Звернення стягнення на вексель: поради виконавцям. Частина 1

Кожному виконавцю (державному чи приватному) під час примусового виконання рішень, які передбачають стягнення з боржників грошових сум, слід знати, що боржник у процесі своєї господарської діяльності може отримувати векселі. Такі цінні папери можуть бути

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ВЕКСЕЛЬ

Вексель – це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). (ст.14 З Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року N 3480-IV (далі - Закон про ЦП)).

Вексель відповідно до ст. 3 Закону про ЦП є неемісійним, ордерним, таким що існує виключно у документарній формі цінним папером і віднесений до групи боргових цінних паперів.

Векселі бувають простими чи переказними. Вексель є простим, якщо він посвідчує просте і нічим не обумовлене зобов‘язання особи, яка видала вексель (векселедавця) сплатити визначену грошову суму у визначений строк векселедержателю. Вексель є переказним якщо він посвідчує просту і нічим не обумовлену пропозицію (наказ) особи, яка видала вексель (трасанта), адресовану третій особі (трасату), сплатити визначену грошову суму у визначений строк векселедержателю. Переказні векселі називають також тратами.

Векселі (переказні і прості) складаються в документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені в без документарну форму (знерухомлені) (ст.5 Закон України "Про обіг векселів в Україні" від 5 квітня 2001 р. N 2374-III (далі- Закон про векселі)).

Для більш глибокого розуміння векселя та відносин, які виникають у зв‘язку із його видачею, слід з‘ясувати наступне:

- який документ має силу векселя та

- за яких умов особа вважається законним векселедержателем.

1.1. Форма векселя. Дефект форми векселя.

Текст вексельного документа має містити ряд передбачених законом позначень (реквізитів), порушення яких позбавляє цей документ вексельної сили або, іншими словами, призводить до дефекту форми векселя

Перелік обов'язкових реквізитів для переказного векселя наведено у ст. 1, а простого - у ст. 75 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, який є додатком I до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - УВЗ) (див. Таблицю «Реквізити векселя»).

Зважаючи на те, що в Україні вексельне зобов‘язання складається на бланках встановленого зразка, частина зазначених реквізитів заповнена типографським способом, а інша частина заповнюється від руки або із застосуванням технічних засобів.

Відповідно до ст.2 та 76 УВЗ документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, наведених у ст.1 та 75 УВЗ відповідно, не має сили переказного чи простого векселя відповідно, за винятком випадків, зазначених у ст.2 та 76 УВЗ відповідно.

Щодо вирішення питання про те, чи може бути визнано векселем документ, який має розриви, надриви, плями, помарки, підчистки тощо, слід зауважити, що прямої відповіді на нього чинне законодавство не дає. Як випливає із положень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 8 червня 2007 року N 5 «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів» (далі - Постанова ВСУ №5) питання про фізичні дефекти векселя має вирішуватись остільки, оскільки ці дефекти впливають на наявність вексельних реквізитів. Якщо, незважаючи на зазначені вище дефекти у документі наявні всі реквізити векселя, які можуть бути сприйняті однозначно невизначеним колом осіб, такий документ повинен визнаватись векселем.

РЕКВІЗИТИ ВЕКСЕЛІВ 

1.2. Законність володіння векселем. Загальні положення про індосамент.

Виконавцям слід мати на увазі, що оскільки грошове зобов‘язання, засвідчене векселем, виконується лише проти пред‘явлення паперу зобов‘язаній особі, необхідною умовою реалізації прав із векселя є фактичне володіння цим папером.

Разом з тим, таке володіння має бути законним і добросовісним, оскільки законодавство не може захищати права, особи, яка, наприклад викрала вексель або придбала його з інших незаконних підстав. Слід зазначити, що згідно із вексельним законодавством законний векселедержатель не зобов'язаний доводити наявність і дійсність своїх прав за векселем, вони вважаються наявними та дійсними. Доведення протилежного - обов'язок особи, якій пред'явлено вимогу за векселем (п.7 Постанови ВСУ №5). Покладаючи тягар доказування недобросовісності або грубої необережності векселедержателя на сторону, що стверджує про таку його поведінку, женевське вексельне право, таким чином, презюмує наявність добросовісності як умови правомірного придбання векселя.

Згідно із вексельним законодавством особа вважається законним володільцем (або інакше – держателем) векселя, якщо вона:

- зазначена у векселі як особа, якій або за наказом якої має бути здійснений платіж за векселем і при цьому вексель не містить жодних передавальних написів (індосаментів) (перший векселедержатель) (ст.1, 75 УВЗ) або

- якщо вона обґрунтовує своє право на вексель безперервним рядом індосаментів, вчиненим на її користь (навіть якщо останній індосамент бланковий) (останній векселедержатель) (ст.16 УВЗ).

