Рятівники ухилянтів V судді-викривачі. На чиєму боці Вища рада правосуддя?

Чи захоче ВРП уберегти мантієносців, котрі знизили обороноздатність країни? І для того продовжить практику попередників й учинить показову розправу над викривачем, що вказує на вади системи зсередини?

28 серпня Вища рада правосуддя постановила рішення, що виглядає просто революційним.

Головний орган суддівського врядування за ініціативою члена ВРП Романа Маселка намітив: систематизувати і вивчити всі рішення судів, за якими під час війни матері були позбавлені батьківських прав, визначено місце проживання дитини разом з батьком або встановлено факт самостійного виховання / утримання дитини батьком без участі матері.

Якраз унаслідок розгляду подібних справ деякими суддями чи, навіть, «спеціально заточеними» на це окремими судами – із відступом від вимог Закону – значна частина придатних до служби чоловіків уникла виконання свого громадянського обов’язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що обумовлений статтею 65 Конституції.

Принципова позиція ВРП може: покласти край цій ганьбі судової системи, істотно обмежити можливості для ухилянтів, посилити обороноздатність нашої держави, очистити суддівські лави від осіб, котрі перетворили правосуддя на власний ґешефт.

Чи залишиться рішення ВРП декларацією про наміри?

Практика покаже.

Мені ж доводиться відстежувати перебіг відповідних процесів у порядку «включеного спостереження».

Річ у тім, що я, так би мовити, випередила час.

Вивчаючи досвід колег із розв’язання спорів про визначення місця проживання дитини, я натрапила на серію рішень іншої судді нашого суду – Наталії Тімошенко. Вона розглядала подібні справи саме в той специфічний спосіб, який наразі зацікавив ВРП.

Попри те, що позови чоловіків стосувалися доволі чутливих обставин та мали забезпечувати найкращі інтереси дитини, суддя не залучала до процесу орган опіки та піклування. Обстеження умов проживання дитини і батьків не здійснювалося. Думка дитини безпосередньо в судовому засіданні не з’ясовувалася.

При цьому вирішення спорів із яскравими ознаками фіктивності відбувалося в аномально стислі строки.

13 березня я та Ігор Гавриленко, мій чоловік, представник у судових справах і блогер, направили до ВРП дисциплінарну скаргу стосовно судді Тімошенко.

Про долю цієї скарги нам практично нічого невідомо – тільки її номер та ПІБ дисциплінарного інспектора, якому скарга потрапила на попередню перевірку.

Значно динамічніше відбувається протилежний процес.

Помста «фігуранта»

2 травня дисциплінарну скаргу стосовно мене спрямував до ВРП мешканець Полтави, регіональний політичний діяч та підприємець Геннадій Сікалов. Саме в його інтересах суддя Тімошенко винесла найцікавіше рішення – з числа тих, про які ВРП повідомили у спільній скарзі ми.

Якщо в інших випадках суддя опрацьовувала позови чоловіків, котрі тільки потенційно підлягали мобілізації, то громадянин Сікалов уже перебував у лавах Збройних Сил України.

На підставі ж рішення суду він отримав змогу звільнитися зі служби. «За сімейними обставинами», хоча ті з моменту його потрапляння до війська ніскільки не змінилися.

Показово, що всі рішення у справі (навіть ухвалу про відкриття провадження) суддя протиправно засекретила. Приховані й дані про учасників спору та його предмет.

Мене скаржник Сікалов обвинуватив й у втручанні в процес здійснення правосуддя іншими суддями, й у використанні статусу з метою незаконного отримання суддею або третіми особами матеріальних благ чи іншої вигоди, й у допущення недоброчесної поведінки. І ще багато в чому.

Нібито, у протизаконний спосіб я збирала та використовувала конфіденційну інформацію про нього, його малолітню доньку та «колишню дружину». А також про осіб, які в засіданні суду свідчили на його користь (у скарзі на Тімошенко йшлося про факти підпорядкування та залежності тих двох чоловіків від обох сторін «спору», Сікалов же у своїй скарзі зізнався, що вони пов’язані ще й «тривалими дружніми стосунками»).

З’ясовується також, ніби я роками втручалась у професійну діяльність «журналіста Сікалова». Для чого застосовувала надану мені владу та службові повноваження судді.

