ЄС і НАТО в Конституції України: чи реально внести зміни в Основний Закон?

Конституцію України можна змінити для того, аби Основний Закон відповідав вимогам ЄС та НАТО. Для цього слід скористатись досвідом європейських країн

   У виступі з нагоди чергової річниці української Конституції Президент озвучив намір найближчим часом подати до парламенту проект змін до Основного Закону, які мають закріпити дві стратегічні цілі: вступ до ЄС та вступ до НАТО. Потому вже з’явились публікації стосовно доцільності/недоцільності, ймовірності/малоймовірності практичної реалізації цієї ідеї (наприклад, https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/07/3/7083875 ). Тож вважаємо за необхідне підключитись до обговорення та висловити кілька юридично-технічних думок.

Передовсім варто врахувати напрацьований досвід інших країн.

Так, Венеціанська Комісія Ради Європи у звіті щодо конституційних змін, прийнятому у 2009 році, відзначила особливу категорію положень, які «експліцитно передбачають делегування повноважень міжнародним та європейським інституціям, а також встановлюють процедури такого співробітництва. Багато держав нещодавно змінили такі положення, у тому числі з метою членства в Європейському Союзі, НАТО або ратифікації Римського статуту».

  Міжнародне співробітництво та євроінтеграція є засобами сприяння демократії, верховенству права та правам людини. Тож у цьому аспекті Венеціанська Комісія підкреслила «динамічність» та «складність» концепцій «національного суверенітету» та «делегування національних повноважень міжнародним організаціям».

  При цьому важливим моментом є визнання національним конституційним правом динамічності цих концепцій, а також відповідне тлумачення й застосування їх. У разі, якщо динамічне тлумачення на національному рівні не є можливим, на думку Венеціанської Комісії, національні конституційні системи повинні бути достатньо «гнучкими» для внесення змін, які необхідні для забезпечення європейської та міжнародної інтеграції (пункти 178, 179 цього Звіту, http://www.venice.coe.int/webforms/documents/?pdf=CDL(2015)056-e).     

  Відтак, на наш погляд, озвучені Президентом плани щодо внесення відповідних змін до Конституції України гармонійно узгоджуються із тими тенденціями, які панують на європейському континенті упродовж більше 10 останніх років.

   Більш того, з прийняттям статті 124 Конституції у новій редакції, частина 6 якої передбачає можливість визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах Римського статуту, вже фактично «запущено механізм» закріплення на рівні Основного Закону певних сфер міжнародного співробітництва.

    Водночас виникає інше, суто практичне питання: де в самому «тілі» Конституції є місце для безпосереднього «розташування» нових положень, які визначатимуть цілі щодо вступу до ЄС та НАТО? Якщо включення норми стосовно визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду серед інших положень розділу VIII «Правосуддя» видається цілком логічним, то питання стосовно розміщення положень щодо ЄС/НАТО в існуючій структурі Основного Закону потребує дискусії.

    У принципі одним із варіантів може бути доповнення розділу І «Загальні засади» новими статтями, тим більше, що подібна практика вже склалася. Так, у 2016 році Основний Закон було доповнено статтями 1291, 1311, 1312 тощо. Проте, згідно з частиною 1 статті 156 Конституції, внесення змін до розділу І вимагатиме остаточного затвердження їх всеукраїнським референдумом. Тож сама процедура виглядає доволі ускладненою та тривалою у часі, навіть не згадуючи те, що 27 квітня цього Конституційний Суд України визнав неконституційним Закон «Про всеукраїнський референдум».

    На нашу думку, найбільш ефективним видається доповнення Основного Закону новим розділом відповідного змісту, який, власне, й закріпить цілі щодо ЄС/НАТО, а також, можливо, визначить певні процедури. Варто відзначити, що положення розділу ХІІІ не виключають такого варіанту, причому з положень статей 155, 156 Конституції слідує, що доповнення її новим розділом не вимагає проведення національного референдуму. Більш того, відповідна практика існує у деяких інших країнах.

   Зокрема, у 2003 році Конституція Румунії була доповнена новим розділом V1 «Євро-Атлантична інтеграція», до якого було включено дві нові статті 1451 «Інтеграція до Європейського Союзу» та 1452 «Приєднання до Північно-Атлантичного Договору». Прикметно, що у 2000, 2002 роках Венеціанська Комісія досліджувала відповідні проекти щодо змін до Конституції цієї країни та загалом позитивно оцінила включення нового розділу.

   Водночас, у текстах цих та деяких інших документах Венеціанської Комісії, у тому числі, щодо Естонії, викладено низку змістовних рекомендацій, які, на нашу думку, можуть та повинні бути враховані при підготовці тексту тих новел Основного Закону України, які стосуватимуться вступу та відносин із ЄС та НАТО.