Роздуми про правову систему. Стаття друга

В статті обгрунтовується думка про те, що в Україні досі не побудована правова система, і що її побудова можлива тільки технологічним шляхом суспільного розвитку.

Роздуми про правову систему. Стаття друга.

(в ракурсі еволюційного та технологічного шляхів суспільного розвитку)  

Існує думка, що подальший розвиток нашої країни в державно-правовій сфері має здійснюватися еволюційним шляхом. На мій погляд, це помилкова позиція, оскільки основні властивості еволюційного шляху вказують на те, що цей шлях розвитку характерний тільки для певного історичного часу. Зокрема, до основних властивостей еволюційного шляху розвитку державно-правових явищ можна віднести:

а) відсутність заздалегідь визначеного плану виникнення та розвитку певного явища. Це той випадок, коли основою для виникнення державно-правового явища є певні традиції чи філософські ідеї правового характеру, які безпосередньо реалізуються;

б) відсутність інформації про кількість часу, необхідного для виникнення (розвитку) явища. Зокрема, невідомо, скільки державно-правове явище, що утворюється (розвивається) еволюційно, буде формуватись, і коли набуде досконалої форми, і якою буде ця форма в остаточному варіанті;

в) неочевидність (в момент виникнення) подальших етапів (стадій) утворення (розвитку) явища, в тому числі і кінцевого  етапу;

г) утворення явища вперше в історії. Це значить, що раніше такого явища ніколи не існувало;

ґ) очевидний ризик помилок при утворенні (існуванні) явища і необхідність їх виправлення «на ходу». 

Зокрема, є всі підстави стверджувати, що еволюційним шляхом виникли і розвивались правові системи західних країн (США, Франції тощо).

Якщо застосувати метод абстрагування (уявне відвернення від несуттєвих властивостей об’єкту дослідження і виділення тих властивостей явища, що цікавлять дослідника), то модель еволюційного розвитку правової системи західних країн можна запропонувати у такому вигляді. 

У другій половині 18 ст. в західній країні відбувається революція, результатом якої є повна відмова від існуючого суспільного ладу (його знесення) та прийняття рішення надалі жити і розвиватись в напрямку утвердження, забезпечення та захисту прав і свобод людини. З цією метою:

а) приймається певний установчий акт (Конституція), який проголошує права і свободи людини найвищою цінністю, а держава має забезпечити їхнє утвердження, забезпечення та захист. Тут же визначається і внутрішня будова держави, і політична організація країни та інші питання;

б) формується правова доктрина, яка включає в себе філософські ідеї, погляди, вчення щодо прав і свобод людини, наукові дослідження, правові позиції суду, правові ідеї та принципи, якими мають керуватися судді, громадянське суспільство, держава. Тут же присутня і філософія права;

в) утворюється незалежний від політиків та багатіїв суд, який має на меті лише захист прав і свобод людини;

г) у людей формується правосвідомість тобто розуміння того, що їхні права і свободи є вищою цінністю для держави і країни;

ґ) виникає правотворення тобто формування змісту прав, свобод та правових обов’язків людини, формування  правових механізмів їхнього утвердження, забезпечення та захисту (відмінне від законотворчості);

д) виникає правозастосування тобто застосування змістовно сформованих прав, свобод та правових обов’язків людини у відповідності з їх правовим змістом, а також задіяння  правових механізмів їхнього забезпечення та захисту (відмінне від законозастосування).

В певний момент всі ці явища починають функціонувати у взаємозв’язку між собою і впливати на політичну та економічну системи західної країни. Так в західній країні з’являється нове соціальне явище – правова система.

На момент її виникнення, правова система ще дуже молода, без практики функціонування, хоча разом з нею функціонують дві давнішні суспільні системи – політична та економічна – які виникли та існували з початком утворення суспільства. І політична, і економічна системи також зазнають трансформації в результаті революції. Суть цієї трансформації в тому, що ці обидві системи тепер мають функціонувати не тільки у взаємодії між собою (на користь одна одній), а й у взаємодії з правовою системою. До того ж, політична та економічна системи повинні змиритися з тим, що основним принципом їхньої взаємодії з правовою системою стає принцип верховенства основного елементу правової системи - права, а не реалізація волі держави, яка є основним елементом політичної системи.

