Банки та валютні позичальники: як налагодити діалог?

Верховна Рада стала майданчиком для пошуку рішення щодо врегулювання проблеми валютних позичальників.

Проблема валютних позичальників ще досі гостро стоїть в українському суспільстві та перед народними депутатами, й сягає коренями 2008 року. На жаль, досі є позичальники, котрі брали кредити до 2008 року у валюті та продовжують їх виплачувати.

Вирішення цього питання потребує діалогу між банками та позичальниками, адже обоє сторін зазнають збитків. Особи, що взяли кредит у валюті вважають, що вони вже виплатили достатньо банкам, хоча формально ще винні. Банки, у свою чергу, зазнають збитки через позичальників, які давно припинили їм виплачувати кредити, і ще більш строго ставляться до тих клієнтів, які їм справно виплачують кредити у валюті, бо завдяки їм — банки перекривають свої фінансові втрати від першої категорії клієнтів.

У цьому ракурсі видніється чітка проблема: люди зловживають мораторієм на продаж нерухомого майна і свідомо не виплачують кредити, знаючи, що банки нічого не можуть вдіяти. Цей мораторій діє вже понад 5 років, проте минулого року в рамках нового кодексу про процедури банкрутства, був встановлений термін тривалістю в один рік на дію мораторію. Отже, тема виселення громадян України з іпотечного житла набуває нового змісту. Перехідні положення Кодексу з процедур банкрутства передбачають окремі умови “спрощення” погашення кредитів.

Наприклад, якщо людина погасила 50% - тоді банк зменшує на 50% залишок кредиту і робить перерахунки. Однак ці норми щодо реструктуризації тіла кредитів прописані надто складно і потребують додаткових роз'яснень для їх застосування. Тому тут головним є бажання обох сторін (кредитора та позичальника) до діалогу.

Я комунікую з українськими банками, НБУ, з Незалежною асоціацією банків України та з МінЮстом аби запустити роз'яснювальну медіакампанію: як користуватися цими нормами прощення валютних кредитів.

Цікаво, що деякі банки, як от Альфабанк, пропонують навіть вигідніші умови прощення, але, на жаль, позичальники не йдуть на це та зловживають своїм правом щодо неможливості реалізації іпотечного житла.

Однак, мушу сказати й про іншу сторону медалі — я знаю багато випадків, коли банки хитрували та маніпулятивно заволодівали квартирами позичальників. Тому проблема не лише на стороні “злісних неповертальників” кредитів.

Для того, щоби розставити всі крапки над “і” ми з колегами-депутатами збираємо аналітичні дані від банків, спілкуємося з Фінансовим майданом і зустрічалися з головою комітету податкової політики з метою пошуку шляхів для врегулювання різносторонніх інтересів.

У нас уже є напрацьовані ідеї, які ми узгодимо із банками та позичальниками, щоб врахувати інтереси обох сторін, тому що теперішня ситуація підвішена: фізичні особи наполягають на продовженні мораторію банкрутства фізичних осіб, а банки впевнені, що борги потрібно віддавати.

Також спільно з робочою групою з реформи процедури банкрутства заплановано розробляти зміни щодо процедури банкрутства фізичних осіб, для її спрощення та створення можливості фізичним особам назавжди позбутися старих боргів і почати життя з чистого аркуша.

Моя позиція збігається із практикою європейських країн: якщо позичальник за кредитні кошти купує майно і не повертає гроші — то він має віддати це майно банку. АЛЕ, з іншого боку — держава допомагає проблемним позичальникам шляхом надання їм соціального житла на адаптаційний період.

Проте, на жаль, в Україні ніхто не розвивав тему захисту позичальників і надання соціального житла громадянам. Тому цей шлях нам треба пройти з самого початку. Це робить процес врегулювання проблеми валютних позичальників довшим, але більш комплексним і правильним для усіх сторін.