До речі, про медіа. Специфічні методи роботи «головного редактора» маргінального сайту мені доводилося висвітлювати раніше. Наприкінці ж 2024 року «останній бастіон» спільно з іншими електронними інформресурсами, поміченими в поширенні дезінформації та прокремлівських пропагандистських матеріалів, був заблокований на території України. За розпорядженням Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, що діятиме до кінця війни.

За твердженнями Сікалова я «причетна» навіть до «нападу та знущань з боку працівників правоохоронних органів» на його неповнолітніх дітей у …2006 році (коли й суддею не була і його кривдників не знала).

Скаржник вимагає мого звільнення з посади.

* * *

Паралельно Сікалов заходився оформлювати мені «злочини».

Зокрема, силувався реанімувати кримінальне провадження, внесене на початку 2018 року до ЄРДР на підставі фантазій «Головного редактора ТОВ «Останній Бастіон» завдяки ухвалі судді Наталії Крючко з Ленінського (нині – Подільського) райсуду Полтави.

Тоді Сікалов вигадав, нібито в 2015 році я вчинила купу правопорушень. Тим, що заявила про пропонування мені хабаря за винесення рішення в інтересах міського голови Полтави Олександра Мамая, а також взяла участь у документуванні цього злочину (нагадаю, ексзаступник мера, котрий діяв як посередник, вже й кримінальне покарання відбув і завдану мені моральну шкоду компенсував).

У квітні року нинішнього Сікалов спрямував до суду скаргу на постанову (винесену майже чотири роки тому!) слідчого ДБР про закриття того відверто фейкового провадження.

Ухвалою від 4 липня слідчий суддя Подільського райсуду Полтави повернув скаргу. Бо, отримавши постанову слідчого ДБР, Сікалов пропустив строк її оскарження.

* * *

Доволі безпорадними виглядають і нескінченні намагання зареєструвати нове кримінальне провадження щодо нібито вчинення мною та Ігорем Гавриленком злочину – при підготовці та подачі нами до ВРП, як формулює Сікалов, «надуманої скарги» стосовно судді Тімошенко.

У травні він уперше звернувся до Офісу Генерального прокурора з такою заявою. І практично відразу став оскаржувати бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генпрокурора – у Печерському райсуді м. Києва (справа № 757/23783/25-к). А також бездіяльність ТУ ДБР з дислокацією в м. Полтава – у Шевченківському райсуді м. Полтави (№ 554/7762/25).

Ухвала слідчого судді Печерського суду м. Києва з’явилася 3 червня. У ній, як на мене, достатньо зрозуміло зазначено: подання дисциплінарних скарг до Вищої ради правосуддя не є злочином; реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, що містять достатні відомості про кримінальне правопорушення. Відтак у задоволенні скарги Сікалова суд відмовив.

З порушенням процесуального строку діяч намагався оскаржити цю ухвалу в апеляційному порядку. Без успіху звертався й до Касаційного кримінального суду, що діє в складі Верховного Суду.

З очевидних причин Шевченківський райсуд Полтави не міг розбирати скаргу Сікалова на бездіяльність ТУ ДБР, адже йшлося про «злочин», приписаний судді цього ж суду.

Зрештою крапку поставив слідчий суддя Київського райсуду м. Полтави. Ухвала від 18 серпня вказує: скарга підлягає поверненню, позаяк «не підлягає розгляду в цьому суді»та«подана після закінчення строку, передбаченого частиною першою статті 304 КПК України».

Оскарження до Полтавського апеляційного суду теж дало негативний для Сікалова результат.

Але 29 серпня він повторно звернувся до Офісу Генпрокурора із заявою про вчинення нами того самого кримінального правопорушення. І знову намагається «пропхати» внесення даних до ЄРДР у судовому порядку. Знаючи про позицію суду з цього питання. І те, що ухвала, винесена слідчим суддею Печерського райсуду Києва – з відмовою Сікалову, давно набрала законної сили.

Про тиск і пріоритети

Даючи пояснення на запит дисциплінарного інспектора за скаргою Сікалова, я максимально повно спростовувала всі безпідставні закиди та маніпуляції останнього.

Водночас мене занепокоїло те, що копія нашої дисциплінарної скарги потрапила до рук Сікалова, а також його шалена діяльність, розгорнута для психологічного тиску на мене й мого чоловіка та нашої дискредитації.

