50 відтінків доброчесності

Уінстон Черчиль колись казав: «Не шукайте досконалих рішень в недосконалому світі». Попри очевидну правоту його слів, досконалість варта того, щоб до неї прагнути. Адже це прагнення є однією з рушійних сил прогресу в будь-якій сфері. Судова реформа не є виключенням. Маючи на меті оновити суддівський корпус, удосконалити процедури добору кандидатів на посаду судді, законодавець прийняв нестандартне та революційне рішення – створити Громадську раду доброчесності, завданням якої є сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України в проведенні кваліфікаційного оцінювання суддів та кандидатів на посаду судді. Нестандартність та революційність рішення полягає в тому, що аналогів такого органу немає в жодній державі світу. Рада доброчесності є колегіальним органом, який нині займається тим, що вмикає «зелене» або «червоне» світло для учасників конкурсу до нового Верховного Суду і паралельно транслює в ЗМІ від імені громадськості свою позицію з різних питань. Наприклад, заявляє, що ВККСУ несправедливо пропустила певного кандидата до наступної стадії конкурсу, а не повинна була, оскільки він приймав участь у вирішенні справ, які мали «широкий суспільний резонанс». Або ж вимагає опублікувати кандидатські роботи з виконання практичних завдань.

По суті, ГРД займається правотворчістю, адже створює певний прецедент для подальших процедур оцінювання суддів або кандидатів на суддівські посади. Однак чи відповідає така творчість, а точніше – основний документ на підставі якої вона здійснюється, загальноприйнятим європейським стандартам? Адже така риса як унікальність не може слугувати виправданням недосконалості. Без розуміння цієї простої істини ми приречені рухатись по колу наступаючи повсякчас на одні й ті ж самі граблі.

Як виявилось, не зовсім відповідає. Такого висновку прийшла міжнародний експерт Ради Європи, професор, доктор права Діана Ковачева. 12 червня відбулось оприлюднення цього документу. В той же час, активне обговорення основних його меседжів триває й досі. Одні експерти вважають його розгромним, інші – менш критичним. Втім як би комусь не хотілось заплющувати на цей документ очі, але він є і з ним потрібно рахуватись. Інакше всі проєвропейські заяви та заклики до сповідування європейських цінностей виглядають нічим іншим, як популізмом. Пропоную спробувати розібратись: що ж не так?

Не секрет, що діяльність Ради викликала багато питань з перших днів її роботи. По-перше, ГРД не прийнято методологію роботи по оцінюванню конкурсантів до Верховного Суду. По-друге, було одразу помітно, що особисті симпатії до того чи іншого кандидата превалювали над завданнями конкурсу. Тобто, якщо той або інший кандидат до Верховного Суду (особливо представник суддівської професії) мав колись необачність конфліктувати з громадськістю (у тому числі окремими членами Ради), то висновок про невідповідність йому гарантовано. Відводи, самовідводи під час голосування, - всі ці заходи недієві, коли перед цим проводиться «презентація» кандидата у вкрай невигідному для нього світлі. Одночасно з цим, велика кількість «сірих» кандидатів про яких не виявилось за можливе (або бажане) знайти компрометуючу інформацію, йдуть далі. По-третє, відверте здивування викликав ультимативний тон, в якому переважно спілкувались члени Ради, а також намагання «підмінити» собою Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, яка проводить конкурс, та власне всі правоохоронні органи разом взяті. А з боку саме так і виглядає. Так, 15 червня під час виступу на V Судово-правовому форумі д ю н професор Наталія Кузнецова констатувала, що Громадська рада доброчесності приватизувала право роботи висновки про доброчесність. Виходячи з власних спостережень, вважаю таку думку абсолютно слушною. Більш того, це нагадує навіть не мирну приватизацію, а безкомпромісну експропріацію такого права.

Виявляється, що підвалини цьому було закладено ще минулого року –з прийняттям Регламенту ГРД. Аналізуючи цей документ, європейський експерт, доктор права Діана Ковачева звернула увагу на «розбіжність між повноваженнями ГРД, передбаченими Законом, і тими, що встановлені Регламентом. Відповідно до Закону, ГРД має право лише аналізувати й перевіряти інформацію, що стосується доброчесності та професійної етики суддів, але не наділена компетенцією розглядати обґрунтованість судових рішень. Це положення відповідає європейським стандартам, оскільки жоден орган поза судовою владою та судовим контролем не може оцінювати обґрунтованість суддівських дій або рішень. За свої рішення судді несуть відповідальність у межах процесу оскарження («суддівська відповідальність»). На це слід зважати з огляду на текст підпункту 1 п. 1 ст. 18 Регламенту, згідно з яким ГРД може надавати Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію, якщо така інформація свідчить про «позитивну репутацію судді (кандидата на посаду судді), рішення і вчинки якого викликають довіру до його діяльності».

