Міжнародна інтеграція українських університетів: як вийти на глобальний рівень

Сучасна освіта та наука не мають кордонів. Заклади вищої освіти змагаються за студентів, викладачів, гранти на освітні інновації та наукові дослідження.

Українські університети мають ставати повноцінними гравцями у цьому глобальному протистоянні. Це не лише питання престижу — це критично важлива умова розвитку науки, економіки та конкурентоспроможності країни. Але чи достатньо сьогодні українські університети інтегровані у світовий освітній простір? Що цьому має сприяти і, навпаки, що цьому заважає?

Кілька акцентів з цього приводу у пропонованому дописі.

Що гальмує міжнародну інтеграцію українських університетів?

Попри значний освітньо-науковий потенціал, наші університети стикаються з кількома системними проблемами, які обмежують їхню міжнародну конкурентоспроможність.

Перша проблема — відсутність стратегій, що визначають цілі та системні дії, які необхідно здійснювати для максимально швидкої інтеграції в міжнародні освітні та дослідницькі мережі. Університети беруть участь у міжнародних програмах, але часто не мають системного підходу до розвитку глобальних партнерств.

Друга — на сьогодні політичні та економічні фактори, військові дії та нестабільність, які створюють складнощі з перетином кордону, логістикою мобільності, безпекою, знижують привабливість для іноземних студентів і партнерів.

Третя — відсутність власних бюджетів для підтримки академічних обмінів, участі в міжнародних конференціях, форумах, розвитку стратегічно важливих спільних досліджень з іноземними партнерами, розбудови стратегічних партнерств.

Четверта — обмежена кількість співробітників, які добре володіють англійською та іншими іноземними мовами, і як наслідок — брак менеджерів міжнародної співпраці з відповідною мовною кваліфікацією, складнощі в створенні глобально конкурентоспроможних англомовних освітніх програм.

Далі можна було б ще згадати порівняно невисокі кількісні показники академічної мобільності: українські студенти та викладачі недостатньо залучені до програм обміну, а кількість іноземних студентів, які навчаються в Україні, залишається незначною.

Ще одним фактором, який не сприяє нашій інтеграції в європейський освітньо-науковий простір, є позиції українських університетів в міжнародних рейтингах, що не створюють умов для високої привабливості серед міжнародних партнерів чи студентів.

Що потрібно зробити, щоб вийти на глобальний рівень?

1. Розробка стратегії інтернаціоналізації, яка включає конкретні цілі, етапи, індикатори успіху та механізми моніторингу

Розробці стратегії має передувати фундаментальний аудит діяльності у сфері міжнародної співпраці з аналізом слабких і сильних сторін, можливостей та актуальних загроз. На його основі мають з’явитися системні підходи до методології розвитку партнерств, реалізації комунікаційних міжнародних стратегій, способів інтеграції з дослідженнями, запровадження англомовних освітніх програм, визначення джерел фінансування та пріоритезації розподілу ресурсів.

2. Подолання зовнішніх суспільно-політичних і економічних бар'єрів

Важливо активізувати комунікацію з лідерами думок, залучати почесних професорів та представників наглядових рад як групи підтримки для міжнародного просування українських університетів і їх потреб. Вони можуть відігравати ключову роль у налагодженні партнерств і залученні фінансування.

Крім того, значно посилити інституційну стійкість українських університетів може інтенсивніше використання можливостей фінансування від ЄС для розвитку інфраструктури, цифровізації освітніх процесів, наукових досліджень та інновацій.

Необхідно також розширювати участь у міжнародних програмах обміну, таких як Erasmus+, Fulbright тощо, та створювати умови для залучення іноземних студентів до навчання в Україні, а іноземних викладачів — до викладання в українських закладах вищої освіти. Для цього нашим університетам потрібно:

• активніше долучатися до просування своїх освітніх пропозицій на міжнародних освітніх виставках;

• налагодити співпрацю з посольствами та консульствами, яка матиме не лише протокольно-церемоніальний характер, а сприятиме популяризації української освіти за кордоном;

• інтенсивніше використовувати можливості закордонних академічних агентств і служб, як-от DAAD, OeAD тощо для організації довгострокових фахових і мовних лекторатів при кафедрах українських університетів (Львівський університет тут має позитивний багаторічний досвід працевлаштування німецьких та австрійських лекторів, які забезпечують фахову мовну підготовку студентів філологічної та перекладацької спеціальності);

• у співпраці з органами державної влади працювати над удосконаленням і спрощенням процедур видавання візи, оформлення посвідки, нострифікації освітніх документів і працевлаштування в Україні.

3. Фінансова підтримка міжнародної діяльності

Розширення міжнародної співпраці українських університетів неможливе без належного фінансування. Для забезпечення сталої підтримки академічної мобільності, міжнародних досліджень і партнерських ініціатив університети мають впроваджувати багатовекторний підхід до залучення фінансових ресурсів.