Без сумніву, такий формат – формат співіснування не двох, а трьох суспільних систем – був новий для світу зразка 18 століття, оскільки ніколи раніше такого не було. Через це і розвиток всіх трьох систем здійснювався у еволюційний спосіб – крок за кроком, виправляючи помилки і забезпечуючи з кожним десятиліттям все якісніше і якісніше права і свободи людини.  

Тепер беремо Україну зразка 1991 року і аналогічним чином застосовуємо метод абстрагування, та з’ясуємо, чи є підстави вважати, що зараз – в 21 столітті – Україні необхідно перейняти досвід Заходу та розвиватися еволюційним шляхом.

Загальновідомо, що до моменту проголошення незалежності в 1991 році, Україна більше 70 років існувала, як радянська країна. Що це означає ? Історично так склалось, що на початку 20 століття більшовикам вдалося просунути «в народ» свою ідеологію (марксистсько-ленінську) таким чином, що вона стала ідеологією революції 1917р. і підняла народ. Але на цьому більшовики не зупинилися і вирішили, що:

а) саме марксистсько-ленінська ідеологія є єдино правильною та прогресивною і приведе до «земного раю» - комунізму;

б) жодні інші ідеології не повинні панувати в радянській країні;

в) потрібно боротися за панування марксистсько-ленінської ідеології в усьому світі. 

Більшовики були недурні і розуміли, що суспільство влаштоване так, що плюралізм ідеологій є природним для нього (принаймні, якщо мова йде про демократичну країну). Через це, для реалізації та панування однієї «єдиноправильної» марксистсько-ленінської ідеології недостатньо на словах та на мітингах проголосити її вищою та найдосконалішою, а потрібно жорстко усунути всі інші ідеології. І зробити це можна лише створивши штучну спеціальну суспільну систему, яка забезпечить існування та розвиток цієї окремо взятої «єдиноправильної» ідеології.

І комуністи таку систему створили. Назвемо цю систему ідеологічною. Її мета - забезпечення існування і функціонування однієї, визначеної владою, ідеології.

Основним елементом ідеологічної системи в радянській країні стала марксистсько-ленінська ідеологія, а елементами, які забезпечували її існування, були:

а) марксистсько-ленінська філософія, яка вважалась наукою;

б) радянські суспільні науки, в т.ч. і юридична;

в) пропагандистська література, кіно тощо;

г) ідеологічна свідомість;

ґ) створена радянська мораль;

д) радянське право, яке правильніше називати псевдо-правом, бо по суті то було не право, а воля заідеологізованої радянської держави, що оформлена в закон;

е) радянське виховання і стандарти вихованості радянської людини;

є) механізми недопущення впливу інших ідеології, визнання їх буржуазними, застосування владних механізмів боротьби з ними, тощо.

І вся ця ідеологічна система взяла під повний контроль радянську політичну систему та радянську економічну систему, і відповідним чином трансформувала їх та керувала ними.

Основна трансформація радянської політичної системи полягала в тому, що:

а) КПРС стала єдиною політичною партією в країні;

б) закон визначався, як форма радянського (соціалістичного) права, а змістом цього права була воля радянської держави (під керівництвом КПРС);

в) законосвідомість іменувалася правосвідомістю;

г) законозастосування іменувалось правозастосуванням;

ґ)  суд сприймався як орган правоохоронної (а не правосудної) системи, який захищав закони радянської держави ( а не права і свободи людини);

д) конституція вважалась законом у розумінні  ГОЛОВНОГО ЗАКОНУ у ієрархії законів та підзаконних актів, і не більше того;

е) формувалися та підтримувалися державою  прокомуністичні дитячі,  громадські та професійні організації ( жовтенята, піонери, комсомол, профспілки тощо), тощо. 

Основна трансформація економічної системи полягала у такому:

а) відбулась націоналізація приватного майна;

б) заперечувалась приватна власність. Натомість встановлювалась державна, колективна та індивідуальна форми власності;

в) замість ринкових механізмів формувалась планова економіка, тощо.

