Доступність твоєї держави, де б ти не був як попередження доступності держави - агресора. Конкурентність українського контенту та чому варто обирати українське телебачення.
Доступність твоєї держави, де б ти не був як попередження доступності держави - агресора. Конкурентність українського контенту та чому варто обирати українське телебачення.
- Вы ж не из Америки, а то у нас украинцев менталитет, знаешь? Приедут тут проверять, а что нас проверять. Хорошо тут все.
- Это Шапка, мы ее вывозили далеко, депортировали, можна сказать, а она все равно вернулась. Еще и щенков привела.
Голова районної державної адміністрації Олександр Бурейко зустрів нас в кабінеті: - Ми вас так чекали, всі 5 років чекали.
Олександр Бурейко - 14 років на державній службі.
- Приїздили тут в сусіднє село, ще коли долар був по 5,3 - вірмени. Обіцяли людям по 6 тис в місяць. Ще й плату за оренду їх землі, 15 км асфальту, 20 км газу. Я їм казав, схаменіться, потім будете до мене бігти і плакати, що землю вам відібрали. Тут якась місцева активістка-акторка почала кричати, що я в теплій воді миюся, а людям й питної не має. Я й повернувся ні з чим.
Голова відтепер в меншості, на руці - білий гумовий браслет “ЄС”.
- А в нас люди такі, влада повинна бути поганою, навіть хороша повинна бути найгіршою. Обирають то нормальних, то відвертих ідіотів. Гноблять обох.
На майданчику граються діти. Олександр Бурейко допомагає нам, вмовляє їх повторювати текст. Слова незграбно плутаються у всіх.
Слухай, думай, поширюй українське...
В Чаплинці є дві школи, російську в 3 школі не вивчають.
Вночі проїжджаємо блокпост перед Мирноградом, паспорт питають лише в водія і Артема. Ваня починає розповідати про крайню поїздку та обстріли на СТО. Просимо мовчати, водій боїться. Зупиняємося в готелі “Монро”, снідаємо під “Несмотря на милое личико - алкоголичка, алкоголичка”.
Дорогою до Гірника нас обганяє автомобіль ОБСЄ, на черговому блокпості в нас знову не перевіряють документи (крім водія), просять відкрити багажник. Терикони, нагадують пустельні. Починається дощ, а нам ще літати. Ближче до лінії розмежування, більш привітні військові. Ті, хто доїхали сюди, краще розумітимуть їх там, “на гражданкє” - не всі.
Це щойно був не грім, - трохи захоплено говорить працівник станції. Трохи пізніше кликатиме мене на закинуту 12-поверхівку в Авдіївку, там багато “не грому” та красивий краєвид.
Гірник, міська рада.
- Вы в своем Киеве две недели без воды горячей и недовольны. У нас здесь холодная - по расписанию. Мы мира хотим не с Россией, а с Донецком, мы туда ездим, и дети наши. Понимаете, Макдональдс ближайший...я не особо ем, но ближайший там и кино.
В кабінеті Сергія Коваленка багато зайвого: Тарас Григорович хоче піти з портрету над головою мера. Недолуго виглядає і державний прапор і книга про російську окупацію Донбасу.
- У нас бюджет - 4 миллиона в год. А соседний Покровск за 3,8 млн день шахтера проводит. Привозят артистов, а у нас все свои есть. И 4 миллиона в год. Они там в Киеве думают, что бабушки повымирают быстрее, пенсии платить не надо будет. Вот, больницу закрыли, ближайшая - за 20 км. Тут еще насыпи песочные, вот я им предлагаю нас всех туда и проще будет.
- У нас 38 градов упало, оттуда, - невпевнено показує в сторону Донецька. - А люди не всегда понимают. Мы просили, чтобы базу убрали, а то они прямо возле школы поставили, а вдруг ответка прилетит и прилетала: детей через разбитые окна вытягивали.
- Одна надежда на выборы, один депутат ничего на может. А теперь большинство, есть вера. К нам никто не приехал, а людям надо объяснять, “Оппозиционный блок” работу проводил и “Платформа за життя”, гречку раздавали, мороженое. Еще от Зеленского были, но только у меня в кабинете, еще в школе рассказывала что-то, больше никого не было.
- А міжнародні організації Вам допомагають?
- Да, красный крест много. UNICEF, USAID…
- Так ваши же избранники против такой помощи...
В мера задзвонив його афон, ми пішли.
“Слухай, дивись, поширюй українське” - не прозвучало.
Земля без людей - ніщо. От вам голос Донбасу, куди не приїздить співати Вакарчук, чи ЄС.