Одним із важливих напрямів є активна комунікація з міжнародними індустріальними лідерами, компаніями та успішними випускниками університетів за кордоном. Співпраця з ними може сприяти залученню благодійних внесків, створенню стипендійних програм і розвитку міжнародних освітньо-наукових ініціатив.

Необхідним є також створення спеціальних фондів у закладах вищої освіти для підтримки академічних обмінів, участі в міжнародних конференціях та проведення спільних досліджень. Це дозволить залучати додаткові ресурси та підтримувати довготривалі міжнародні партнерства.

Залучення грантів, фінансування від міжнародних фондів та організацій — ще один ключовий механізм розвитку міжнародної діяльності університетів. Багато світових програм фінансують наукові дослідження та освітні ініціативи, однак українські університети недостатньо активно користуються цими можливостями. Важливо сприяти участі в таких програмах, як Horizon Europe, Erasmus+, Fulbright, а також міжнародних проєктах Європейського Союзу, ООН, НАТО, Світового банку та інших глобальних і білатеральних (DAAD, NAWA, Британська рада, Шведський інститут тощо) ініціатив.

Зокрема, ключову роль у цьому процесі мають відігравати проєктні офіси в закладах вищої освіти, основне завдання яких — допомагати викладачам і науковцям оформлювати заявки на міжнародні гранти та проєкти, а також реалізовувати виграні проєкти у відповідності до вимог грантодавця та українських норм. Такі офіси мають надавати консультативну підтримку, проводити тренінги щодо написання грантових заявок та сприяти налагодженню контактів із міжнародними партнерами, а також виступати координаційним центром, який відповідатиме за узгодженість тематичних напрямків проєктних заявок із метою уникнення дублювань і відповідно створення зайвої внутрішньої конкуренції проєктних заявок.

4. Підвищення володіння англійською мовою. Створення англомовних освітніх програм

Хоч міжнародна співпраця в ідеалі є наскрізним, горизонтальним процесом, який має реалізовуватися на рівні факультетів (інститутів), кафедр, структурних підрозділів і окремих науково-педагогічних чи адміністративних працівників, в закладах вищої освіти мають бути структурні підрозділи, які координують весь цей процес, допомагають налагоджувати і підтримувати вже наявні зв’язки та вибудовувати нові. Тільки в такий спосіб міжнародна співпраця матиме системний характер. З огляду на перспективи і потенціал розвитку міжнародної співпраці в українських закладах вищої освіти, цим навряд чи мала б займатися одна–дві людини — потрібні цілі команди професіоналів, об’єднані у відповідні центри, відділи тощо, які мають міжнародний досвід (який, до речі, можна доволі швидко і легко здобути через можливості, які надає програма Erasmus+ для тренінгів), добре знають англійську та інші іноземні мови, мають менеджерські якості. Робота таких колективів має виходити понад звичні практики оформлення відряджень та укладання договорів, а натомість мати комплексний характер і включати процеси моніторингу, аналізу міжнародної співпраці, контролю за виконанням стратегії інтернаціоналізації, консультування і підтримки в організації академічної мобільності тощо.

Інтернаціоналізація вимагає не лише високого рівня мовної компетенції від основних її координаторів — проректорів із міжнародної співпраці, керівників і фахівців міжнародних відділів, а й університетської спільноти назагал, адже стажування за кордоном чи викладання іноземною мовою однозначно позитивно впливають на мовні навички, втім їх учасник вже на вході має мати достатній рівень іноземної мови. Для цього заклади освіти мають подбати про організацію на регулярній основі мовних курсів, тим більше що на такі заходи не обов’язково залучати власні кошти, а можна використовувати грантові можливості різноманітних програм, звертатися за допомогою до посольств тощо.

Додам, що, окрім мовних навичок, взаємодія з представниками різних культур в академічному середовищі потребує відповідного рівня навичок міжкультурної і крос-культурної комунікації, адже часто непорозуміння мають не стільки мовні, скільки культурні передумови. Львівський національний університет має гарний приклад реалізації сертифікатних програм із глобальної академічної комунікації на базі Центру англомовної академічної та крос-культурної комунікації, учасниками якого є не лише працівники нашого Університету, але й представники інших українських закладів вищої освіти, а гостьовими спікерами стають визнані закордонні експерти.

Закордонні стажування, підвищення мовної та міжкультурної компетенції відкривають шлях для впровадження таких важливих заходів міжнародної діяльності, як англомовні освітні програми, спільні або подвійні дипломи у співпраці з провідними європейськими університетами, а також науково-освітньої проєктної діяльності.

5. Стимулювання академічної мобільності

В українських закладах вищої освіти досі нерідко побутує думка про академічну мобільність як своєрідний вид туризму і відпочинку, що однозначно варто змінювати за допомогою інформаційних кампаній, які зосереджуються на позитивних ефектах такого виду міжнародної мобільності не тільки для самого учасника, але й для закладу вищої освіти. В західних університетах вже давно утвердилася думка, що перебування за кордоном з метою навчання, стажування тощо чи прийом колег і здобувачів освіти з партнерських закладів відкриває не тільки нові світоглядні горизонти і перспективи для покращення освітньо-наукових процесів у власному закладі освіти, а й слугує додатковою мотивацією, підвищує рівень компетенції, відкриває шляхи для спільної проєктної діяльності тощо. Недарма, як показує статистика ЄС, 91% учасників мобільності-студентів вважають, що академічна мобільність дала їм можливість покращити мовні навички, а 72% запевняють, що досвід мобільності допоміг їм у отриманні першого робочого місця.

