в умовах демократичної конкуренції статуси ВНЗ  "національний" та "дослідницький"  скасовуються.

Державні пільги та допомога спонсуючих  організацій  у  фінансуванні ВНЗ надаються не за статусом ВНЗ, а на виконання конкретних проектів та цільових  програм, пов”язаних з технологічним розвитком економіки країни, а також  для підтримки   науково- виробничих кластерів, технологічних бізнес – інкубаторів,  наукових парків, технологічних центрів    та інших бізнесових організацій, інтегрованих у ВНЗ для  підвищення якості  освіти та участі  вищої школи в  технологічному розвитку економіки країни.  

РОЗДІЛ ІІ.

УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

  Стаття 1. Система вищої освіти

 Систему вищої освіти становлять:

·        вищі навчальні заклади всіх форм власності;

·        рівні та ступені (кваліфікації) вищої освіти;

·        галузі знань і спеціальності;

·        освітні (освітньо-професійні і освітньо-наукові) та наукові програми;

·        стандарти освітньої діяльності та стандарти вищої освіти;

·        органи, які здійснюють управління у сфері вищої освіти;

·        бізнес – структури та інші учасники навчально-виховного процесу.  

Стаття 2. Управління у сфері вищої освіти

1. Управління у сфері розвитку  вищої освіти у межах своїх повноважень здійснюється:

·        Кабінетом Міністрів України;

·        центральним органом виконавчої влади з формування державної політики у сфері освіти і науки;

·        іншими державними органами та  органами місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади місцевими органами влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади;

·        Національною академією наук України та національними галузевими академіями наук;

·        засновниками вищих навчальних закладів, замовниками спеціалістів,   затвердженими кластерними організаціями, об ” єднаннями роботодавців, центрами зайнятості;

·        органами громадського самоврядування у сфері вищої освіти і науки;

·        незалежними установами оцінювання та забезпечення якості вищої освіти.

2. Кабінет Міністрів України через систему органів виконавчої влади:

1) здійснює державну політику у сфері вищої освіти;

2) затверджує програми розвитку сфери вищої освіти;

3) забезпечує розроблення і здійснення заходів щодо створення матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для розвитку вищої освіти;

4) видає у межах своїх повноважень нормативно-правові акти з питань вищої освіти;

5) безпосередньо або через уповноважений ним орган здійснює права засновника, передбачені цим та іншими законами України, стосовно вищих навчальних закладів державної форми власності;

6) створює дієві механізми реалізації передбачених цим Законом прав вищих навчальних закладів, наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників та осіб, які навчаються;

7) забезпечує широку участь незалежних експертів і представників громадськості, роботодавців та осіб, які навчаються, у підготовці та прийнятті проектів нормативно-правових актів та інших рішень, які стосуються регулювання взаємодії складових системи вищої освіти та її функціонування в цілому;

8) може встановлювати особливі умови підготовки фахівців за пріоритетними високотехнологічними напрямами відповідно до державних цільових програм та програм розвитку науки НАНУ та  галузевих  Академій.  

Стаття 3. Повноваження центрального органу виконавчої влади з формування державної політики з розвитку освіти і науки, інших органів, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади.  

Центральний орган виконавчої влади з формування державної політики з розвитку освіти і науки приймає участь у  створенні колективного органу  з  представників  інших Державних органів, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади влади,  роботодавців, сфери  реальної економіки та бізнесу,  Академій, у якому сумісно з іншими членами:

1) розробляє стратегію та програми розвитку сфери вищої освіти та науки  та подає на затвердження Кабінету Міністрів України;

2) бере участь у формуванні державної політики у розвитку  вищої освіти, науки, підготовки фахівців з вищою освітою;

3) систематично відстежує та аналізує вплив і потреби вітчизняного ринку праці в умовах технологічного розвитку економіки,  вносить пропозиції  щодо обсягів і напрямів державної і недержавної  підтримки підготовки фахівців з вищою освітою;