   І  от цей тріумвірат трьох суспільних систем – ідеологічної, політичної та економічної - існував в радянській країні до тих пір, поки всі вони   не почали потихеньку деградувати - кожна по-своєму. Врешті-решт, ідеологічна система була повністю зруйнована, після чого економічна і політична продовжували деградацію - аж до тих пір, поки не була проголошена незалежність України.

            Важливо відмітити те, що де-факто в радянській країні ніколи не існувала (і апріорі не могла існувати)  правова система, а функціонували лише ідеологічна, політична і економічна системи. 

            Тепер розглянемо, що відбулося з політичною та економічною системами після проголошення незалежності України.

Тут варто звернути увагу на кілька основних аспектів.           

Аспект перший . З руйнуванням ідеологічної системи, юридична наука і філософія звільнились від більшості настанов та постулатів марксистсько-ленінської ідеології, зокрема, зникла їхня партійність. До того ж, з’явилася філософія права.

У зв’язку з цим, колишніх представників радянської  юридичної науки УМОВНО можна розподілити на три табори:

а) ті, хто почав освоювати філософію права, і на її основі пропонувати подальший розвиток країни (наприклад, академік О.М. Костенко, який на основі філософських ідей природного права запропонував ідею (вчення) соціального натуралізму);

б) ті, хто почав вивчати західний досвід, і на цій основі пропонувати подальший розвиток країни (наприклад, С. Головатий, В. Речицький, М. Хавронюк, С. Шевчук);

 в) ті, хто намагався пристосувати ідеї верховенства права (або правової держави) до пострадянської системи законодавства, намагаючись у такий спосіб трансформувати існуючу пострадянську систему законодавства в правову систему (на мою думку, це Ю. Шемшушенко, О. Ющик, деякі інші вчені Інституту держави і права ім. В.М. Корецького).

Однак, слід констатувати, що незалежно від кількості напрямків досліджень, ні юридична наука, ні філософія права так і не стали достатнім підґрунтям для трансформації політичної та економічної систем в напрямку верховенства права. Як політична, так і економічна системи продовжували функціонувати відповідно до їхніх цінностей – максимального політичного владарювання та  збільшення прибутків відповідно – не рахуючись при цьому з цінностями права. І доказом цього є нинішня ситуація в країні, де замість верховенства права існує верховенство політичних та економічних інтересів. 

            Аспект другий. І політична, і економічна системи, які за часів радянщини були пристосовані під керування ними збоку ідеологічної системи, залишилися СИСТЕМНО некерованими (у зв’язку з крахом ідеологічної системи). Але ж країна не може залишатися без політичної влади. І тому, з проголошенням курсу на демократію, в Україні виникло багато партій, які почали під лозунгами демократії боротися за політичну владу. До того ж,  отримання (здобуття) політичної влади в цей історичний період дозволяло не тільки політично владарювати, а ще й варварськими методами здійснити перерозподіл власності, узаконити приХватизацію, встановлювати (за допомогою законодавства) корупційні схеми тощо.

І все це за 26 років не просто розвивалося, а ще й удосконалювалося, в тому числі і за допомогою законів. І «на руку» цьому варварському процесу було те, що хворий на радянську форму патерналізму український народ після падіння СРСР залишився з радянською ЗАКОНОсвідомістю (а не правосвідомістю) і продовжував вірити владі та дотримуватись законів, які не відповідали праву. Зокрема, на початку 90-х років більшості українців (а деяким і зараз) достатньо було банерів, листівок, гречки для того, щоб віддати свій голос на виборах за потрібного комусь кандидата. За голоси виборців на таких кандидатів працювали орди політтехнологів, які видумували різні способи, як би обманути людей і створити образ «найкращого представника» народних інтересів. А народ терпів, голосуючи то за одних, то за других – то за Кучму, то за Тимошенко, то за Януковича, -  не розуміючи, що вони однаково працюють на себе, бо так влаштована пострадянська політична система. А будувати правову систему (або ініціювати її будівництво) політикам було невигідно (і досі невигідно), бо це унеможливлює просування їхніх приватно-політичних інтересів. До того ж, ніхто не ставив під сумнів факт існування в нашій країні правової системи, і тому не було потреби її будувати...

