Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
04.07.2016 11:44

Мої "500 Америк". З любов'ю і вдячністю країні, яка змінює

Политический консультант, аналитик

Мені часто дорікають, що я сприймаю Америку упереджено і некритично. Я погоджуюся. Так, я говорю про Америку як закоханий чоловік говорить про свою кохану жінку. Це не означає, що закоханий не бачить вад коханої. Бачить. Просто право говорити про вади я ли

Результатидосліджень у галузі когнітивної психології стверджують, що казки, які намрозповідали у дитинстві, з часом, вже коли ми подорослішаємо, можуть визначатинаші поведінкові стратегії. Отже, дівчатка, які засинали слухаючи "Попелюшку"схильні до скону віку чекати на принца, а хлопчики, наслухавшись казок про"Ємелю та чарівну щуку" марнують життя в очікуванні чи то дива, чи то"Вашингтона з новим і праведним законом"…

Особистоя добре пам‘ятаю як мій дідусь заколисував мене пісенькою: "моряк вразвалочку сошел наберег как будто он открыл пятьсот Америк". Не знаю, наскільки вплинула намій подальший життєвий шлях та жартівлива пісенька, але я продовжую відкривати "своюАмерику", а вона вже кілька разів вносила свої корективи у мій життєвийшлях.

Вперше в житті я зустрів"справжніх американців" у далекому 1990 році, коли підчас відвідин "міста трьох революцій" – тоді ще Ленінграду, я разом зісвоїми шкільними друзями опинився в одному готелі з юніорською хокейноюкомандою зі Штатів. "Холодна війна добігала завершення", ми –підлітки, виховані "мовою ненависті" і комуністичною пропагандою,вперше побачили у "потенційних супротивниках" "потенційнихдрузів" і намагалися порозумітися без слів, бо англійської ми не знали таксамо, як американці не знали української. У мене звичайного радянськогопідлітка-розбишаки тоді вперше виникло усвідомлення того факту, що світ необмежується маленьким шахтарським містечком, де я народився й ріс, а є великимі різним, вартим того, щоб його "відкривати".   Я став наполегливо вивчати англійську мову і читатикнижки, намагаючись дізнатися більше про світ за межами «совковогогетто»…

Минуло зо два десятки років. 

Прагнення дізнатися про світбільше дало свої результати. Я був студентом-випускником філософськогофакультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Читав, писав наукові статті, брав участь у наукових конференціях і готувався довступу в аспірантуру, плануючи академічну кар‘єру. Випадково побачив на стенді біля деканатуоголошення про стажування у Верховній Раді України, яке проводилося"Програмою сприяння парламенту України" за сприянням USAID. Пройшовконкурс і несподівано потрапив до українського парламенту. "Америка"вдруге змінила траєкторію мого життєвого шляху – відтоді я опинився у виріполітичної боротьби, промінявши розважливе читання, мудрі книжки і затишнубібліотеку на шкіряне крісло, "щурячі перегони" і примарне прагненнязмінити свою країну на краще.

Минали роки. Але моя країна не змінювалася.Принаймні не змінювалася на краще. Важко зберегти віру у себе і легко впасти увідчай коли втрачаєш орієнтири, розгублено дивлячись у майбутнє, яке до нудотинагадує "бурю у склянці нескінченого теперішнього", а то йбезпросвітний штиль "світлого минулого". "Помаранчевареволюція" не стала свіжим вітром, а виявилася звичайнісіньким протягом зішпарини, яку "нова влада проФФесіоналів" починаючи з 2010 року впертонамагається закрити риторикою "про покращення життя вже сьогодні" тазгортанням процесів демократизації, лібералізації та модернізації українськогосуспільства. 

У задушливій атмосфері, наповненій міазмами"совкової реконкісти а-ля Янукович" участь у Програмі професійногостажування в органах законодавчої влади США стала для мене ковтком свіжогоповітря.

