Зміст Паризьких домовленостей у термінології сторін

Щоб краще зрозуміти логіку у рішеннях Нормандської четвірки, зокрема під час Паризької зустрічі 2 жовтня цього року, слід подивитись на класифікацію конфлікту на Сході України сторонами цього переговорного формату та їхню термінологію.

Розпочнемо з України. Керівництво нашої держави чітко назвало ситуацію на сході держави «агресією Російської Федерації», «окупацією частини української території», яку здійснили «терористи», «бандити», «сепаратистами» разом та за підтримки російських військ. Водночас, ми проводимо Антитерористичну операцію. Тобто, таке формулювання наших дій на Сході України передбачає, що певна територія була захоплена «терористами-сепаратистами» за вказівкою і безпосередньою участю Росією, яка підтримує тероризм. Все крутиться довкола слова «тероризм». Світова практика протидії тероризму, як правило, не передбачає переговорів з терористами. Уникнути прямих контактів з терористичними «ДНР» і «ЛНР», на чому продовжує наполягати Росія, Україні дозволяють два переговорних формати: Нормандський формат на найвищому рівні та на рівні міністрів закордонних справ; Мінський формат – на рівні спеціальних представників ОБСЄ, України і Росії (представники «ДНР» і «ЛНР» офіційно лише присутні на зустрічах).

Якщо подивимось на Мінські угоди (Мінськ-2) і Паризькі домовленості, то стане зрозумілим, що вони не в повній мірі відповідають класифікації подій на Донбасі українською стороною. Так, визначення «озброєні формування окремих районів Донецької і Луганської областей України» (пункт 2 Мінських домовленостей) не вказують на визначений в Україні на законодавчому рівні терористичний характер їхньої діяльності, а класифікація терористів як «представників окремих районів Донецької і Луганської областей» взагалі робить ватажків терористів якимись представниками місцевого населення. А от пункт 10 вже чітко вказує на наявність «незаконних груп» та «іноземних воєнних формувань» і «найманців». Тобто з точки зору класифікації Україною ситуації на сході держави, Мінські домовленості насичені протиріччями. За нашою логікою, терористи мають скласти зброю, або ж бути роззброєними силовим шляхом, але останнє не передбачене Мінськими домовленостями, а складати зброю вони не збираються.

Тепер подивимось на погляд Москви. Росія вважає «ДНР» і «ЛНР» сформованими «республіками», хоча й не визнала їх офіційно та прибрала ці назви з інформаційних потоків. Ватажків терористів у Москві називають не інакше як «представниками частини населення України», а події в Україні – «громадянською війною», до якої, за словами Пєскова, «Росія жодного відношення не має». Відповідно, мінське визначення - «представники окремих районів Донецької і Луганської областей», іде в ракурсі російської позиції. Цій же позиції відповідають і Паризькі домовленості щодо проведення виборів на Сході України та відведення легкого озброєння сторонами конфлікту. За логікою Москви, Київ має сісти за стіл переговорів з «представниками Донецька і Луганська», на що Путін чітко вказав під час свого інтерв’ю для телеканалів CBS і PBS .

Термінологія, яка використовується Францією і Німеччиною, є по-європейськи обережною, водночас частково відповідає термінології Кремля. Під час спільної прес-конференції 2 жовтня лідери цих країн не використовували визначень «терористи», але їхніх лідерів називають «представниками Донецька і Луганська», а окуповані території – «окремими районами», як і визначено у Мінських домовленостях. Участь Росії взагалі не згадувалась, хоча її безпосередня участь містилась у контексті. Отже, з точки зору Парижа і Берліна, на Сході України відбувся заколот сепаратистів, які прагнули відокремлення від України, а їхні дії підтримуються Росією.

Таким чином, виходячи з цієї зору, на відміну від української, повернення територій Донбасу під юрисдикцію України має здійснюватися шляхом роззброєння незаконних збройних формувань та проведення місцевих виборів з наданням цим районам особливого статусу у тісному контакті із «представниками Донецька і Луганська». При цьому, іноземні війська і найманці, яких з точки зору Росії там немає, повинні залишити ці території.  

До речі, Рада Федерацій дала дозвіл на використання контингенту збройних сил «за межами Російської Федерації на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права», і це рішення не обмежується Сирією (http://kremlin.ru/events/president/news/50399). Тобто, законодавчо закріплено використання російських військових будь-де, в будь-якій країні. Тепер Кремль, посилаючись на законодавчо закріплену термінологію, навіть може визнати присутність російських військ на Сході України, які «зайшли туди після рішення Ради Федерацій» і «виключно у відповідності до норм міжнародного права» на запит «легітимного керівництва», особливо, якщо воно буде обране у відповідності до Мінських домовленостей під прицілами автоматів терористів, російських військ і найманців.

Такий варіант не слід відкидати, адже за логікою Кремля вибори на Донбасі, оголошені одним із основних досягнень Паризької зустрічі, мають відбутися до виведення іноземних військ і найманців, а Париж і Берлін цю логіку не спростував. Водночас, не зрозуміло, хто і як ці вибори проводитиме. Можливо ця роль відводитиметься ОБСЄ чи БДІПЛ? Проте, про це нічого не сказано учасниками Нормандської групи, та й таких повноважень вони не мають, щоб вказувати міжнародним організаціям, що і як їм робити. ОБСЄ ж може взяти на себе лише функції сприяння у підготовці місцевих виборів та моніторингу їх проведення. Але сприяння кому? Хто формуватиме склад виборчих дільниць? Як забезпечуватиметься дія українського законодавства, яке Кремль хоче переписати під свою диктовку? Чи можуть вбивці балотуватись на вибори та отримати імунітет кандидатів?

Після Паризької зустрічі кількість невирішених питань і непорозумінь не зменшилась. Її учасники й надалі по-своєму трактують і ситуацію на Сході України і положення Мінських угод, сподіваючись, що ці розбіжності вдасться врегулювати в рамках Тристоронньої контактної групи. Дуже вже Париж і Берлін не хочуть визнати провал Мінських домовленостей, що фактично сталося одразу після їх підписання, коли російські війська штурмували Дебальцеве. З того часу відбулось багато змін як в ситуації на Донбасі, так і у відносинах з Росією, враховуючи її участь у подіях на Близькому Сході. Нормандський формат стає все більше схожим на гасіння пожежі по периметру відрами з водою, а не локалізацію джерела займання.