Радіозв’язок в господарській діяльності: деякі загально-правові питання

Розвиток технологій у сфері зв’язку все ж таки не зміг остаточно витіснити класичний радіозв’язок, під яким розуміють безпровідний спосіб передавання та отримання інформації за допомогою електромагнітних хвиль радіочастотного діапазону, і, який на сьогодні залишається одним з надійних та зручних способів обміну інформацією.

Тому використання радіозв’язку залишається актуальним і на сьогодні в багатьох галузях господарства, наприклад, для служб таксі, перевізників вантажів, охоронних підприємств, великих промислових підприємств, які розташовані на великих площах, але їх технологічний процес потребує наявності безперебійного і оперативного зв’язку для взаємодії адміністрації, виробничих підрозділів (цехів, майданчиків, дільниць тощо), служб енерго- та водопостачання, складських приміщень, транспорту та охорони.

При цьому для певних видів та сфер господарської діяльності спеціальними нормативно-правовими актами можуть бути визначені свої вимоги або умови до використання радіозв’язку.

Наприклад, Законом України «Про охоронну діяльність» встановлено право суб’єктів охоронної діяльності для забезпечення радіозв'язку використовувати в установленому порядку радіочастоти (п. 2 ч. 1 ст. 9 цього Закону). Такому праву кореспондує заборона використовувати засоби радіозв'язку без наявності дозволу на їх використання на наданих радіочастотах (п. 8 ч. 1 ст. 10 цього Закону). 

Декілька слів щодо правового статусу радіочастот.

Радіочастоти або радіочастотний ресурс являє собою обмежений природний ресурс, до використання якого необхідно підходити раціонально, ефективно та економно.

Так частиною 2 статті 44 Статуту Міжнародного союзу електрозв'язку радіочастоти і орбіта геостаціонарних супутників є обмеженими природними ресурсами, які належить використовувати раціонально, ефективно і економно відповідно до положень Регламенту радіозв'язку, щоб забезпечити справедливий доступ до цієї орбіти і до цих частот різним країнам чи групам країн з урахуванням особливих потреб країн, що розвиваються, і географічного положення деяких країн.

З цими положеннями Статуту погоджувався уряд України, що знайшло своє відображення в положеннях пункту 4 Концепції розвитку зв'язку України до 2010 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 року № 2238, згідно з яким, радіочастотний ресурс є обмеженим природним ресурсом, ефективність використання якого впливає на економічне становище країни та на стан довкілля.

Усвідомивши обмеженість радіочастотного ресурсу, міжнародне співтовариство дійшло до розуміння необхідності об’єднання зусиль для розумного, справедливого та ефективного управління у сфері відносин з питань отримання доступу радіочастот і користування ними.

З 17 травня 1865 року діє Міжнародний союз електрозв’язку (МСЕ), який до 1932 року мав назву – «Міжнародний телеграфний союз», який у своїй діяльності керується, зокрема, зазначеним Статутом, Конвенцією Міжнародного союзу електрозв'язку, а також іншими актами.

МСЕ – це спеціалізована установа ООН у сфері глобального електрозв’язку, покликана здійснювати законодавчі, управлінські, виконавчі та консультативні функції, надавати технічну підтримку, розробляти стандарти і правила у сфері електрозв’язку та формулювати рекомендації, спрямовані на активізацію розвитку телекомунікацій та підвищення якості послуг.

МСЕ серед іншого займається розподілом радіочастотного спектра, виділенням радіочастот  і  реєстрацією  присвоєнь  радіочастот  і  відповідних позицій  на  орбіті  геостаціонарних  супутників  таким чином, щоб уникнути шкідливих перешкод між радіостанціями різних країн і так далі (п. 11 ст. 1 Статуту).

Україна є членом МСЕ з 7 травня 1947 року. Нові Статут і Конвенція МСЕ, прийняті у 1992 році. Україна їх ратифікувала Законом України від 15.07.1994 р. №116/94-ВР «Про ратифікацію Статуту і Конвенції Міжнародного союзу електрозв'язку». Відповідно до постанови КМУ від 13.09.2002 № 1371 «Про порядок участі центральних органів виконавчої влади у діяльності міжнародних організацій, членом яких є Україна» Адміністрація Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (ДССЗЗІ) спільно з Міністерством закордонних справ та Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (НКРЗІ) відповідає за виконання зобов’язань України у МСЕ. 

Яким же чином і на яких правових підставах суб’єкти господарювання в Україні можуть використовувати радіозв’язок?

В Україні діє Закон «Про радіочастотний ресурс» від 01 червня 2000 року № 1770-III зі змінами та доповненнями (далі – Закон про РЧР), який встановлює правову основу користування радіочастотним ресурсом України, визначає повноваження держави щодо умов користування радіочастотним ресурсом України, права, обов'язки і відповідальність органів державної влади, що здійснюють управління і регулювання в цій сфері, та фізичних і юридичних осіб, які користуються та/або мають намір користуватися радіочастотним ресурсом України.