Я можу багато і довго розказувати про свій досвідперебування у США. Стажування у Юридичній бібліотеці Конгресу США дало менізмогу не лише ознайомитися з роботою найвищого законодавчого органу, але йвідвідати безліч конференцій, "круглих столів", семінарів, щопроводилися провідними аналітичними центрами. Мені випала честь спілкуватися задміралом ВМС США Дж. Ставрідісом – командуючим силами НАТО у Європі, СаебомЕракатом – представником Палестини у перемовинах з Ізраїлем, АндріємІларіоновим – колишнім радником В.Путіна та багатьма іншими провідниминауковцями та політиками світу. Крім того, я знайшов час відвідати дивовижніустанови Смітсоніан у Вашингтоні, сходити на гру "ВашингтонКапіталз", програти $ 20 казино Лас-Вегаса, здійснити "втечу""Алькатрас" у Сан-Франциско, погуляти Голлівудським бульваром у Лос-Анджелесі,сфотографуватися біля Статуї Свободи у Нью-Йорку, зрештою скупатися у двохокеанах. І все це лише за п‘ять тижнів, які я мав на відкриття "моєї"Америки.

Мені часто дорікають, що я сприймаю Америкуупереджено і некритично. Я погоджуюся. Так, я говорю про Америку як закоханийчоловік говорить про свою кохану жінку. Це не означає, що закоханий не бачитьвад коханої. Бачить. Просто право говорити про вади я лишаю іншим. Я говоритимупро те, що змушує мене любити і шанувати "мою Америку".  

Безумовно, час змушує враження тьмяніти, аледеякі уроки і досвід, який я виніс зі свого перебування за океаном залишатьсязі мною назавжди.

Перше, що вразило мене найбільше – цепрагнення американців до кооперації і співпраці. Для мене це стало своєріднимодкровенням, оскільки зазвичай американців репрезентують як індивідуалістів,зациклених на конкуренції. Проте мені впало у вічі прагнення американців шукатиточки дотику та спільні інтереси. Дуже часто під час знайомства я чув щось накшталт: "Ок. Дуже приємно. Чим би я міг бути Вам корисним. Може ми щосьзможемо зробити разом?" І треба сказати, що на відміну від українцівамериканці не схильні кидати слова на вітер – всі проекти, сплановані мною тамоїми американськими партнерами були тією чи іншою мірою реалізовані, а якщощось і не вийшло, то сталося не з вини американців.

Другою характерною особливістю, яку я длясебе відзначив, спілкуючись з експертами, політиками, держслужбовцями, булаготовність і здатність американців шукати і знаходити проблеми. На відмінубравурних заяв вітчизняного істеблішменту "а-ля у Багдаді все спокійно,все прискорюється, покращується, зростає, збільшується тощо", американцідуже уважні до проблем. Фігурально висловлюючись, в той час як наші"можновладці" схильні ігнорувати рак, американці помічають і лікуютьнавіть нежить.

Можливо таке ставлення до проблем пов‘язане звпевненістю американців у своїй здатності їх розв‘язати. Жодного разу я непочув: "на жаль, ми не можемо вирішити цю проблему". Навпаки, навітьрозглядаючи найболючіші глобальні проблеми американські експерти, чіткоартикулюючи всю складність їхнього вирішення, завжди пропонували можливі шляхивирішення, при чому не "умоглядні та фантастичні", а цілком реалістичні.На жаль, в Україні усталилася традиція не вирішувати проблеми, а ігноруватиїх.  І в цьому є великий контраст міжУкраїною та США.

Словом, зі свого стажування я виніс дужебагато корисного. Проте особисто я вважаю своїм найбільшим здобутком відвідинАмерики не тільки нові теоретичні знання чи практичні навички, і навіть неновий "експіріенс". Безумовно, все це дуже важливо. Але основне, що явиніс із спілкування з фахівцями та колегами у США – це усвідомлення тогофакту, що мій фаховий рівень не нижчий за їхній, а отже мої знання, вміння інавички дозволяють мені братися за вирішення складних проблем сучасності, а нестояти осторонь і чекати поки їх розв‘яжуть за мене і для мене інші.

Я повернувся в Україну сповнений бажаннядіяти. І нехай мої дії поки що не дали особливих результатів (більшість моїхініціатив проігноровано або відкинуто керівництвом, свої вибори до ВРУ япрограв, простір для маневру у публічній сфері також стрімко звужується, аздичавіння мас поширюється) я впевнений, що "у нас є проблеми і ми здатніїх вирішити". Просто це дуже складні проблеми і вирішити їх швидко ібезболісно не вдасться.

І нехай я виходив з літака у Борисполі не таксамовпевнено і гонорово, як той юнга, що відкрив "п‘ятсот Америк",але з чітким відчуттям того, що відкривши Америку для себе я мушу допомогтивідкрити її іншим. Хоча б одну з тих Америк, які так щиро і несподівано відкрилисямені…

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net