Відповідно до норм вексельного законодавства правильним, звичайним способом передачі векселів від однієї особи до іншої є його індосування (індосація). Воно полягає у здійснені індосантом (особою, яка є держателем векселя і вчиняє передавальний напис) односторонньої угоди, за якою він передає право власності на вексель або інші права, що випливають з векселя (право володіння та/або розпорядження) новому держателю (індосату). Для здійснення індосації повинен бути вчинений індосамент або певний напис, який є єдиною формою та свідченням індосації та здійснена фактична передача векселя.

За способом легітимації держателя векселя вексельне законодавство розрізняє індосаменти іменні (повні), бланкові та на пред’явника.

Як випливає із самої назви, іменний індосамент вміщує вказівку на ім’я (найменування) нового держателя, якому або наказу якого повинен бути виконаний платіж, наприклад “Платити/сплатіть <наказу> (такої-то особи)” або “Замість нас сплатіть <наказу> (такої-то особи)”. Вексель з іменним індосаментом підлягає оплаті наказу особи, на ім’я якої він вчинений, і може бути переданий в подальшому тільки за індосаментом цієї особи.

Бланковий індосамент, навпаки, не вміщує вказівки на нового держателя, якому або наказу якого повинен бути виконаний платіж. Свою назву цей індосамент отримав через те, що його текст містить прогалину, яка може призначатись для наступного внесення імені індосата (“Платити/сплатіть <наказу>”) або ж такий індосамент може мати іще більш спрощену форму, яка складається лише із одного підпису індосанта. Для того, щоб вказаний підпис, мав силу індосамента, він повинен бути вчинений на зворотній стороні векселя або на додатковому аркуші (алонжі).(ст.31 УВЗ)

Зазначення на звороті або на алонжі векселя одного лише підпису індосанта також передбачає можливість наступного внесення імені індосата до наявної прогалини, що знаходиться над таким підписом. Таким чином, наявність прогалини в обох зазначених вище видах бланкового індосамента і спричинило таку специфічну його назву. Завдяки бланковому індосаменту держатель може передати всі або тільки визначені права придбавачу векселя. Держатель, який отримав вексель за бланковим індосаментом може перетворити такий індосамент в іменний, виконавши над підписом “бланкового” індосанта вказівку на визначену особу, або в індосаментнапред’явника. (ст.14 УВЗ)

У зв’язку з тим, що у бланковому індосаменті відсутня вказівка на те, кому передається вексель, кожний векселедержатель вправі передати його іншій особі, не заповнюючи бланк і не індосуючи вексель (ст.14 УВЗ), тобто шляхом простого вручення. При такому способі передачі векселя кожний його володар вважається правильним векселедержателем. Просте вручення векселя, на якому вчинений бланковий індосамент, хоча й має юридичне значення, але, оскільки не залишає “сліду” на векселі, є байдужим для вексельного права.

Індосамент на пред’явника, в свою чергу, вміщує вказівку на ім’я нового держателя як на невизначену особу (пред’явника), якій або наказу якої повинен бути виконаний платіж (“Платити/сплатіть (пред’явнику/будь-якій особі)”). Через цей індосамент індосант може передати всі або тільки певні права новому придбавачу векселя. За своєю юридичною силою індосамент на пред’явника рівнозначний бланковому індосаменту.

Як випливає із положень статей 16, 77 УВЗ особа, у якої знаходиться вексель, вважається його законним держателем, якщо її право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній із них є бланковим. При цьому закреслені індосаменти вважаються ненаписаними.

З огляду на викладене виконавці під час визначення законності володіння векселем мають перевіряти, чи є боржник останнім набувачем прав за векселем по безперервному ряду індосаментів. Ряд вексельних індосаментів має бути послідовним, тобто кожний попередній індосат є наступним індосантом. Місце розташування передавальних написів на векселі або на приєднаному до нього аркуші (алонжі) і дати їх вчинення (якщо вони є) при визначенні безперервності індосаментів до уваги не беруться.

За наявності на векселі в ряді послідовних індосаментів одного або кількох закреслених індосаментів індосаментний ряд переривається, і законним векселедержателем є особа, на ім'я якої вчинено останній перед закресленим індосамент. Як законний векселедержатель така особа має право індосувати вексель у загальному порядку, при цьому закреслений індосамент до уваги не береться.

Якщо останній індосамент є бланковим або на пред'явника, законним векселедержателем такого векселя вважається особа, у якої вексель фактично знаходиться. Така особа має всі права за векселем, у тому числі право вимоги платежу за ним. Абзацом 1 ст. 16 УВЗ передбачено, що в разі коли за бланковим індосаментом іде інший, особа, яка підписала останній, вважається такою, що придбала вексель за бланковим індосаментом. (див . рисунок «Індосаментний ряд на векселі»)

Окрім передаточної та легітимаційної функції, індосамент має функцію гарантії, яка полягає у тому, що, незважаючи на уступку векселя іншій особі, індосант однак не вибуває із вексельного зобов’язання, а силою свого напису стає, як гарант, вексельно відповідальним перед придбавачем векселя.

