Хто насправді захищає права дітей?

Подивилася вчора виступУповноваженого Президента України з прав дитини М. Кулеба у Верховній РадіУкраїни, який з папірця читав текст про необхідність прийняття Закону України про внесення змін до деякихзаконів України щодо посилення гарантій безпеки дітей і таке інше. Начебтоце посилить державні гарантії та механізми захисту дітей від зовнішніх івнутрішніх загроз у всіх сферах життєдіяльності держави.

При цьому цей«невідкладний» законопроект настільки важливий для нашої влади, що його розглядалиу комітетах Верховної Ради аж з 04.12.2015р., і вчора 21.06.2017р. прийняли впершому читанні. Як показує статистика, до другого читання законопроект можеіти також півтора року.

Відкрила продивитись, щотам за такі невідкладні зміни, які посилять державні гарантії та механізмизахисту дітей.

Тож, коротко про головне.

Додали до перелікунапрямків державної політики з питань національної безпеки: створення ефективної системи забезпеченняреалізації прав дитини, забезпечення створення умов для повноцінного життя ірозвитку дитини, її безпеки та благополуччя, зростання в сімейному оточенні. Допринципів та засад внутрішньої політики також додали забезпечення прав дитини, забезпечення проведення комплексних заходівщодо національно-патріотичного виховання дітей тощо.

Це все звісно дуже правильніречі, але де ж саме механізми захисту дітей у цих новелах та навіщо тігарантії, якщо вони не забезпечуються державою. Відкривши Закони, до якихпропонуються зміни вищезгаданим законопроектом, кожен зможе побачити переліквсіх тих гарантій та забезпечень, в тому числі для дітей, які діють насьогоднішній день і які насправді не працюють.

Більш того, хочузазначити, що Україна вже давно ратифікувала Декларацію прав дитини прийнятоюГенеральною Асамблеєю ООН  20.11.1959року та Конвенцію про права дитини прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН  21.12.1995 року, якими закріплені гарантіїправ дитини та обов’язок держав-учасниць дотримуватись цих принципів.

То хто насправді захищаєправа дитини?

Наразі в мене є справапро визнання усиновлення малолітньої дитини недійсним, яке було проведено натериторії однієї з держав-членів Європейського Союзу без згоди матері усиновленоїдитини, яка є громадянкою України, а також без згоди консульської установиУкраїни та Мінсоцполітики. Тобто усиновлення дитини-громадянина України було проведеноіз порушенням законодавства України та міжнародних угод.

За незаконнимусиновленням послідував спір про визначення місця проживання дитини та погрозисоціальних служб цієї держави про відібрання дитини. Звісно, що судові таправоохоронні органи іноземної держави на боці свого громадянина, тобто«незаконного» усиновлювача.

Що стосується нашихдержавних органів, а саме консульства та Міністерства Закордонних СправУкраїни, то порушення прав наших громадян, в тому числі дітей, а такожміжнародних договорів іншою державою не викликає в них аж ніякого занепокоєння,у зв’язку із чим у своїй відповіді на звернення вони просто порадили звернутисядо суду.

Уповноважений ПрезидентаУкраїни з прав дитини взагалі проігнорував звернення матері дитини щодо незаконногоусиновлення та примушування дитини, яка є громадянином України до зустрічей із«незаконним» усиновлювачем без присутності матері.

При цьому, відповідно до Порядкупровадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленихдітей, затвердженого Постановою КМУ № 905 від 08.10.2008 року, консульські установи чи дипломатичніпредставництва України зобов’язаніневідкладно вживати заходів щодо захисту прав дитини. На практиці ж,останні лише розводять руками і пропонують іти до суду.

Ось така в нас державнаполітика, такі гарантії та забезпечення прав.

Щодо самої справи, то наразіборотьба триває. Далі буде…