Оцінюючи ряд суддів, які кандидують до Верховного Суду Рада фактично надала оцінку прийнятим ними рішенням. І це при тому, що більшість з них набрали законної сили. Таким чином, паростки концепції «свавільності судового рішення» принесли перші плоди. Європейський експерт нагадує, що відповідно до § 23 Висновку КРЄС № 18 система оскарження є по суті єдиним способом, у який судове рішення може бути скасовано або змінено після його ухвалення, і це єдиний спосіб, у який судді можуть вважатися відповідальними за свої рішення, за винятком випадків, коли суддя діяв недобросовісно, а тому ГРД може надавати висновок лише щодо професійної етики та доброчесності судді, а не обґрунтованості його/її рішень або дій.

Окрему увагу Діана Ковачева приділила спробам Громадської ради доброчесності «підмінити» собою ВККСУ. Експерт зазначила, що «оцінювання судді (кандидата на посаду судді), зокрема оцінка його/її професійних знань і компетентності, моральної, етичної та психологічної доброчесності – це завдання органу, якому доручено проводити оцінювання (Вища кваліфікаційна комісія суддів України), а висновок ГРД – це елемент, що має стосуватися лише питань професійної етики та доброчесності суддів і кандидатів на посаду судді». Норма Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на підставі якої ВККСУ наділена повноваженнями долати висновок ГРД, не викликала зауважень у експерта, хоча саме це положення викликає чи не найбільше невдоволення та шалену критику з боку членів ГРД.

Не оминула увагою Діана Ковачева й питання складу Ради, зазначивши, що це мають бути професіонали з відповідними знаннями та досвідом. Регламент не охоплює питання щодо порядку висунення та відбору власне представників громадських організацій в Раді, тобто саме тих осіб, які братимуть участь в оцінці суддів (кандидатів на посаду судді) та ухвалюватимуть рішення про їхню професійну етику й доброчесність. З огляду на це, особисті риси, професійна компетентність і репутація членів ГРД не мають викликати жодних сумнівів. Тому експерт запропонувала, щоб процес їхнього висування та відбору також відбувався в рамках відкритої процедури, зокрема, наприклад, через публічне заслуховування їхніх мотивів або концепції роботи, надання декларацій про майновий стан і декларацій щодо конфлікту інтересів членів ГРД.

Як раз через потенційний конфлікт інтересів, на думку пані Діани, адвокати не повинні бути членами Ради. Однак, як відомо, саме представники цієї юридичної професії широко представлені в складі ГРД: Роман Маселко, Віталій Титич, Марина Соловйова, Тарас Шепель, Сергій Верланов, Петро Варишко (наразі залишив ГРД), Катерина Смірнова. Свою адвокатську діяльність та участь в судових справах ніхто з членів ГРД не зупиняв.

Як зазначається у висновку експерта Ради Європи, конфлікт інтересів у такому випадку невідворотній, тому навіть відвід члена ГРД від участі в розгляді інформації щодо кандидата не врятує ситуацію. Очевидно далеко не кожен адвокат може не піддатись спокусі не «віддячити» судді за ухвалене не на користь його клієнта рішення. Зізнатись у власному непрофесіоналізмі, сприйняти іншу правову позицію або відстояти свою в судах вищих інстанцій набагато важче, ніж сказати: «то суддя винен».

У своєму висновку експерт Ради Європи окремо звернула увагу на те, що під час підготовки висновку щодо судді або кандидата на посаду судді не слід користуватися неперевіреною інформацією або включати її до тексту висновку. На жаль, проблема посилання на неперевірену інформацію та обґрунтовування нею негативних висновків ГРД є досить значною. В таких випадках кандидатам залишається сподіватись на об’єктивність ВККСУ. Хоча подолання останньою висновку традиційно сприймається ГРД вкрай болюче. Свіжий приклад – справа кандидата Олександра Брателя. Це був до певного часу непомітний кандидат з категорії науковців. В квітні на нього до ГРД надходить компромат – заява судді Луцького міськрайонного суду Віталія Ковтуненка про вимагання Брателем в 2010 році хабара в розмірі 30000 долларів США за «позитивну здачу всіх іспитів та захист дисертації». Рада починає працювати та перевіряє інформацію шляхом «телефонного дзвінка». Заявник підтверджує інформацію. Це вбачається з доповіді представника ГРД Сергія Верланова на вчорашньому пленарному засіданні ВККСУ (відповідний запис наявний у відкритому доступі). На підставі заяви та дзвінка 27 квітня ГРД затверджує висновок про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, перший пункт якого грунтується на наведеній у заяві інформації https://grd.gov.ua/data/files/conclusions/27_04_2017/vysn/bratel_vysn.pdf

Вчора (15 червня) відбулось пленарне засідання Комісії стосовно цього кандидата. На уточнююче питання члена ВККСУ Тетяни Шилової до представника ГРД з приводу того, чи звертався суддя до правоохоронних органів із заявою про скоєння злочину, Сергій Верланов відверто зізнався, що станом на середину квітня (що співпадає з датою звернення Ковтуненка до ГРД), заявник не повідомляв про звернення до правоохоронних органів.

