Якщо колись ви засумніваєтеся в силі стихії, яка вирує на Західній Україні після злочинної вирубки лісів в Карпатах, поїдьте в сезон дощів, наприклад, до Львівської області.
Якщо колись ви засумніваєтеся в силі стихії, яка вирує на Західній Україні після злочинної вирубки лісів в Карпатах, поїдьте в сезон дощів, наприклад, до Львівської області.
Уявімо, ви міський чи сільський житель, який ніколи не бачив, як досить невеликий в нормальних умовах дощ може призвести до фундаментальних руйнацій. Тому після такого дощу ви вирушите в необхідну поїздку на автомобілі з села до містечка. Ви навіть не встигнете усвідомити, як опинилися у потоці суміші мулу, каміння і води на дорозі. Вам відкриється пекельна картина – з обох боків «дороги» будуть поля, що розкинулися за небокрай, а з них просто на вас на великій швидкості зливатимуться потоки смертельної суміші, а ви – наче в жерлі вулкану на самій межі реальності торуєте шлях, намагаючись не помічати, як від цього хвилі брудної води летять вище вікон машини. Здається, що ви розсікаєте океанські простори на моторному човні, крейсері чи амфібії. Якимось дивом ви не потонете, але погрузнете в болоті, та й з нього, буксуючи, виїдете. І ось після пережитого шоку ви виїжджаєте на більш-менш проїзну дорогу, як перед вами відкривається інша вражаюча картина – місцеві жителі спорудили барикаду, привертаючи таким, на їхню думку – єдиним дієвим, чином увагу влади до пошкоджень і збитків, яких завдало стихійне лихо. Поділяючи всім серцем почуття постраждалих, ви розумієте: назад шляху нема, тільки вперед. Ви викликаєте поліцію і чекаєте, коли завершяться ваші страждання. Однак прибуття поліції не усуває проблеми. Ви чекаєте одну годину, потім другу, третю, четверту. У цій забутій владою глухій зоні ви не маєте доступу до Інтернету, тому вимушено користуєтеся послугами довідкової служби, залишаючись, враховуючи її розцінки, майже без грошей на телефоні.
Ви починаєте методично телефонувати в різні інстанції: спочатку до однієї контори, потім до іншої, третьої і так далі і через певний час надія на допомогу тане з кожною відмовою неспроможної чи просто конкретно не зацікавленої державної структури. Нарешті до вас доходить, що ніхто, геть ніхто, вам не допоможе вибратися з цієї западні. Одні вам відповідатимуть, що ваша проблема не є в межах їхніх повноважень, інші скажуть, що заяву прийнято і вона розглядатиметься в установленому порядку, за належністю і компетенцією не один день. Скажуть також, що роблять все можливе, а найспівчутливіші та найдотепніші офіційні посадові особи скажуть: «Так я ж сиджу у Львові. Як же я Вам допоможу?»…
Ви стоїте біля свого залитого мулом вірного вітчизняного авто посеред зруйнованих, затоплених обійстів, рознесеної потоками води від токсичних тваринних не облаштованих належним чином могильників свійських птахів від місцевих бізнесменів, які отруїли воду і землю людей, і розумієте, що всі можливості отримати порятунок від влади вичерпані, сподіватися можете лише на Бога і на самого себе, та приймаєте неймовірно ризиковане рішення – повертатися тим же шляхом назад через горнило стихії та пережити вдруге шок від виру потоків болота і пекла.
Бог вас любить і, не дивлячись на пробиті колеса, ви дістаєтесь бази. Від пережитого шоку не спите всю ніч, потім другу поспіль і думаєте, як напишете цю статтю, яку прочитають байдужі Заручники Екології, але все одно повірите, що СВ: Свято Відродження незабаром змінить ваше і всіх громадян України життя на краще.
P.S. Історія написана на реальних подіях від 28 травня 2019 року.
