Про можливі варіанти геополітичного курсу України

Колебание оправданно,

когда медлительность

 опирается на осторожность .

Мартин Хайдеггер

Визначаючись з вибором моделі геополітичної орієнтації, Україні перш за все належить керуватися такими міркуваннями як доступ до міжнародних комунікацій та світових ринків; забезпеченість країни енергоносіями та природними ресурсами; доступ до енерго- та ресурсозберігаючих інноваційних технологій; рівність учасників об’єднання у визначенні обсягів їх суверенності та надійність союзників.

Збереження недоторканості кордонів та територіальної цілісності країни, зменшення зовнішнього впливу на внутрішньополітичну ситуацію, внутрішня соціально-політична стабільність у найповнішому обсязі забезпечується завдяки так званій «ізоляціоністській» моделі. За певних умов, а саме: консолідованості нації, самодостатньої економіки та закритого ринку, ізоляціонізм міг би стати чинником об’єднання сходу і заходу України. Проте за відсутності таких умов ізоляціоністська стратегія залишила б за Україною звання «буферної зони» між Росією і Заходом, а також була б не спроможна завадити зовнішньому втручанню у внутрішні справи країни. Хоча у сфері безпеки «ізоляціоністська» модель надає країні позаблокового чи навіть нейтрального статусу і досить умовно гарантує безпеку (стан якої залежить від позиції міжнародного середовища), політика нейтралітету може стати не тільки засобом виходу зі сфери впливу іншої держави, а й перепоною інтеграційним процесам країни. З цього виходить, що «ізоляціоністська» модель не вирішує проблеми цивілізаційного вибору та розвитку України. Навпаки, вона консервує нинішній стан, робить країну цілком залежною від кон’юнктури та мінливості міжнародної ситуації, не забезпечує визначення майбутнього розвитку держави і може бути лише перехідною та тимчасовою.

З позицій реального суверенітету Україні доцільно розглянути принципи реалізації моделі «балансування між Сходом і Заходом», або «політики рівновіддаленості». Завдяки такій моделі Україна стала б якщо не регулятивним елементом, то настільки важливим, що ослаблення її суверенності було б загрозою не лише їй самій, а й кожному з учасників об’єднання. Варто зазначити, що така модель має сенс з точки зору зміцнення ресурсу національної суверенності в умовах, коли ані Схід, ані Захід не прагнуть до експансії чи захоплення «буферної зони», коли між ними немає конфронтації чи суперництва, але в той же час відсутня і кооперація. Ця модель також приносить продуктивні результати в ситуації, коли між Сходом і Заходом існують відносини партнерства чи співробітництва.

Дві інші моделі - «дезінтеграційна» та «інтеграційна» - діють на засадах забезпечення національного суверенітету України на умовах зменшення його обсягу.

Втіленням «дезінтеграційної» моделі є політика «двовекторної інтеграції». Останньою модифікацією цієї політики є так звана «рівнонаближена інтеграція», яка на перший погляд видається продуктивною, оскільки знімає внутрішні суперечності між сходом і заходом України з їх різновекторною геополітичною орієнтацією, та протиріччя, що виникає у стосунках з Росією у зв’язку з курсом України на інтеграцію в євроспільноту. Навпаки, інтеграція в Росію ускладнює відносини України із Заходом. В умовах суперництва за Україну між Сходом і Заходом наслідком втілення такої моделі може стати розкол країни принаймні на дві частини з протилежними векторами інтеграції.

Варіантом «дезінтеграційної» моделі може бути «подвійна асиметрична інтеграція». Вона передбачає одностороннє входження в структури більш потужного суб’єкта відносин, наближення до його якості не в цілому, а окремими сегментами та за окремими стандартами і вимогами. Прикладом є подвійна асиметрична інтеграція України одночасно як в ЄС, так і в Росію. Така модель подвійної асиметричної інтеграції має певні ризики, адже її реалізація відбуватиметься в умовах корпоративізму великого бізнесу і бюрократії, не зацікавлених у підпорядкуванні ринкової економіки нормам закону. В той же час ця модель може забезпечити і поблажливість демократичного світу, і можливості монополізації ресурсів.

«Інтеграціоністська» модель передбачає входження України до Європейського Союзу. Цей крок суттєво обмежив би обсяг державного суверенітету. Крім того, варто зауважити, що досі Європейський Союз уникає гарантій Україні щодо членства в ньому, залишаючи реальною тільки перспективу зони вільної торгівлі та асоціативного партнерства.

Необхідно підкреслити, що вибір тієї чи іншої моделі геополітичної та геоекономічної адаптації України може бути оптимальним тільки при усвідомленні керівництвом країни і суспільством тих інтересів, задля втілення яких запроваджується ця модель, і при врахуванні балансу втрат і вигід, пов’язаних з добровільним обмеженням свого суверенітету.