Представництво потерпілих у кримінальних провадженнях

Головним очікуванням, потерпілого від роботи адвоката у кримінальному провадженні,  як правило, є притягнення винного у скоєнні злочину до справедливої міри відповідальності, в тому числі й матеріальної. Не всі клієнти розуміють, що від адвоката не залежить те, чи буде винна у злочині особа притягнута до кримінальної відповідальності. У зв’язку з цим,  клієнтам треба заздалегідь роз’яснювати перспективу виконання поставленої ними задачі . В той же час,  процесуальна робота адвоката представника потерпілого може значно підвищити ефективність досудового розслідування,  особливо,  у кримінальних провадженнях, в яких жодній особі не повідомлено про підозру.

У зв’язку з цим можна виділити два основних напрямки роботи адвоката потерпілого,  які можуть підвищити ефективність досудового розслідування у кримінальному провадженні,  де жодній особі не оголошено про підозру :

1) Збирання доказів наявності складу злочину та вини особи,  яка на думку потерпілого скоїла злочин

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 56 КПК потерпілий має право самостійно подавати докази протягом кримінального провадження . Доцільно подавати докази винуватості підозрюваного,  які є у розпорядженні потерпілого на стадії досудового розслідування,  до відкриття матеріалів кримінального провадження сторонам у порядку ст. 290 КПК України . Зверніть увагу,  що доказ,  який не був відкритий стороні захисту у порядку ст. 290 КПК не може використовуватися стороною обвинувачення під час судового розгляду, а суд не має права допустити такі докази для судового розгляду (відповідно до п. 12 ч. 10 ст. 290 КПК). Допустимо відкривати додатково отримані докази на стадії судового розгляду.

 Ініціатива адвоката потерпілого у процесі збирання доказів може реалізуватися шляхом подання відповідних адвокатських запитів,  здійснення опитування осіб –свідків за їх згодою (як правило,  з метою обґрунтування подальшого допиту їх у порядку КПК), тощо.

Крім того, сторона потерпілого має право подавати суду матеріали,  які характеризують особу злочинця . Однак, варто пам’ятати,  що дані матеріали мають узгоджуватися із характером злочину ( ст. 88 КПК) та отримані у спосіб,  передбачений законом . Доведення допустимості характеризуючих матеріалів як доказів покладається на сторону,  що їх надала. 

Також, доказування стороною потерпілого може здійснюватися через ініціювання перед слідчим /прокурором слідчих (розшукових дій) ( ч. 2 ст. 93 КПК ) шляхом подання відповідних клопотань. Клопотання потерпілого слідчий має розглянути протягом трьох днів від дати подання клопотання. Повідомити про результати розгляду клопотання слідчий повідомляє письмово, у випадку задоволення клопотання має право повідомляти усно. Відмова слідчого у задоволенні клопотання сторони потерпілого оскаржується до слідчого судді у порядку ч. 7 ст. 303 КПК . Відмова слідчого у задоволенні клопотання має бути оформленою у вигляді постанови (ч. 2 ст. 220 КПК).

Часто сторона потерпілого може спостерігати саботаж зі сторони слідчого будь-яких ініціатив по доказуванню. Адвокату потерпілого варто вживати негайних заходів щодо спонукання слідчого до реалізації слідчих та розшукових дій, заявлених у клопотаннях потерпілого у таких випадках:

- Адвокат подав клопотання й не отримав жодного результату розгляду після спливу трьох днів з моменту подання клопотання .

В даному випадку слід у 10-й термін (від дати,  коли слідчий зобов’язаний був розглянути клопотання )оскаржити бездіяльність слідчого до слідчого судді у порядку ч.1 ст. 303 КПК України та просити суд зобов’язати слідчого розглянути клопотання по суті.

- Адвокат отримав відповідь про задоволення клопотання,  однак по факту реалізація клопотання не відбувається протягом розумного строку.

В такому випадку слід подати скаргу до прокурора вищестоящого рівня у порядку ст. 308 КПК України на порушення розумності строків.

Окремим питанням є ініціювання призначення експертиз . Так відповідно до ст. 243 КПК експерт залучається слідчим суддею за клопотанням слідчого. Потерпілий має право ініціювати звернення слідчого до слідчого судді для призначення експертизи. В такому клопотанні треба вказати не тільки вид експертизи,  що планується провести,  а й перелік питань, які необхідно вирішити.

Також, варто відмітити,  що важливим інструментом у здійсненні доказування у кримінальному провадженні є право потерпілого брати участь у тих слідчих діях, як проводяться за його ініціативою ( ч.6 ст. 223 КПК) .

Так, адвокату потерпілого варто наполягати на дотриманні слідчим ч. 6 ст. 223 КПК при призначенні слідчих дій за клопотанням адвоката, адже для сторони потерпілого важливо,  щоб отримані докази були допустимими. Завдання адвоката потерпілого при участі у слідчих діях – попередити вчинення слідчим протизаконних дій,  які можуть стати наслідком недопустимості результатів слідчих дій . Для цього адвокату необхідно налагоджувати конструктивну комунікацію зі слідчим.

2) Збирання доказів матеріальної та моральної шкоди, завданої потерпілому .

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню розмір матеріальної та моральної шкоди . Доказування цих обставин може мати значення в контексті кваліфікації злочину,  що розслідується . Однак з точки зору інтересів потерпілого встановлення наявності та розміру шкоди,  завданої злочином є важливим для обґрунтування цивільного позову . Майнова шкода може доказуватися як відповідними фінансовими та бухгалтерськими документами (чеками про оплату лікування,  чеками про вартість викраденого майна, тощо), так і експертним шляхом оцінки збитку . Обов’язковою слідчий має звертатися до слідчого судді для призначення експертизи для визначення розміру шкоди ( ст. 242 КПК ) На практиці,слідчі майже ніколи не приділяють уваги моральній шкоді,  яка завдана потерпілому. Наявність та розмір моральної шкоди у потерпілого підлягає окремому доказуванню, яке покладається на потерпілого повністю. В даному випадку доцільно розглядати два шляхи оцінки моральних страждань : призначення судово-психологічної експертизи в рамках кримінального провадження ; отримання висновку спеціаліста в області психології за самостійним зверненням потерпілого.

У практиці автора віддавалась перевага залученню експерта для проведення судово-психологічної експертизи у рамках кримінального провадження .

В такому разі, експерт, який проводив експертизу попереджувався про кримінальну відповідальність й складав саме висновок експерта, що є самостійними видом доказів. Така тактика дозволила попередити подальші маніпуляції процесуальних опонентів щодо неналежності вказаного доказу.

Замість висновку :

Складність представництва потерпілих у кримінальних провадженнях,  в яких не встановлено підозрюваного полягає на сам перед у тому, що розкриття злочину може не відбутися, а особа,  що вчинила злочин проти потерпілого не понесе справедливого покарання. Поширеним явищем є надмірна тривалість досудового розслідування,  настільки надмірна,  що іноді проходять строки притягнення до кримінальної відповідальності за злочин,  скоєний проти потерпілого. Як наслідок,  навіть,  якщо слідство встановить винну у злочині особу, то така особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за закінчення строків давності ( ст. 49 КК України). Звичайно,  за таких умов потерпілий має право пред’явити цивільний позов в окремому порядку, однак навряд чи це повністю задовольнить інтереси потерпілого.