4) провадить аналітично-прогностичну діяльність у сфері вищої освіти, визначає тенденції її розвитку, вплив демографічної, етнічної, соціально-економічної ситуації, інфраструктури виробничої та невиробничої сфери, формує стратегічні напрями розвитку вищої освіти з урахуванням науково-технічного прогресу та інших факторів, узагальнює світовий і вітчизняний досвід розвитку вищої освіти;

5) здійснює міжнародне співробітництво з питань, що належать до його компетенції;

6) веде Єдину державну електронну базу з питань освіти;

7) дає пропозиції колективному органу з  представників влади,  роботодавців, сфери  реальної економіки та бізнесу,  Академій щодо  переліку галузей знань і переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, зокрема за поданням Національного агентства з якості вищої освіти;

8) затверджує форми документів про вищу освіту державного зразка;

9) на підставі позитивного експертного висновку Національного агентства з якості вищої освіти видає ліцензії на освітню діяльність, переоформляє та анулює їх;

10) формує пропозиції і розміщує державне замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою в порядку, встановленому законодавством;

11) сприяє працевлаштуванню випускників вищих навчальних закладів;

12) здійснює інші повноваження, передбачені законодавством України.  

Розділ ІІІ.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ  

Стаття 1. Система забезпечення підвищення якості вищої освіти

Забезпечення якості вищої освіти за поданням вищого навчального закладу оцінюється Національним агентством з якості вищої освіти - колективним органом, що включає представників центрального органу виконавчої влади,  представників  інших Державних органів, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади влади,  роботодавців, сфери  реальної економіки та бізнесу,  Академій або акредитованих ними незалежних агенцій, на  предмет їх відповідності вимогам до системи забезпечення якості вищої освіти, що затверджуються Національним агентством з якості вищої освіти.  

РОЗДІЛ ІV.

ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ  

Стаття 1. Основні завдання для розвитку  вищого навчального закладу

Основні завдання сучасної вищої школи :

- Забезпечення країни кадрами високої кваліфікації , здатними вирішити завдання виходу України з глибокої системної кризи , підйому економіки та подальшого її сталого розвитку ,

- Відродження науки у вищій школі з тим , щоб на її основі забезпечити високу якість випущених фахівців і технологічне перетворення економіки країни.

- Технологічне перетворення економіки України вимагає від вищої школи не тільки підготовки кадрів відповідної високої кваліфікації, а й безпосередню участь у процесі реформування своїм інтелектуальним потенціалом як продуктивної сили.

- Вища школа України орієнтована на активний технологічний бізнес перспективних наукових розробок з використанням проектного менеджмента.Технологический бізнес є найбільш швидко розвиваємим в усьому світі ефективним видом бізнесу. Серед основних засобів і методів реалізації технологічного бізнесу - синергетичне використання індустріального та індустріально - аграрного симбіозів, формування та підтримка кластерів технологічного бізнесу. Наполегливо впроваджуваний в Україні трансферт технологій є лише однією з не самих успішних організаційної та фінансової форм його реалізації та залучення інноваційних інвесторів (вчених , винахідників , проектувальників та інш.) до участі в ньому. У менеджменті технологічного бізнесу набагато більш успішним виявився кластерний підхід. - - Важливим завданням вищої школи України є підвищення професійного рівня та креативності основного органу народовладдя – Майдана, а також парламентської опозиції шляхом навчання їх не тільки основам Концепції сталого розвитку, а й системного аналізу , методів прийняття оптимальних рішень , синергетики , інноваційному та інвестиційному менеджменту, а також кластерному підходу при їх використанні, сучасному технологічному бізнесу, насамперед , середньому і малому, і, головне, методам технологічного перетворення економіки.