Але в певні моменти терпець у народу увірвався, що і призвело до Помаранчевої революції та революції Гідності. Однак, українському народу ніхто ж не сказав, що сама по собі революція не призводить до змін на краще. Революційний шлях розвитку – це та єресь, яку видумали комуністи (чи ще хтось) для того, щоб народ, піднімаючись на революцію, думав, що у такий спосіб він забезпечує подальший розвиток на краще. Насправді ж революція – це лише соціальний вибух, який свідчить, що суспільство втратило час на реформування країни, і що далі воно не може існувати за існуючого ладу; що треба цей лад змінювати, причому не поступово, а негайно.

А як змінювати і кому довірити цю зміну – то вже інша справа. На мою думку, за демократії, це є справою інтелектуалів (аналітиків) від громадянського суспільства. А наші «інтелектуали-аналітики» від громадянського суспільства жодного плану подальшого розвитку країни не розробили, а тільки пропонували політикам свої «реформи» на основі західного досвіду (як правило), замість того, щоб займатись аналітикою існуючої ситуації в своїй країні, і на цій основі пропонувати справжні реформи. А політики і раді поглинати запропоновані громадськістю «реформи», пристосовувати їх під свій політичний інтерес, а потім рапортувати, що вони, прийнявши необхідні для себе «реформи», врахували "думки громадськості".

Таким чином, всі ці «реформи» приймались у повній відповідності з політичними інтересами тих, хто при владі, та інтересами олігархів.    

Аспект третій . Після проголошення незалежності, Україна взяла орієнтир на розбудову правової держави і впровадження верховенства права, на здійснення конституційної і судової реформ. Передусім, увага була  зосереджена на розробці та прийнятті нової Конституції, на створенні незалежного суду.

І почалося: реформа за реформою, реформа за реформою… А результату немає. Чому результату немає? А тому, що результат може бути досягнутий лишеза умови існування правової системи в країні. На жаль, наші  «реформатори» від громадськості не усвідомили головного – того, що на Заході після революцій (громадянської війни) ОДНОЧАСНО:

а) утворювалася (еволюційним шляхом) правова система країни;

б) трансформувалася політична система під те, що надалі їй доведеться співіснувати і взаємодіяти не тільки з економічною, а й з правовою системою, та ще й на основі ВЕРХОВЕНСТВА права;

в) аналогічно політичній трансформувалася і економічна система. 

 А в України партії, що виникли після розпаду СРСР кинулися будь-якими засобами боротися за владу. Вони і не думали створювати правову систему. Їх це не цікавило. Навпаки, наші політики тільки тим і займалися, що Конституцію та суд, які потенційно мали б стати (після реформування) елементами української правової системи, почали спотворювати під інтереси політичної системи. Це і рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 року про скасування політреформи 2004р., і судова псевдо-реформа 2010р., і нещодавній псевдо-конкурс до Верховного суду.

 І досі політики тим і займаються, що пристосовують важливі законопроекти під власний політичний інтерес, тільки вже з «просунутою» громадськістю разом.

А правосвідомістю людей взагалі ніхто ніколи не переймався. І зараз не переймається. Між тим, правову систему можна вважати створеною і готовою до функціонування лише тоді, коли:

а) побудовані мінімум три її елементи - Конституція, суд та правосвідомість. І при цьому визнається, що ні Конституція, ні суд не належать до елементів політичної системи;

б) конституція, суд та правосвідомість взаємозв’язані і становлять одне ціле;

в) вищезазначені елементи правової системи взаємодіють (на основі принципу верховенства права) і впливають на політичну та економічну системи так, що ці системи РЕАЛЬНО (а не на словах) функціонують задля утвердження, забезпечення та захисту прав і свобод людини.

Поява (в подальшому) таких елементів правової системи, як правотворення і правозастосування, свідчить про фактичне функціонування правової системи.  

На жаль, більшість українських науковців в своїх дослідженнях виходять з того, що в нашій країні існує правова система, і що закон є елементом цієї системи. На мій погляд, це лише грає на руку нашій пострадянській політичній системі, яка де-факто має на меті недопущення створення потужної правової системи в країні.

І за такої ситуації найближча наша перспектива – це подальше поглинання політичною системою потенційних елементів правової системи, обіцянки політиків «все реформувати», процвітання популізму і зневіра народу до влади і політиків. І ні до чого доброго це не призведе, окрім подальшої деградації. 