Наприклад, уже 27 березня на своїй Facebook-сторінці Сікалов зухвало оголосив: «Куплю дорого матеріали кримінальної справи ЄРДР N 12017170040005217 від 22.11. 2017 року» (йшлося про провадження, зареєстроване за фактом нападу на суддю двох молодиків – тоді Ігор зміг врятувати мене, але й сам зазнав тілесних ушкоджень).

Для поширення інсинуацій Сікалов активно використовує також медійні можливості належного йому сайту (як обходити блокування цього ресурсу, інструктують закріплені повідомлення на сторінках «останнього бастіону» у соціальних мережах – на жаль, ефективно протидіяти поширенню вигідних ворогові наративів українська держава поки не навчилася).

Ілюстрація сікалового «бастіону» до опусу Володимира Бойка, сайт якого також заблокований

У скарзі стосовно мене Сікалов стверджував, що дізнався про відповідні обставини як …журналіст.

Утім, цілком очевидно, що копію нашої дисциплінарної скарги громадянин міг отримати тільки від судді, котра задовольнила його позовні вимоги (і такі їх контакти, на моє переконання, додатково підтверджують імовірні позапроцесуальні стосунки в ході судового розгляду справи).

Зрозуміло й те, що ВРП, витребувавши пояснення, не попередила суддю Тімошенко про неприпустимість розголошення даних про особу викривача. Хоча спільна скарга й містила вказівки на цей мій статус.

Тому ми змушені були направити до ВРП звернення, котрим, зокрема, пропонували унеможливити подібні ексцеси в подальшому та вжити заходи для дієвого захисту судді-викривача від протиправних переслідувань зацікавленими в уникненні відповідальності особами.

Поза сумнівом, зусилля Сікалова втратили б будь-який сенс, окрім мети помсти, за швидкої реалізації дисциплінарного провадження стосовно судді Тімошенко – ще й із врахуванням їх наступної взаємодії. Тому в зверненні йшлось і про визначення пріоритетності відповідної дисциплінарної справи.

Фрагмент відповіді ВРП наводжу.

Невдовзі стало відомо: ВРП планує затвердити висновок її члена, Сергія Бурлакова, про відсутність підстав для вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за зверненням судді Гольник.

Добре знаючи практику, коли такі звернення прирівнюють до повідомлень суддів про втручання в їхню діяльність щодо здійснення правосуддя (а втручання може відбутися тільки при розгляді суддею конкретної справи, відтак підстави для реагування ВРП відсутні), я звернулася до конституційного органу вже особисто.

Доводила, чому категорично незгодна з тлумаченням попереднього звернення як повідомлення про втручання в діяльність судді.

Просила ретельно проаналізувати суть процесів, котрі розгортаються після надходження до ВРП нашої дисциплінарної скарги та мають ознаки переслідування викривача.

Знову пропонувала пріоритезувати дисциплінарне провадження щодо дій судді Тімошенко при розгляді нею цивільних справ за позовами чоловіків стосовно визначення місця проживання дитини з батьком.

Уривок з відповіді на це звернення – нижче.

Дисциплінарну справу стосовно Наталії Тімошенко все ж відкрито. Але за скаргою юристки Фундації DEJURE Марти Берези, що стосувалася розгляду суддею інших подібних «тяжб».

У ході провадження «спливла» й справа за позовом Сікалова.

Та коли член ВРП Роман Маселко як доповідач зацікавився її матеріалами, з’ясувалося: судова справа …безслідно зникла.

Тож судді довелося займатися відновленням втраченого провадження. А в позивача та його адвоката (от же ж біда!) не залишилося й однісінького папірчика-документика, дотичного до справи.

Цю історію дослідив і детально описав Ігор Гавриленко, згадавши й інші факти, які з великою вірогідністю вказують на давні позапроцесуальні зв’язки Сікалова та судді Тімошенко.

Залучення до «дисциплінарки» стосовно неї додаткових «епізодів» неабияк стурбувало пана Бурлакова. Цілковито байдужий до переслідувань мене як викривача член ВРП своє обурення «тиском» на суддю Тімошенко виклав у окремій думці.

Уривок з окремої думки члена ВРП Сергія Бурлакова

Захистом судді Тімошенко у ВРП зайнятий Ростислав Кравець. Відомі медіа неодноразово вказували на доволі специфічну репутацію та співчутливе ставлення адвоката до ухилянтів.

