Трансформація демократії чи її дефіцит - кейс України

Тема про типи, обсяги, межі, зміст і форми сучасної демократії часто піднімається в переговорах і робочих нарадах, але її мало в публічній площині. І не лише сьогодні.

За останні 20 років, переживши дві революції, а також проводячи ряд реформ у співпраці з міжнародними партнерами, в нас часто з’являються розбіжності, адже те, що працює за певною моделлю в одній країні, не буде так працювати в нас. Або навпаки, наш досвід не може скопіювати якась інша країна. Навіть якщо це розвинуті демократичні країни.

І тут треба почати говорити про відмінності: в поведінці, звичках, запитах, можливостях, інтересах, потребах. Про відмінності між країнами, і про різні запити всередині країни за різних обставин. А відтак, треба розуміти, що час накладає зміни не лише на людей, а й на режими, політичні системи, владні інституції. Їх наповнюють інші люди з мисленням і поглядами, які були вчора комусь не притаманні, а завтра будуть просто неактуальні.

За багатьма такими подіями і процесами стоїть транзитологія, яка вивчає перехід, як процес соціально-економічних, політичних та інституційних перетворень, пов’язаних з рухом до більш демократичних способів організації політичної системи, суспільства та управління в державі в цілому. І доцільно говорити не лише про перехід від авторитаризму до демократії. А й про різні моделі та типи демократії, які формуються (адаптуються) під сучасні умови і запити. Тому варто не лише звертатися до вчень Арістотеля, З. Бжезинського, А. Пшеворського, С. Хантінгтона, Д. Расcтоу чи Д. Хелда. А й треба формувати свій стиль і образ демократії. І навіть зараз можна в проміжку трохи більш як 30-ти років незалежності відслідковувати типологізацію демократії, яка проходила певні трансформації. Частіше вони мали еволюційний і майже непомітний характер, але рідше набували ознак революційного.

Почнемо з двох вихідних позицій: розуміння демократії як базової складової з раніше описаними перевагами і недоліками, і наш запит на сучасну демократію. В класичному розумінні демократична модель управління закладена в нашій Конституції (зокрема, статті 5), та визначає, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ, який здійснює її безпосередньо («пряма демократія») або через обраних представників («представницька демократія»).

Вибори 1990-х – початку 2000-х років познайомили нас з таким типом демократії, як «виробнича». В прямому розумінні мова мала йти про вплив великих підприємств на політику. Але в реальності перетворювалася на збір голосів за потрібного кандидата. Однак можливість використовувати її як ресурс була в обох сторін. Адже формами виробничої демократії можна назвати участь працівників, роботодавців і держави у соціальному партнерстві, діяльність профспілок та інших формах участі трудових колективів.

Зростання ЗМІ спочатку з метою масштабування інформації, розвитку медіа бізнесу, а потім і посилення інформаційного контролю за діяльністю органів влади сформувало розуміння про ЗМІ як четверту владу. І це тип «комунікативної демократії». Певний час джерелом отримання інформації були лише медіа, далі ця комунікація розширюється на громадську участь, і доповнюється такими формами взаємодії, як: вислови щодо політики, офіційні заяви, протести. В умовах сьогодення набули поширення петиції та публічні звернення. Розвиток соціальних мереж масштабував цей ресурс, водночас зробив майже безконтрольною інформацію. Відтак, нам стали відомі такі терміни, як інформаційні війни, вкиди, маніпуляції. Постала потреба все більше перевіряти джерела інформації та її достовірність.

Наступні типи демократії, які активні сьогодні, але в Україні почали розвиватися після 2014 року (хоча прояви, а відповідно запит на них, були і раніше), коли українці висловлювали протести проти дій влади, і використовували для цього масові публічні заходи. Мова йде про «демократію співучасті», коли відбувається включеність громадян у процедуру прийняття нормативно-правових актів. Механізмами впливу на законотворчий процес в Україні є участь експертів в робочих групах з написання законопроєктів, підготовка аналітики або розробка інших документів, які супроводжують законодавчу ініціативу, а також публічні заяви в медіа або мережі інтернет щодо підтримки або не підтримки певного нормативно-правового акту.

Пов’язана з попереднім типом «консультативна демократія». Окрім громадянського сектору, він достатньо популярний в бізнес спільноті, яка після революцій, а особливо законодавчого регулювання питання лобіювання, перейшла з кулуарної в публічну площину щодо відстоювання власних інтересів. До форм консультативної демократії відносяться: соціологічні опитування, конференції зацікавлених представників суспільства, громадська експертиза з певного питання,консультативний референдум, публічні слухання.

Розвиток інтернету, особливо соціальних мереж та каналів комунікації привів в наше життя «демократію мереж». Мережева демократія означає здійснення громадянами впливу на органи влади за допомогою соціальних мереж загального користування. Зараз розвиваються система управління через електронне адміністрування, електронну взаємодію з громадянами, надання електронних послуг тощо. Дискутується питання щодо доцільності та можливості проведення виборів через мережу інтернет. Водночас, «демократія мереж» поставила під сумнів інформаційну складову, коли потоки інформації чималі, а її зміст часто потребує ретельної перевірки.