Стоп...

Немає навіть розпочатого кримінального провадження? 

А подія начебто була в 2010-2011 роках, тобто 7(!) років тому?????? Цей кричущий факт нікого з правників ГРД не зацікавив?Чому Ковтуненко чекав 7 років і появи ГРД на світ, щоб оприлюднити свою заяву? Що завадило особі, яка займає високу посаду судді, а отже абсолютно обізнана з усіма процедурами притягнення до відповідальності, звернутись до правоохоронних органів?А заявник надійне та авторитетне джерело інформації? Що ми знаємо про суддю Ковтуненка? Виявляється, він бере участь у конкурсі до Верховного Суду, проте відносно нього зупинена процес оцінювання до набрання законної сили вироком суду або припиненням кримінального провадження. А ще про цього заявника є сюжет на Громадському ТБ https://www.youtube.com/watch?v=SSLkFTZw9as . Більш того, виявляється, що ГРД перед тим, як затвердити негативний висновок по Брателю, члени ГРД знали про статус судді Ковтуненка, як кандидата до ВС, участь якого тимчасово призупинена. Такий висновок слідує з рішення ГРД від 12 квітня 2017 року про надання інформації відносно кандидата Ярослава Богачука https://grd.gov.ua/data/files/conclusions/info/bohachuk_info.pdf . (між іншим, у цій справі основним інформатором ГРД є також суддя Ковтуненко).

Виходить, що не дивлячись на закріплену в Основному Законі презумпцію невинуватості, інформація про вчинення злочину Брателем вже тричі була оприлюднена та поширена: 1) у висновку ГРД; 2) під час засідання колегії ВККСУ; 3) під час проведення пленарного засідання ВККСУ. Ба ні, не тричі. Вчетверте вона прозвучала в пості члена ГРД Михайла Жернакова: «ВККС долає висновок щодо Олександра Брателя (науковця Національної академії внутрішніх справ). І це не просто прізвище. Кандидат Братель домовився за 30 000 доларів США «вирішити питання» із захистом дисертації (повідомлення від особи, яка частину грошей передала, відповідно давателя)…». Сенсація...на рівному місці.

Не можу оминути увагою випади деяких членів Ради доброчесності відносно останніх публікацій адвоката д ю н Олексія Кота. Відомий та авторитетний правник, науковець, експерт з питань проведення судової реформи проаналізував підготований Діаною Ковачевою документ і одразу потрапив в список «особистих ворогів ГРД». А хіба пан Олексій єдиний, хто вважає, що ГРД потрібно змінюватись? Так вважають всі, кому небайдужа доля системи правосуддя! Можливо, варто навчитись вимикати чи то комплекс відмінника чи то юнацький максималізм та поводити себе відповідно до віку та статусу?

Тому або визнавайте очевидне та удосконалюйтесь, або ведіть списки, плетіть інтриги, ображайте людей, одним словом, демонструйте власною поведінкою «нові стандарти доброчесності», шановне панство.

Тим часом, конкурс триває. Як уже вище наголошувалось, кожне подолане вето сприймається представниками громадськості як зрада, кожне вибуття кандидата (з висновком) – як перемога. Спрощений підхід до цих важливих питань забезпечує наявність необхідної кількості «лайків» під публікаціями на сторінці ГРД та її членів. Підперчити інформацію вдається за допомогою коментарів до посту. Вони додають «лайків», а отже – популярності, а отже, прихильності потенційних майбутніх виборців. Хоча про що це ми? Які вибори? Наче ж про конкурс до Верховного Суду говоримо. Все правильно. Поки ми з Вами говоримо про конкурс до найвищого суду держави, дехто активно готується до старту власного політичного проекту. І в заслугу буде поставлено ні що інше як здобутки по виявленню «негідників» серед конкурсантів. І це ще не все.

Обравши практично з самого початку діяльності, тактику дискредитації конкурсу, Громадська рада доброчесності стала по суті інструментом для політичних противників реформи як всередині судової системи так і поза її межами. Всередині судової системи - це залишки «державної мафії», вирощеної Януковичом та його поплічниками. Поза судовою системою – це непопулярні політики, які нині емігрували або ж залишись тут, в надії повернути колишню владу та вплив.

Маю надію, що представники громадськості усвідомлюють та передбачають всі можливі наслідки своїх вчинків.