Прикметно й те, що пан Кравець є постійним автором …«останнього бастіону» та партнером уже згадуваного журналіста Бойка, котрий з початку травня теж складає дисциплінарні скарги на мене.

Та повернуся до скарги Сікалова. Ухвалою від 4 червня дисциплінарний інспектор продовжив строк її попередньої перевірки.

Днями оприлюднено проєкт порядку денного засідання Першої Дисциплінарної палати ВРП.

Як бачимо, 3 листопада планується відкриття дисциплінарної справи стосовно мене.

Пріоритети визначені?!

викривач і СИСТЕМА

У комунікації з ВРП неодноразово підкреслювалося: при поданні дисциплінарної скарги стосовно судді Тімошенко я фактично виступила викривачем.

Адже йдеться про можливі факти вчинення іншою суддею корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень. До останніх віднесені діяння, що не містить ознак корупції, але порушують встановлені Законом України «Про запобігання корупції» вимоги, заборони та обмеження та передбачають, зокрема, дисциплінарну відповідальність.

Відповідна інформація стала мені відомою у зв’язку з професійною діяльністю. І я переконана в її достовірності. До ВРП ж вона доведена через внутрішні канали повідомлення.

За приписами Закону викривачі та їх близькі особи перебувають під захистом держави. Їх заборонено піддавати негативним заходам впливу. Навіть загрозі таких заходів.

Обумовлює Закон і право викривача на конфіденційність та анонімність.

А крім того застерігає: викривач не несе юридичної відповідальності, незважаючи на можливе порушення його повідомленням службових, цивільних, трудових чи інших обов’язків або зобов’язань. Не може розглядатись його повідомлення і як порушення умов конфіденційності, передбачених цивільним, трудовим або іншим договором.

«Стара» ВРП, та і вся судова система, сприйняли суддів-викривачів вороже. Тому не лише байдуже спостерігали, як мене роками гнобив Струков, тодішній голова суду – за викриття корупції, пов’язаної з мером Полтави. «Суд над суддями» висував претензії до мене.

Переслідувань зазнали практично всі ті поодинокі судді, які наважувалися заявляти вголос про ґанджи системи. «Охолоджуючий ефект»досягнутий. Хто міг, оформив відставку. Тож ніхто більше не ризикує наражатися на репресії.

Не існує гарантій безпеки та прав викривачів для ВРП, схоже, й нині. Відчуваю дежавю.

Йдемо до Європи?

У своїй діяльності як судді та викривача я неухильно керуюся Висновком Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) № 21 (м. Загреб, 09.11.2018) «Запобігання корупції серед суддів».

Зосібна, документ формулює такі постулати:

«Судді відповідальні за виявлення та реагування на випадки корупції, а також контроль за поведінкою колег»;

«Кожен суддя несе персональну відповідальність не тільки за свою поведінку, але і за судову владу в цілому»;

«Судді, як представники державної влади, зобов’язані повідомляти компетентні судові органи про злочини, які вони виявляють при виконанні своїх обов’язків, зокрема, про корупційні дії, вчинені колегами»;

​​«[…] корупція серед суддів повинна більш широко розумітись, а саме включати нечесну, шахрайську або неетичну поведінку судді з метою отримання особистої вигоди або в інтересах третіх осіб».

Водночас КРЄС підкреслює: судді беруть на себе відповідальність за доброчесність судової системи, та не повинні турбуватись за свою кар’єру у майбутньому, незалежно від того, чи було доведено, що їх занепокоєння обґрунтовані чи ні.

Що каже Закон

Дисциплінарному інспектору, крім іншого, я пояснювала: скарга стосовно судді Тімошенко не зачіпає жодних прав та інтересів Сікалова, чи учасників інших судових справ, розглянутих нею. Процедура дисциплінарних проваджень та спосіб публікації рішень ВРП не допускають розго­лошення конфіденційної інформації стосовно будь-кого.

Відтак я пропонувала визнати, що скарга Сікалова не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді.

Водночас я звертала увагу інспектора на відверто провокативні та образливі формулювання у скарзі Сікалова. За Законом виражені у непристойній формі висловлювання або висловлювання, що принижують честь і гідність будь-якої особи, мають призводити до того, що дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику.

Якщо з першою пропозицією інспектор міг не рахуватися, то відкинути іншу вимогу Закону він просто не має права.

Скоро побачимо: чи готова ВРП порушити Закон і головне – для чого?