Чотири попередньо названі типи в класичному розумінні відносяться до «деліберативної демократії», яка важливу роль віддає публічним обговоренням і суспільним дискусіям в процесі ухвалення рішень, або залученості до таких процедур. Цей контекст пояснює «плюралістична демократія», «асоціативна демократія», «місцева демократія», «партиципативна демократія», коли включені різні форми і види процесів на центральному та місцевому рівнях, які долучають народ, як єдине джерело влади, до обговорення та ухвалення рішень, до участі в публічних суспільно важливих процесах, до громадянського контролю за владою.

Усі ці типи демократії та зміни в різні періоди акцентують увагу на тому, що ми живемо в світі змін. Це річ, яку треба усвідомити і згадувати, коли хочеться звичної постійності, стабільності. А головне, про них треба писати тут і зараз, бо завтра можна і не згадати, що з важливого відбувалося. Це ще й про швидкість світу і потік подій. При цьому можна використати базові терміни, якими і раніше описувалися не такі стрімкі, але все ж зміни. Тому відбувається трансформація демократії, а це означає, що вона не буде такою, як про неї писали нещодавно. Навіть вище наведена типологізація значно розшириться і доповниться, а щось втратить актуальність. Наприклад, виробнича демократія в умовах, коли майже не залишилось багатотисячних підприємств. Натомість, совю нішу займає «демократія мереж».

В нас з’явилася конкурсні процедури, як елемент виборності в окремі органи влади та в державні установи. А з іншого боку, це механізм контролю за тими, хто отримує доступ до керівних посад. Це теж тип демократії, до якої долучена певна група людей, але визначені процедури і забезпечена публічність. Призупинення конкурсів в умовах воєнного стану говорить про спробу обмеження саме цього типу демократії. І в цій історії треба відзначити, що громадянське суспільство в Україні вже не сприймає спроб повернення назад, коли в нього намагаються забрати ресурс контролю за владою.

Нещодавній так званий «картонний майдан» теж показав межу довіри і недовіри до влади, коли суспільство наголосило на «червоних лініях». Попри те, що зараз неможливі певні ресурси представницької демократії, це не означає, що суспільство загалом готове до зміни політичного режиму та до посилення владної вертикалі. В умовах: коли механізми представницької демократії відтерміновуються, усі інші попадають в залежність від неї. Адже скільки не критикуй владу, не висловлюй публічно протестів, можливості її змінити чи хоча б перезавантажити зараз немає. Умовно назвемо цей тип «демократія на паузі». Абоможна використати більш популярне в побуті гасло «не на часі». Задля справедливості треба згадати, що був період в перші місяці повномасштабного вторгнення «демократії посиленої одноособової відповідальності». Але тоді на це був запит суспільства і надана довіра владі. А далі мав бути забезпечений баланс щодо дотримання засад демократії, гарантованих законодавством. Щоб громадяни не відчували дефіциту демократії, що не притаманно ментально і світоглядно українцям. Тому міру компромісу і визначення якою має бути демократія в умовах воєнного стану теж треба змоделювати. Хоча б для історії. І вже зараз формувати тип «післявоєнної демократії».

Відтак, констатуємо, за період незалежності демократія пройшла свою трансформацію. Вона росла і змінювалася разом з громадянами незалежної України. Але в усіх спробах влади посилити свій вплив наштовхувалась на опір суспільства. За останні роки українцям особливо багато довелося думати про владу, політичний режим, систему управління, роль і участь кожного в цих процесах. Люди почали бачити зв’язок між організацією, процесом та результатом. Виникало розуміння, що далеко не все, що є можливим без війни, можливо під час війни. Адже після війни демократія не буде така, як до. І в першу чергу тому, що змінилися запити, можливості та розуміння ролі кожного громадянина в черговому етапі боротьби за збереження країни.

Окрім типів демократії, важливою її складовою є фільтри. Наприклад, фільтр компетентності. Одночасно, це про розвиток суспільства, формування еліт, діяльності сталих партій замість партійних проєктів. Це наша точка росту, і відліком її мають стати події воєнного часу.

Доволі часто в нас піднімають тему спроможності інституцій, але мало говорять про умови, в яких вони можуть бути такими. І знову ж таки – це компетентні кадри, які займають посади (в цій ситуації не лише виборні). Це про правила і процедури, які є сталими багато років, і не змінюються в умовах політичної доцільності або під впливом бізнес інтересів. Це про розділенняпредставницьких та політичних виборних посад, коли перші мають відображати соціальний зріз суспільства, а останні вимагають у потенційних посадовців наявність управлінських компетенцій. Це про відповідальність і суспільства за свій вибір, і обраних осіб за владні / управлінські рішення.

В частині розуміння демократії і у влади, і у суспільства мають співпасти точки зору. Під час обговорення моделі післявоєнної демократії, треба максимально наблизитись до наших реалій. Щоб на папері не побудувати «демократію ілюзій», яка не буде мати нічого спільного з практичною площиною, і в підсумку не отримає можливості для реалізації. А надто широке визначення демократії все ж має свої межі і особливості. Відтак, щоб в майбутньому не розчаровуватись в політиках, яких обиратимуть громадяни, і в рішеннях, які вони будуть ухвалювати, треба в рамках чергових трансформаційних процесів сформувати і озвучити запити суспільства, щоб потенційна майбутня влада їх розуміла. А далі реалізувати, взявши участь у виборах в післявоєнний період.