Іншими проблемами, які виникають в контексті розгортання академічної мобільності, є низький рівень проінформованості про наявні можливості і, як наслідок те, що учасниками мобільності з року в рік стають ті самі особи, часто зайва бюрократизація процесу академічної мобільності, відсутність механізмів оптимізації та інформатизації, а в українському контексті одним із найважливіших факторів впливу на показники насамперед вхідної мобільності є війна і зумовлена нею безпекова ситуації.

Сприяти вирішенню проблем може комплекс таких заходів:

• Заклади вищої освіти мають провести детальний аудит наявних можливостей академічної мобільності, їхнього використання, потенціалу для розширення, викликів та проблем, пов’язаних із організацією відбору, перебування і визнання результатів академічної мобільності.

• Процедури академічної мобільності мають бути зафіксовані в загальноуніверситетському документі, що сприятиме прозорості, унормованості і регламентованості усіх процесів, які мають бути спрощеними — з мінімумом паперової роботи і бюрократичної тяганини.

• Підрозділам, відповідальним за академічну мобільність, варто напрацювати кампанії з промоції академічної мобільності через наявні інформаційні ресурси, з особливою увагою до тих структурних підрозділів, освітніх програм, в яких рівень участі в академічній мобільності є низьким, а також мотивувати учасників академічної мобільності, особливо серед науково-педагогічних та адміністративних працівників, до роботи зі закордонними партнерами над розширенням кількісних і якісних показників.

• Посиленої уваги, особливо в контексті війни, має набути віртуальна мобільність, яка дозволить підвищити показники вхідної мобільності для українських закладів вищої освіти, а також відкриє можливості для навчання і стажування за кордоном для тих українських учасників освітнього процесу, на яких поширюються обмеження щодо перетину державного кордону. Звісно, впровадження процедури віртуальної мобільності потребує підготовки відповідної технічної інфраструктури (аудиторні приміщення для гібридної роботи), розширення переліку англомовних програм та програм іншими іноземними мовами, а також адаптації норм організації освітнього процесу (можливість дистанційного навчання, проведення іспитів у дистанційному форматі тощо).

• Процедури, пов’язані з академічною мобільністю, мають бути оптимізованими і цифровізованими. Для цього заклади вищої освіти мають подбати про забезпечення працівників, відповідальних за цю ділянку, програмними продуктами, які допомагають вести облік, обмінюватися документами і формувати статистики, пов’язані з академічною мобільністю, у зручний та швидкий спосіб.

6. Покращення позиції в міжнародних рейтингах

Для того щоб українські університети стали привабливішими для іноземних партнерів, студентів і викладачів, вони повинні активно працювати над підвищенням своїх позицій у світових рейтингах, таких як QS World University Rankings, THE (Times Higher Education) та Shanghai Ranking. Високі місця в цих рейтингах не лише підвищують престиж університетів, а й сприяють розширенню міжнародної співпраці та залученню додаткових ресурсів.

Робота над позиціонуванням має набути системного характеру і базуватися на детальному аналізі критеріїв, способах покращення ключових індикаторів тощо, саме тому в ідеалі вона потребує формування в межах закладу вищої освіти окремої команди.

Одним із ключових чинників покращення позицій є акцентування уваги на якості досліджень, інноваційних проєктах, зростанню кількості студентів із-закордону та міжнародних публікаціях. Збільшення кількості наукових статей у високорейтингових міжнародних журналах та активна участь у міжнародних дослідницьких консорціумах значно підвищує науковий вплив університетів. Позитивний вплив на підвищення рейтингових позицій має і покращення якості освітніх програм і впровадження інновацій у навчальний процес.

Важливу роль відіграє також розширення міжнародних партнерств. Спільні програми з провідними університетами світу, участь у глобальних ініціативах, альянсах, спілках міжнародних конференціях та семінарах сприяють видимості університетів на міжнародній арені і відповідно зміцненню позицій у рейтингах.

Інтеграція українських університетів у світовий освітньо-науковий простір — це стратегічне завдання, яке визначатиме конкурентоспроможність нашої освіти і науки у майбутньому.

Якщо ми хочемо, щоб українські університети стали впізнаваними та привабливими для студентів і науковців з усього світу, ми повинні діяти вже сьогодні.

Світ змінюється, і освіта має змінюватися разом із ним. Українські університети можуть стати частиною глобального академічного середовища, але для цього потрібна системна робота та стратегічне бачення. Майбутнє освіти в Україні залежить від нашої здатності мислити глобально та діяти рішуче.