Гарантійна функція своїм підґрунтям має сучасний погляд на індосанта як на особу, яка ніби повторює від свого імені зобов’язання платника за векселем виконати платіж, а на індосування - як на односторонній юридичний акт, що породжує таке ж абстрактне зобов’язання, що й зобов’язання акцептанта в переказному чи векселедавця в простому векселі. В результаті кожний індосамент породжує нову відповідальну за векселем особу; і чим таких індосаментів буде більше, тим і відповідальних осіб буде більше, причому всі вони несуть однакову, і при цьому солідарну, відповідальність за векселем.

Функція гарантії може бути виключена шляхом застосування так званого безоборотного застереження, що містить формулу «без обороту на мене/на нас» або іншу рівнозначну, за допомогою якої він знімає із себе відповідальність за акцепт (трасант) або за акцепт і платіж (індосант) в повній сумі платежу за векселем. Таке безоборотне застереження звільнює індосанта від відповідальності за векселем на випадок відмови з боку головного боржника в платежі або в акцепті; при цьому звільнює від відповідальності як перед своїм безпосереднім індосатом, так і перед усіма наступними. Правовою підставою застосування безоборотного застереження є ст.15 УВЗ

1.3.Загальні положення про строк платежу за векселем і про оплату векселів.

Відповідно до ст.33 УВЗ вексель може бути виданий із таким строком платежу:

-за пред'явленням;

-у визначений строк від пред'явлення;

-у визначений строк від дати складання;

-на визначену дату.

Векселі, що містять або інші строки платежу, або передбачають оплату частинами, є недійсними.

Строк платежу повинен зазначатись у суворій (дослівній) відповідності з нормами УВЗ, а саме: строк: “за пред’явленням” має зазначатись саме таким словосполученням; при призначенні строків “ у визначений строк від пред'явлення ” або “ у визначений строк від дати складання ” мають бути зазначені часові проміжки (в днях, місяцях чи роках). Строк платежу “на визначену дату” має бути визначений календарною датою, яка визначається за цивільним календарем місця видачі.

Згідно із ч.2 ст.34 УВЗ строк платежу може бути зазначений як «за пред‘явленням. Пред‘явлення не раніше конкретної дати». У цьому разі строк для пред'явлення починається від зазначеної дати.

Відповідно до ст.34 УВЗ вексель строком «за пред'явленням» повинен бути пред'явлений для платежу у будь-яку дату протягом одного року від дати його складання. Однак векселедавець (трасант) може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Зважаючи на це, строк платежу може бути зазначений також як «за пред‘явленням, яке має бути здійснене протягом 8 (18) місяців після дати складання не пізніше конкретної дати» або «за пред‘явленням, яке має бути здійснене не пізніше конкретної дати».

Відповідно до ст.38 УВЗ вексель строком платежу «на визначений дату» або «у визначений строк від дати складання» чи у «визначений строк від дати пред'явлення» повинен бути пред'явлений для платежу або в день, в який він підлягає оплаті, або в один із двох наступних робочих днів. Вексель, пред‘явлений для платежу, повинен бути оплачений у день його пред‘явлення.

У разі, якщо пред‘явлений до платежу вексель не оплачений, цей факт має бути офіційно засвідчений. Відповідно до ст. 44 УВЗ факт неоплати векселя підтверджується протестом. Згідно із законодавством України засвідчувати факти неоплати векселя(або інакше - опротестовувати векселі) уповноважені нотаріуси. Порядок вчинення протестів векселів врегульовано главою 17 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 N 296/5(далі- Порядок №296/5). Згідно із ст.2 Закону про векселі протест у неплатежі за векселем, який підлягає оплаті на визначену дату або у визначений строк від дати складання чи пред'явлення, повинен бути здійснений або в день, коли вексель підлягає оплаті, або в один із двох наступних робочих днів. Отже, виконавцям слід мати на увазі, що строк для пред‘явлення векселя для платежу і строк для вчинення протесту у неплатежі є однаковими і починають свій перебіг з однієї дати. Зважаючи на те, що відповідно до п.3.1. гл.17 Порядку №296/5 векселі для вчинення протесту можуть бути прийняті не пізніше 12-ї години наступного дня після закінчення дати платежу за векселем, фактично векселі для вчинення протесту слід подавати нотаріусу у строки, передбачені п.3.1. Порядку №296/5.

Пропуск строків для вчинення протесту позбавляє векселедержателя вчинити протест, а отже, підтвердити факт неоплати векселя.

Як випливає із положень ст. 53 та ст. 78 УВЗ після закінчення строків, встановлених: для здійснення протесту у неакцепті або у неплатежі; держатель втрачає свої права регресу проти індосантів, проти трасанта і проти інших зобов'язаних осіб, за винятком акцептанта переказного векселя і векселедавця простого векселя.

Відтак, основне призначення протесту – збереження прав регресних вимог держателя векселя проти індосантів та інших зобов‘язаних осіб. У разі відсутності протесту держатель вправі вимагати оплати векселя лише з прямих боржників – векселедавця простого векселя та акцептанта переказного векселя.

Вексель, не опротестований у зв‘язку із пропуском строку для протесту, знижує його ліквідність, а відтак зменшує попит на нього з боку потенційних його придбавачів.