Слід зазначити, що цей Закон втрачає чинність з 01.01.2022 року у зв’язку з прийняттям Закону України «Про електронні комунікації» від 16 грудня 2020 року № 1089-IX, але це тема для окремої розмови та окремого обзору, оскільки вказаний Закон окрім порядку використання радіочастотного ресурсу регулюватиме ще й правовідносини у сфері телекомунікаційних послуг.

Відповідно до ст. 1 Закону про РЧР радіочастотний ресурс (РЧР) – це «частина радіочастотного спектра (безперервного інтервалу радіочастот, не вищого за 3 ТГц), придатна для передавання та/або приймання електромагнітної енергії радіоелектронними засобами і яку можливо використовувати на території України та за її межами відповідно до законів України та міжнародного права, а також на виділених для України частотно-орбітальних позиціях».

Використання РЧР в Україні здійснюється під керівництвом цілого ряду органів, серед яких найвищим є Кабінет Міністрів України, котрий реалізує широкий спектр повноважень, у тому числі координує діяльність центральних органів виконавчої влади щодо управління і користування радіочастотним ресурсом України; забезпечує здійснення конверсії радіочастотного ресурсу України в обсягах та в терміни, передбачені Планом використання радіочастотного ресурсу України; встановлює розміри плати за видачу, переоформлення, продовження терміну, видачу дубліката ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України (ст. 10 Закону про РЧР).

Однією з ключових ролей, що відігрує КМУ при здійсненні управління у сфері користування радіочастотним ресурсом України, є затвердження Національної таблиці розподілу смуг радіочастот і Плану використання радіочастотного ресурсу України.

Національна таблиця розподілу смуг радіочастот України (затверджена постановою КМУ від 15 грудня 2005 р. № 1208 (зі змінами та доповненнями) «Про затвердження Національної таблиці розподілу смуг радіочастот України») регламентує питання з  розподілу смуг радіочастот радіослужбам в Україні та розподілу на смуги спеціального та загального користування.

План використання радіочастотного ресурсу України визначає перелік радіотехнологій, що використовуються в Україні, з визначенням смуг радіочастот та радіослужб, яким вони відповідають, а також терміни припинення їх розвитку та використання. Крім того, зазначений План встановлює перелік перспективних для впровадження в Україні радіотехнологій із визначенням смуг радіочастот та радіослужб, яким вони відповідають, а також терміни їх впровадження (План затверджений постановою КМУ від 9 червня 2006 р. № 815 (зі змінами та доповненнями) «Про затвердження Плану використання радіочастотного ресурсу України»).

Відповідно до ст. 1 Закону про РЧР «користувач радіочастотного ресурсу» - юридична або фізична особа, діяльність якої безпосередньо пов'язана з користуванням радіочастотним ресурсом відповідно до законодавства.

А само «користування радіочастотним ресурсом» визначається як діяльність, пов'язана із застосуванням радіоелектронних засобів та/або випромінювальних пристроїв, що випромінюють електромагнітну енергію в навколишній простір у межах радіочастотного ресурсу.

Тобто з точки зору Закону про РЧР користувач використовує в першу чергу радіочастотний ресурс (РЧР), в межах якого здійснюється передавання та/або приймання радіохвиль.

Однак у зв’язку з особливостями фізичної природи РЧР їм неможливо користуватися безпосередньо, тому для передавання та прийняття радіохвиль використовується спеціальне обладнання – радіоелектронні засоби (РЕЗ) або випромінювальні пристрої (ВП).

Радіоелектронний засіб згідно з ст. 1 Закону про РЧР – це технічний засіб, призначений для передавання та/або приймання радіосигналів радіослужбами, а випромінювальний пристрій – технічний пристрій, що використовується для виробничих, наукових, медичних, побутових потреб, за винятком потреб радіозв'язку, який випромінює електромагнітну енергію в навколишній простір і який не є радіоелектронним засобом.

Таким чином, для організації радіозв’язку на підприємстві суб’єкт господарювання має придбати радіоелектронні засоби (РЕЗ) для передавання та/або приймання радіосигналів в межах радіочастотного ресурсу.

Для цього доцільно заздалегідь визначитися з технічними особливостями: зі схемою організації радіозв’язку на підприємстві, радіотехнологією, якою є намір користуватися тощо.

Щоб правильно визначитися з подальшими алгоритмами дій, суб’єкту господарювання слід визначитися: до якої групи користувачів РЧР він буде відноситися і в якій галузі здійснюватиме свою діяльність.

Види користувачів РЧР.

Частиною 1 статті 5 Закону про РЧР визначено, що користувачі радіочастотного ресурсу України залежно від напрямів його використання поділяються на спеціальні і загальні.

В частині 2 цієї статті визначено вичерпний перелік спеціальних користувачів РЧР, до яких відносяться переважно «силові» відомства, такі як підрозділи і організації Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони, центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, центральних органів виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики у сферах пожежної і техногенної безпеки, захисту державного кордону, виконання кримінальних покарань, єдиної державної податкової та митної політики (у частині застосування радіоелектронних засобів податковою міліцією), якщо їх діяльність пов'язана з використанням радіоелектронних засобів виключно для виконання функціональних обов'язків і за умови їх фінансування виключно за рахунок Державного бюджету України, Національної поліції, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, а також центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері транспорту, в частині застосування радіоелектронних засобів об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України та забезпечення польотів і в частині застосування радіоелектронних засобів Державною спеціальною службою транспорту системи екстреної медичної допомоги.

