Останні політичні події в країні змушують замислитися над можливими варіантами розвитку геополітичного курсу та вибором оптимальної моделі реалізації національних інтересів держави при максимальному збереженні її суверенітету.
Визначаючись з вибором моделі геополітичної орієнтації, Україні першза все належить керуватися такими міркуваннями як доступ до міжнароднихкомунікацій та світових ринків; забезпеченість країни енергоносіями таприродними ресурсами; доступ до енерго- та ресурсозберігаючих інноваційнихтехнологій; рівність учасників об’єднання у визначенні обсягів їх суверенностіта надійність союзників.
Збереження недоторканості кордонів та територіальної цілісності країни,зменшення зовнішнього впливу на внутрішньополітичну ситуацію, внутрішнясоціально-політична стабільність у найповнішому обсязі забезпечується завдяки такзваній «ізоляціоністській» моделі. За певних умов, а саме: консолідованостінації, самодостатньої економіки та закритого ринку, ізоляціонізм міг би статичинником об’єднання сходу і заходу України. Проте за відсутності таких умов ізоляціоністськастратегія залишила б за Україною звання «буферної зони» між Росією і Заходом, атакож була б не спроможна завадити зовнішньому втручанню у внутрішні справикраїни. Хоча у сфері безпеки «ізоляціоністська» модель надає країніпозаблокового чи навіть нейтрального статусу і досить умовно гарантує безпеку(стан якої залежить від позиції міжнародного середовища), політика нейтралітетуможе стати не тільки засобом виходу зі сфери впливу іншої держави, а й перепоноюінтеграційним процесам країни. З цього виходить, що «ізоляціоністська» модельне вирішує проблеми цивілізаційного вибору та розвитку України. Навпаки, вонаконсервує нинішній стан, робить країну цілком залежною від кон’юнктури тамінливості міжнародної ситуації, не забезпечує визначення майбутнього розвиткудержави і може бути лише перехідною та тимчасовою.
З позицій реального суверенітету Україні доцільно розглянути принципиреалізації моделі «балансування між Сходом і Заходом», або «політикирівновіддаленості». Завдяки такій моделі Україна стала б якщо не регулятивнимелементом, то настільки важливим, що ослаблення її суверенності було б загрозоюне лише їй самій, а й кожному з учасників об’єднання. Варто зазначити, що така модельмає сенс з точки зору зміцнення ресурсу національної суверенності в умовах,коли ані Схід, ані Захід не прагнуть до експансії чи захоплення «буферноїзони», коли між ними немає конфронтації чи суперництва, але в той же часвідсутня і кооперація. Ця модель також приносить продуктивні результати вситуації, коли між Сходом і Заходом існують відносини партнерства чиспівробітництва.
Дві інші моделі - «дезінтеграційна» та «інтеграційна» - діють на засадах забезпеченнянаціонального суверенітету України на умовах зменшення його обсягу.
Втіленням «дезінтеграційної» моделі є політика «двовекторної інтеграції».Останньою модифікацією цієї політики є так звана «рівнонаближена інтеграція»,яка на перший погляд видається продуктивною, оскільки знімає внутрішні суперечностіміж сходом і заходом України з їх різновекторною геополітичною орієнтацією, тапротиріччя, що виникає у стосунках з Росією у зв’язку з курсом України наінтеграцію в євроспільноту. Навпаки, інтеграція в Росію ускладнює відносиниУкраїни із Заходом. В умовах суперництва за Україну між Сходом і Заходомнаслідком втілення такої моделі може стати розкол країни принаймні на двічастини з протилежними векторами інтеграції.
Варіантом «дезінтеграційної» моделі може бути «подвійна асиметричнаінтеграція». Вона передбачає одностороннє входження в структури більш потужногосуб’єкта відносин, наближення до його якості не в цілому, а окремими сегментамита за окремими стандартами і вимогами. Прикладом є подвійна асиметричнаінтеграція України одночасно як в ЄС, так і в Росію. Така модель подвійноїасиметричної інтеграції має певні ризики, адже її реалізація відбуватиметься вумовах корпоративізму великого бізнесу і бюрократії, не зацікавлених упідпорядкуванні ринкової економіки нормам закону. В той же час ця модель можезабезпечити і поблажливість демократичного світу, і можливості монополізаціїресурсів.
«Інтеграціоністська» модель передбачає входження України до ЄвропейськогоСоюзу. Цей крок суттєво обмежив би обсяг державного суверенітету. Крім того, вартозауважити, що досі Європейський Союз уникає гарантій Україні щодо членства вньому, залишаючи реальною тільки перспективу зони вільної торгівлі таасоціативного партнерства.
Необхідно підкреслити, що вибір тієї чи іншої моделі геополітичної тагеоекономічної адаптації України може бути оптимальним тільки при усвідомленнікерівництвом країни і суспільством тих інтересів, задля втілення якихзапроваджується ця модель, і при врахуванні балансу втрат і вигід, пов’язаних здобровільним обмеженням свого суверенітету.