-  Для технологічного перетворення економіки країни вища школа повинна забезпечити підготовку кадрів нового типу - пасіонарних, системно - орієнтованих, креативних, для підготовки яких потрібна абсолютно інша (не Болонська!) система освіти. Потрібно повернутися до підготовки добре зарекомендованих раніше інженерів (для деяких освітньо - кваліфікаційних рівнів - фахівців). Сьогодні потрібен інженер/фахівець абсолютно нового типу, з іншим обсягом і рівнем знань. Потрібен абсолютно новий стандарт фахівця і в його розробці мають брати участь РОБОТОДАВЦІ, а також професіонали, які займаються в економіці відродженням середнього та малого бізнесу (СМБ) і перетворенням його за рахунок інноваційного наповнення в, так званий, технологічний бізнес.

- Університетам слід розвивати ринкові механізми стимулювання підвищення якості своїх випускників за рахунок розвитку конкуренції, боротьби вищої школи за якість шляхом особистого персонального запрошення і створення хороших умов для отримання освіти найбільш талановитим випускникам середньої школи.

- Реформу освіти повинні проводити не чиновники, а безпосередньо працівники вузів, і, поки вони не стануть суб'єктами, а не об'єктами реформи, навряд чи варто очікувати успішних результатів. Промислові підприємства та інших роботодавців потрібно зацікавити участю в підготовці для них кадрів не тільки за рахунок ф'ючерсної оплати освіти фахівців, а й отриманням готового кадрового забезпечення для реалізації інноваційних проектів, виконаних спільно з вузівської наукою за участю студентів.

- Для прискорення адміністративної реформи в системі управління вищою школою і демонополізації органів влади над університетами, розширення прав для ВНЗ, необхідно дозволити їм самостійно визначати форми навчання та форми організації навчально - виховного процесу і, перш за все, скасувати, так звану, Болонську систему, яка тільки безмежно бюрократизовала роботу викладача, обмеживши його прямі контакти зі студентами, формалізувала навчальний та виховний процес і була засуджена величезною більшістю практичних працівників вищої школи,

- В умовах роботи в країні ринкової економіки, наука (причому не тільки університетська, а й академічна, і галузева) повинна відірватися, нарешті, від тематики, яка не затребувана на ринку, а зайнятися переважно актуальними прикладними дослідженнями, необхідними виробничому сектору, або технологічному бізнесу, причому, на госпрозрахункових засадах, припинивши спекуляції на відсутності бюджетного фінансування. Держбюджетне фінансування має бути переважно для фундаментальних досліджень. Для прикладних досліджень повинні використовуватися ринкові механізми фінансування (наприклад, участь вузів у створюваних з ініціативи влади кластерах або тендерах з найбільш важливих напрямків технічного переозброєння економіки).

 

Стаття 2. Правовий статус вищого навчального закладу.

1. Вищий навчальний заклад створюється у формі державної, комунальної, приватної установи і працює на засадах самоокупності та неприбутковості та має рівні права у провадженні освітньої, наукової та інших видів діяльності.

2. Юридична особа набуває статусу вищого навчального закладу з моменту отримання ліцензії на провадження освітньої діяльності.

3. Вищий навчальний заклад може бути засновником (співзасновником) інших юридичних осіб, які провадять свою діяльність відповідно до напрямів навчально-науково-виробничої, освітньої, інноваційної діяльності, та діяльності в сфері технологічного бізнесу вищого навчального закладу та/або забезпечують виконання його статутних завдань.

4. Вищі навчальні заклади можуть провадити освітню діяльність разом з іноземними навчальними закладами за узгодженими освітніми програмами.

6. Вищі навчальні заклади можуть утворювати навчальні, навчально-наукові та навчально-науково-виробничі комплекси, бізнес – інкубатори, центри технологічного бізнесу, тренінгові компанії, наукові парки та входити до складу консорціумів, кластерів, асоціацій та інщих бізнесових організацій. Всі учасники комплексу, консорціуму зберігають статус юридичної особи і фінансову самостійність.

Розробив : Д.т.н., проф., професор УДХТУ                                                                                В.М.Задорський

22.04.2014 р.

 Пояснительную записку можно посмотреть по прямой ссылке 

 http://kaf-ohv.narod.ru/olderfiles/1/21042014.doc