Що "загубили" при реформуванні системи охорони здоров’я?

На презентації "Зе-команди" радник новообраного президента Євген Комаровський справедливо назвав захворювання на інфекційні хвороби загрозою національній безпеці. Проте системні пробіли в охороні здоров'я загрожують нацбезпеці не менше, ніж поширення кору, дифтерії, поліомієліту та інших захворювань.

Однозначно, що здоров'я населення – це основа благополуччя країни, адже тільки здорові люди формують трудові та оборонні ресурси країни, розвивають економіку і стійкість суспільства, творять науковий і технічний прогрес, визначають місце країни у світовому співтоваристві. Охорона здоров'я – це не тільки лікування хворих, це питання безпеки людей, не менш важливе за оборону і правопорядок. Кожен громадянин країни хоче гарантій безпеки здоров'я дітей і дорослих, починаючи від пологового будинку, садочка, закладів освіти, хоче безпеки праці, побуту і відпочинку. Ми хочемо знати, що ми їмо, яку воду п’ємо, чим дихаємо, які саме фактори шкодять нашому здоров’ю, як нас захищає держава, усуваючи їх.

Чому забута профілактика захворювань? Чому триває демографічна криза? Чому ми живемо менше, ніж наші сусіди? Що відбувається із біологічною, хімічною, радіаційною безпекою? Чому конституційні гарантії не виконуються? Чому ми маємо платити за медичну допомогу? Чому не їде "швидка"? Чому, всупереч Конституції, скорочується мережа закладів охорони здоров'я? Чому реформи йдуть саме так, як ідуть?.. Таких "чому" багато у кожного з нас, тому що ми не відчуваємо захищеності та безпеки.

Реформи охорони здоров'я розпочалися далеко не вчора. Справедливими та позитивними напрацюваннями, безумовно, слід назвати програму "Доступні ліки", міжнародні закупівлі, комп’ютеризацію медичних закладів, впровадження новітніх технологій та постачання обладнання у співпраці із країнами і організаціями-донорами (Світовий Банк, UNICEF, UNAIDS, USAID, CDC, GIZ та інші).

Однак за точковими змінами зовсім не згадується про те, що були втрачені надзвичайно важливі складові діяльності системи охорони здоров'я, які безпосередньо стосуються національної безпеки.

- Відмова від первинної профілактики. Була ліквідована державна санітарно-епідеміологічна служба, відповідальна за цей напрямок охорони здоров’я, що по суті можна прирівняти до знищення цілого роду військ в умовах війни.

- Втрата диспансеризації населення. Заклади первинної медико-санітарної допомоги виявилися відірвані від єдиного медичного простору внаслідок перетворення у підприємства, скорочення мережі та передачі у відання новоствореної Національної служби здоров'я.

- Тотальна приватизація фармацевтичних (аптечних) закладів. Майже всі аптеки на сьогоднішній день знаходяться поза лікарняними закладами та управлінням МОЗ, а внаслідок відсутності контролю ринок заполонили фальсифікати ліків (різноманітні "фуфломіцини").

- Некомпетентність управління. У керівництво галузі, закладів та підприємств охорони здоров'я масово введено людей без відповідної освіти та кваліфікації.

- Загроза скорочення медиків внаслідок реструктуризації закладів і формування "госпітальних округів". Перетворення лікарняних закладів у підприємства з тривогою сприймається медиками і населенням через очікувані скорочення мережі та медпрацівників (яких і так вже не вистачає), так само як введення професії парамедика в екстреній медичній допомозі. Госпітальні округи, що, за задумкою МОЗ мали оптимізувати надання медичної допомоги у регіонах, наразі створені лише на папері і перебувають у підвішеному статусі.

- Знищення реабілітації та втрата санаторно-курортних закладів. Санаторно-курортних закладів залишилося 169 із 500 (у 2010 р.), з яких у підпорядкуванні МОЗ перебувають лише одиниці. Тобто, реабілітація фактично теж виключається із відання Міністерства.

- Неналежний рівень паліативної допомоги. Сумне становище госпісної та паліативної медицини на сьогодні фактично не відповідає потребам населення.

- Профанація медичної науки і освіти. Медична освіта і наука залишаються забутими, закинутими та не розвиваються належним чином.

При цьому успіхи та недоліки реформи професійно та колегіально не розглядалися протягом останніх років на колегіях МОЗ (бо вони просто не скликалися).

Виходячи із вищевикладеного, можна зробити висновок, що МОЗ сьогодні вже не є Міністерством охорони здоров'я у класичному розумінні та що воно не справляється зі своїми базовими функціями. А відтак, сьогоднішнє становище "реформовуваної" системи охорони здоров'я має дві основні моделі розвитку.

Перша – закінчити розпочате дроблення, а залишки МОЗ приєднати до Мінсоцполітики у вигляді департаменту чи відділу медичної допомоги. При цьому комітет Верховної Ради з питань охорони здоров'я можна об’єднати із комітетом з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення, "успішно" перевівши таким чином проблеми галузі в іншу площину.

Друга – не ламати бездумно галузь, а зрештою навести у ній належний порядок з врахуванням нинішніх економічних умов, які не дозволяють швидко і безболісно побудувати нову (європейську чи американську) модель охорони здоров'я. Для стабілізації і упорядкування галузі варто:

1)  відновити професійне керівництво як на центральному, так і на регіональному рівнях;

2) провести інвентаризацію залишків галузевої структури;

3) обґрунтовано раціоналізувати використання наявних ресурсів;

4) відновити профілактичну медицину і державний нагляд за охороною здоров'я населення;

5) налагодити належну діагностику на первинному рівні;

6) відновити обов’язкову диспансеризацію;

7) повернутися до планових госпіталізацій;

8) знизити рівень госпіталізації хворих;

9) зменшити тривалість лікування у стаціонарах;

10) відновити контроль за якістю медикаментів та виконанням протоколів лікування;

11) відновити роботу лікарняних аптек;

12) переглянути потребу у десятках централізованих та регіональних мільярдних програм;

13) організувати реабілітаційну та госпісну мережу;

14) впровадити економічне самоврядування медичних закладів.

На мою думку, зекономлені шляхом реструктуризації за різними напрямками кошти варто було б спрямувати на профілактику захворювань, лікування і харчування хворих, загальне, а не вибіркове підвищення заробітної плати медичних працівників, а також інвестувати у медичну освіту і науку, обладнання, транспорт, зв'язок та технології.

Для цього керівництву держави варто об’єднати зусилля лікарів всіх спеціальностей, менеджерів, населення та зарубіжних партнерів. Я переконаний, що у рамках реформи галузь охорони здоров'я можливо і треба покращити, а не зламати, враховуючи її надзвичайну важливість і соціальну чутливість, потрібність для населення та держави.