На мою думку, єдиний вихід з такої ситуації – це здійснення справжньої (не фейкової) аналітики нашої нинішньої державно-правової дійсності (без філософствувань, домислів та фантазувань), а також розробка і впровадження правових технологій, спрямованих на реформу державно-правової сфери, побудову правової системи та подальше її удосконалення (залежно від потреб часу). Це, на мій погляд, і є технологічним шляхом суспільного розвитку державно-правової сфери. 

Технологічний шлях суспільного розвитку є повною протилежністю еволюційному. Його основними характеристиками є:

а) об’єктивний (а не крізь філософію права) аналіз існуючої державно-правової дійсності;

б) послідовність в розробці та впровадженні правових технологій;

в) поетапне впровадження правових технологій;

г) чітке визначення мети, що досягається,  та способів (методів) її досягнення;

ґ)  чітке визначення плану конкретних дій, спрямованих на результат впровадження розроблених правових технологій, тощо.

Як можна побачити, технологічний шлях розвитку уособлюється в правовій технології.  

Правову технологію можна визначити як сукупність взаємопов’язаних технологічних операцій по перетворенню державно-правової дійсності, які розробляються та послідовно (поетапно) впроваджуються з метою реформування, побудови та удосконалення певних державно-правових явищ, потреба в яких продиктована часом, є очевидною і зумовлена необхідністю подальшого суспільного розвитку.

Отже, правова технологія включає в себе:

а) правову технологію реформування, в межах якої розробляються технологічні операції по заміні якості окремих елементів пострадянської політичної системи (зокрема, Конституції та суду) з метою їхнього перетворення на елементи майбутньої правової системи, а також технологічні операції по заміні якості окремих державно-правових явищ в інших сфер державно-правової дійсності (освіта, охорона здоров’я, правоохоронна система тощо). Наприклад, такі елементи колишньої радянської політичної системи, як Конституція і суд, в ході конституційної та судової реформ мають набути нової якості – якості елементів правової системи, з одночасним припиненням їхнього функціонування, як елементів політичної системи;

б) правову технологію побудови правової системи, в межах якої реформовані елементи правової системи (наприклад, Конституція та суд), а також окремо створені її елементи (наприклад, правосвідомість, правотворення, правозастосування тощо), поєднуються (зв’язуються) між собою і взаємодіють, чим утворюють єдине ціле – правову систему країни;

в) правову технологію удосконалення правової системи, в межах якої розробляються технологічні операції по удосконаленню існуючої (задіяної) правової системи відповідно до вимог часу (наприклад, удосконалення з метою подальшої інтеграції з правовими системами інших країн).  

Правова технологія дозволяє за мінімальних зусиль досягти максимального результату у побудові правової системи та реформуванні державно-правової сфери через визначення (окреслення) кожної дії (технологічної операції), виходячи з потреби та реальних можливостей країни на певному етапі її розвитку.

А починати  слід з визнання того, що наразі правової системи у нас немає, і її треба будувати – будувати технологічним шляхом, а не чекати, що правова система сама виникне в ході еволюції. За нинішньої ситуації в нашій країні, казка про еволюційний шлях розвитку вигідна лише тим, хто забезпечений матеріально, тобто політикам та олігархам. Вони якраз можуть собі дозволити безбідно «еволюціонувати» хоч все життя. А громадянам потрібні негайні та ефективні зміни на краще, які неможливі без функціонування потужної правової системи в нашій країні.

Підсумовуючи, треба зазначити, що історія, яку має Україна (з усіма нашими прорахунками та безвідповідальністю за 26 років), демонструє, що даремно надалі сподіватися на еволюцію. Врятувати нашу країну може тільки технологічний шлях суспільного розвитку, в результаті якого має бути спроектована та побудована правова система України.

Очевидним є і те, що в сучасній демократичній країни тільки правова система (з її цінностями) здатна  вплинути на політичну та економічну системи (через верховенство права) настільки потужно, щоб політикам і олігархам було невигідно формувати свої політичні та економічні інтереси без врахування інтересів людини, які утверджує, забезпечує та захищає правова система країни.