До загальних користувачів РЧР відносяться ті користувачі, які, відповідно, не внесені до переліку, визначеного частиною другою цієї статті.

При цьому користування радіочастотним ресурсом України, згідно з ч. 7 ст. 30 Закону про РЧР, загальними користувачами у смугах радіочастот спеціального користування не допускається.

Загальні та спеціальні користувачі РЧР підпадають під державне регулювання різних органів: у смугах радіочастот загального користування - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (НКРЗІ) та Державне підприємство "Український державний центр радіочастот" (УДЦР), кожне в межах їх повноважень, визначених законодавством; у смугах частот спеціального користування – Генеральний штаб Збройних Сил України.

Більш детально обсяг повноважень цих органів та взаємозв’язків між ними описано в розділі IV Закону про РЧР «Державне регулювання у сфері користування радіочастотним ресурсом України», а також в Положенні про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації, затверджену Указом Президента України від 23 листопада 2011 року N 1067/2011, Статуті УДЦР, затвердженому рішенням НКРЗІ від 29.01.2019 № 44 та в ряді спеціальних нормативних актів. 

Щодо дозвільної документації.

Згідно з ч 4 ст. 5 Закону про РЧР загальні користувачі радіочастотного ресурсу України поділяються на такі групи:

1) суб'єкти господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для надання телекомунікаційних послуг, за винятком розповсюдження телерадіопрограм;

2) суб'єкти господарювання, які здійснюють розповсюдження телерадіопрограм із застосуванням власних або орендованих радіоелектронних засобів;

3) технологічні користувачі і радіоаматори - юридичні чи фізичні особи, які користуються радіочастотним ресурсом України без надання телекомунікаційних послуг.

Перелік дозвільних документів для вище наведених груп користувачів РЧР визначений положеннями ч. 2 ст. 30 Закону про РЧР, відповідно до яких користування радіочастотним ресурсом України здійснюється на підставі:

1) ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України та дозволів на експлуатацію - суб'єктами господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для надання телекомунікаційних послуг;

2) ліцензій на мовлення, виданих Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, та дозволів на експлуатацію - суб'єктами господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для розповсюдження телерадіопрограм телерадіоорганізаціями;

3) дозволів на експлуатацію - спеціальними користувачами, технологічними користувачами та радіоаматорами.

У разі якщо заявлена потреба в радіочастотному ресурсі України перевищує його фактичну наявність, то смуги, номінали радіочастот надаються в користування виключно на конкурсних або тендерних засадах відповідно до вимог закону. Порядок проведення конкурсів або тендерів установлюється НКРЗІ.

Ліцензії на мовлення, як вказано в п. 2 ч. 2 ст.30 Закону про РЧР, видається Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення; Ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України – НКРЗІ (ст. 31 Закону про РЧР); дозволи на експлуатацію у смугах радіочастот загального користування – УДЦР, а у смугах радіочастот спеціального користування відповідно – Генеральний штаб Збройних Сил України (ст. 42 Закону про РЧР).

Ліцензія на користування радіочастотним ресурсом України, відповідно до ст. 1 Закону про РЧР, – це документ, який засвідчує право суб'єкта господарювання на користування радіочастотним ресурсом України протягом визначеного терміну в конкретних регіонах та в межах певних смуг, номіналів радіочастот з виконанням ліцензійних умов.

Дозвіл на експлуатацію радіоелектронного засобу або випромінювального пристрою (далі – Дозвіл на експлуатацію) - документ, який засвідчує право власника конкретного радіоелектронного засобу або випромінювального пристрою на його експлуатацію протягом визначеного терміну в певних умовах.

Виходячи з наведеного, суб’єкт господарювання, який не має на меті надавати телекомунікаційні послуги та здійснювати телерадіомовлення, наприклад перевізник або охоронне підприємство, є технологічним користувачем РЧР.

В такому випадку він має отримати в УДЦР дозвіл на експлуатацію радіоелектронного засобу або випромінювального пристрою.

Питання щодо порядку отримання такого дозволу будуть висвітлені в одній з наступних публікацій.

Нормативно-правові акти по темі:

1. Закон України «Про ратифікацію Статуту і Конвенції Міжнародного союзу електрозв'язку» від 15.07.1994 р. №116/94-ВР.

2. Закон України «Про радіочастотний ресурс України» від 01 червня 2000 року № 1770-III (зі змінами та доповненнями).

3. Постанова КМУ від 15 грудня 2005 р. № 1208 «Про затвердження Національної таблиці розподілу смуг радіочастот України».

4. Постанова КМУ від 9 червня 2006 р. № 815 «Про затвердження Плану використання радіочастотного ресурсу України».

5. Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації, затверджену Указом Президента України від 23 листопада 2011 року N 1067/2011.