Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
20.12.2011 10:40

Питання прямої дії норм Конституції України

Практикуючий юрист

Думаю, у кожного практикуючого юриста знайдеться кілька випадків, коли доводилось будувати правову позицію з використанням статей Конституції, як норм прямої дії, заради досягнення позитивного результату для свого клієнта...

Як зазначено в частині 3 статті 8 Основного Закону, норми Конституції України є нормами прямої дії. По суті, це означає, що кожна конституційна норма потенційно може бути безпосередньо застосована у правозастосовчій діяльності. Попередні конституції радянського періоду не мали подібних положень, через що практика застосування норм Конституції як норм прямої дії розпочалась в незалежній Україні.

Чи не першим з органів державної влади, який висловив своє розуміння прямої дії Конституції України, став Верховний Суд України. У своїй постанові № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», Пленум Верховного Суду України перерахував випадки безпосереднього застосування судами конституційних норм, зокрема: 
- коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; 
- коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй; 
- коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України; 
- коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

В цій же постанові згадується і про одну з перших конституційних норм, яка мала (і досі має) безпосереднє застосування. Це частина 1 статті 63 Конституції України, відповідно до якої особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. До того ж, Верховний Суд України достатньо чітко визначив механізм застосування цієї норми, зокрема: 
- пропонуючи підсудному дати пояснення щодо пред’явленого обвинувачення та відомих йому обставин справи, суд має одночасно роз’яснити йому, а також його дружині чи близькому родичу зміст ст. 63 Конституції. Якщо під час проведення дізнання чи попереднього слідства підозрюваному, обвинуваченому, його дружині чи близькому родичу цього не було роз’яснено, показання зазначених осіб повинні визнаватися судом одержаними з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказування. 
- з урахуванням зазначеного конституційного положення, члени сім’ї чи близькі родичі обвинуваченого, цивільного позивача або цивільного відповідача не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за відмову від дачі показань. У разі ж, коли зазначені особи погодились давати показання, вони несуть відповідальність за завідомо неправдиві показання. 
  
Другою за популярністю нормою Конституції, яка стала безпосередньо застосовуватись на практиці, можна назвати частину 2 статті 19, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ця норма стала незамінною юридичною підставою для формування вимог до органів державної влади і місцевого самоврядування діяти у точній відповідності із законом та в межах повноважень, визначених для них законами, а також задля відновлення прав фізичних та юридичних осіб, які були порушені цими органами через недодержання вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України. 
  
Проте, вищезазначене зовсім не означає, що правила безпосереднього застосування конституційних норм мають визначатись виключно державними органами (зокрема, судовими).

Думаю, у кожного практикуючого юриста знайдеться кілька випадків, коли доводилось будувати правову позицію з використанням статей Конституції, як норм прямої дії, заради досягнення позитивного результату для свого клієнта. 
Особисто мені довелось зіткнутись з ситуацією, коли виникла необхідність замислитись над безпосередньою дією ч. 1 ст. 124 Конституції  України, відповідно до якої привласнення функцій суду іншими органами чи посадовими особамине допускаються.
 
На перший погляд, навряд чи можна собі уявити ситуацію, за якої б ця норма мала безпосереднє застосування. Погодьтесь, ну кому може спасти на думку привласнювати собі функції суду?

Але, як виявилось, є такі «розумники».

Таким «розумником» став один із інспекторів державної податкової служби районної ДПІ в м. Києві. Нижче наведу висновки, які цей горе-інспектор зазначив в своєму акті про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Е». Самі  обставини справи зазначати не стану, оскільки вони не мають особливого значення в контексті порушеного питання. Отже, цитую висновки: 
«…Вищевикладене свідчить про відсутність у ТОВ «К» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов’язань по укладеному правочину на поставку товарів та надання послуг з ТОВ «Е» та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру у ТОВ «К» створення правових наслідків. Тобто, така угоданосить фіктивний характер.
Вищезазначене дає підставу стверджувати, що фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «Е» з ТОВ «К» носять характер недійсного правочину, оскільки даний правочин не відповідає обов'язковим умовам чинності правочину, а саме: частинам 1, 3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, так як суперечать моральним засадам суспільства (ч. 1 ст.203 ЦКУ), волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі (ч. 3  ст. 203 ЦКУ) та правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 3 ст. 203 ЦКУ)».
  
Ось так: в одному акті невиїзної документальної перевірки, одним інспектором податкової служби, без участі самих підприємств (перевірка невиїздна), правочин фактично був одразу визнаний і фіктивним, і недійсним, внаслідок чого (хто б сумнівався!!!) виникло відповідне податкове повідомлення-рішення на кругленьку суму.
 
Цей інспектор, мабуть, не побачив (чи не захотів побачити) в ЦК України ні статті 215,  ні статті 234, відповідно до яких питання фіктивності та недійсності правочинів вирішує тільки суд

Та що там казати про інспектора - цього  не побачили ні ДПА в м. Києві, ні ДПС України, які розглядали скарги на податкове повідомлення-рішення в порядку адміністративного оскарження !!! 

Мабуть, це той випадок, коли стаття 124 Конституції України повинна набути практичного змісту. Зокрема, в правозастосовчій діяльності зміст виразу «привласнення функцій суду іншими органами чи посадовими особами не допускаються» має бути зведений до заборони будь-яким державним органам чи їх посадовим особам робити будь-які висновки з питань, які законодавство відносить до компетенції судів. 

Остаточне рішення у цій справі ще попереду, його має прийняти адміністративний суд. Лишається сподіватись, що в цій ситуації стаття 124 Конституції, яка здебільше є декларативною, може (і повинна!) знайти своє практичне застосування як норма прямої дії. Як на мене, викриваючи та висвітлюючи подібні випадки, а також пропонуючи свої міркування з приводу застосування статей Конституції як норм прямої дії, практикуючі юристи у такий спосіб мають сприяти формуванню змісту конституційних норм, здобуваючи тим самим для себе додаткові юридичні підстави для захисту прав та інтересів своїх клієнтів. 
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net