Цінності українця-посадовця: нажива vs перемога

Два головних вороги України

Минулого тижня в кулуарах щорічного заходу «Україна та світ попереду 2023» зустріла товариша, котрого знаю ще з буремних “революційних” часів громадської та адвокатської роботи. Згадуючи останні події та обговорюючи, як склалися долі наших спільних друзів, він нагадав мені про те, хто завжди і за будь яких обставин є і будуть нашими ворогами!

Ворогами завжди будуть ті, хто наче повсталі зі сторінок однойменного роману Стівена Кінга лангольєри, котрі пожирали увесь навколишній простір, зжирають наші життя та відтерміновують дорогоцінний час до перемоги через ненаситне, хижацьке та хворобливе бажання постійного самозбагачення.

Сьогодні ми живемо в доволі сюреалістичній реальності, де з однієї сторони маємо ворогів, які вивозять унітази зі зруйнованих та розграбованих помешкань українців на танках; а з іншої - маємо ворогів, котрі не цураються красти бюджетні кошти в тих же самих людей аби обладнати собі “золотий унітаз”.

І усе це викликає доволі змішані почуття. Це і біль, і обурення, і злість. Але це і радість та гордість за те, що в нас є справжні лицарі, які здатні боротися із цим мороком (привіт Національному антикорупційному бюро України НАБУ).

 А загалом на фоні новин останніх кількох днів, я б хотіла робочий тиждень розпочати нагадавши вам лише про дві речі:

 - корупція справді вбиває: довіру до нас як до країни-партнера, довіру до нас як до інституції публічної служби та "влади" загалом, і, що найжахливіше, як наслідок, - вбиває людей;

 - ми демократична, правова держава з проєвропейськими цивілізаційними цінностями і презумпцію невинуватості ніхто не скасовував. Тобто в кожному кримінальному провадженні остаточну крапку має ставити суд.

 Як би боляче та гидко (вираз "іспанський сором" тут навіть близько не передає усієї палітри почуттів) не було бачити чергові затримання та підозри, щиро скажу - я волію їх бачити.

 Це набагато краще, аніж і далі жити в ілюзії того, що людей, які не роблять бізнес на посадах і не дають "відкати" і хабарі, - немає. Ні. Хочу жити з вірою в те, що більшість українців-посадовців віддають перевагу не наживатися на війні і не ставити під удар свою власну країну, яка перебуває посеред складної, кривавої та трагічної війни. Це для нас як мінімум – інстинкт самозбереження, як максимум - високі почуття поваги і лобові до своєї країни як наші найвищі цінності.

Оскільки якщо когось не зупиняє а ні війна, а ні смерті стількох дорослих і дітей, а ні кількість зруйнованих доль, а ні навіть страх за власну шкуру чи кількість вишиванок в шафі, в яких йому чи їй так гарно та переконливо вдається транслювати на публіку свій псевдопатріотизм - хтось все ж таки має їх зупинити. Звісно, лише рамках та у відповідності до Закону.

Залишається відкритим питання, чи не є корупція в умовах війни злочином проти основ національної безпеки?..

 Втім, це тема для іншої розмови, тому усім гарного, продуктивного, а головне безпечного робочого тижня!