Чорнозем у бур’янах

Наша громадська організація не полишає ідею утворення символічного пантеону українців, котрі закарбували свої імена в історії світової цивілізації. За малим виключенням більшість наших співвітчизників відкривали свої таланти або закордоном, або у столицях імперій, частиною яких була наша земля. Ми часто ображаємося, що наші близькі і далекі сусіди не акцентують на українському походженні Корольова, Сікорського та багатьох інших геніїв. Насправді ображатися слід лише на самих себе.

«Зараз у світі склалася така ситуація, що всі дедалі менше виграють, а більше програють. Тому нам потрібно переходити на нову парадигму - де б всі щось вигравали. Для тої парадигми потрібні два елементи: універсальна декларація обов'язків і перехід на співпрацю», - ці слова належать видатному українцеві Богдану Гаврилишину, котрий цими днями завершив свій життєвий шлях.

Шлях української визвольної боротьби у більшості випадків зводився до боротьби за булаву. При цьому закони минулих часів дуже чітко відрізняли булаву від корони. Булава отримувалася внаслідок певною мірою демократичного вибору. Влада царів і королів, як би ми до цього не ставилися, нарікалася владою від Бога, тобто владою вищою. Тому булава і лягала під корону, що з розумінням сприймалося як елітою, так і громадою.

Можна припустити, що індивідуалізм українців, їх прагнення до свободи випереджали час і були несумісними з правилами гри тогочасної еліти. Вже багато сторіч наша земля плодоносить талановитими особистостями. Але на ній відсутня національна, «рідна» система реалізації гуманітарного потенціалу – свої ж і «затопчуть». Саме тому українці частіше всього відкривали свої здібності де завгодно, лише не на Батьківщині.

Та будемо вірити у те, що той, хто випереджає час, обов’язково зустріне мить свого успіху. Сьогодні інтелектуальне середовище констатує кризу національних держав в традиційному розумінні. Можливо, епоха глобалізації і стане епохою розквіту українства? Важливо лише створити для цього належні духовні передумови.

«Україна має фантастичний потенціал. І мова не тільки про природні ресурси, а й про людей. Але її треба не просто трансформувати, а тотально поміняти все, що маємо». Так вважав Богдан Гаврилишин. Найкращою пам’яттю для видатного українського інтелектуала і мецената буде втілення в життя цього заповіту.