На сьогоднішній день, питання дотримання прав і свобод, законних інтересів особи у кримінальному провадженні займає основоположне місце.
Незважаючи на гуманізацію суспільних відносин у сфері кримінального судочинства, а також посилення правових гарантій захисту особи, у кримінальному процесуальному законодавстві 2012 року об’єктивно відображено один із найбільш суворих заходів забезпечення кримінального провадження – затримання особи за підозрою у вчиненні злочину. За статистикою, у середньому кожен четвертий підозрюваний у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів затримується в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України.
Останні події в нашій країні засвідчують, що виключне право держави на примус не в усіх випадках застосовується відповідно до вимог КПК України. Як наслідок, маємо приклади гучних затримань безпосередньо під час засідання Кабінету Міністрів України чи в стінах Верховної Ради України, причому без відповідної ухвали слідчого судді.
Аналіз практики застосування положень ст. 208 КПК України, а також анонсовані гучні затримання високопосадовців свідчать про те, що КПК України використовується, по-перше, як інструмент залякування, а по-друге, як засіб створення ілюзії протидії злочинності. Як результат, численні звернення громадян України до Європейського суду з прав людини (надалі – ЄСПЛ), непоодинокі порушення прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження. Усе це зумовлює необхідність звернути увагу професійної правозахисної громади на це питання задля припинення свавілля та дотримання основоположних прав і свобод людини і громадянина.
Далі більше
Окремої уваги в контексті питання затримання особи уповноваженою особою без ухвали слідчого судді заслуговує новостворений антикорупційний орган – Національне антикорупційне бюро України (надалі – НАБУ, Національне бюро), завданням якого є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.
Слід зазначити, що тенденція діяльності Національного бюро зводиться до того, що, майже, кожне процесуальне рішення, зокрема, що стосується затримання особи без ухвали слідчого судді в порядку п. 3 ч. 1 ст. 208 КПК України, де на першому місці мають стояти засади пріоритету людських цінностей, а людина є найвищою соціальною цінністю, тягнуть за собою прийняття необґрунтованих та незаконних рішень, хоча одним із основних принципів діяльності НАБУ є повага та дотримання прав і свобод людини і громадянина.
Цікавим є факт того, що саме покладають в основу детективи НАБУ при визначенні підстав для затримання уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді в порядку визначеному п. 3 ч. 1 ст. 208 КПК України.
Не стала виключенням і відома резонансна справа проти службових осіб АТ «Ощадбанк», яких підозрюють в причетності до розкрадання 20 мільйонів доларів кредиту, виділеного аграрному холдингу компанії «Креатив».
Так, 23 жовтня 2018 року одну із службових осіб АТ «Ощадбанк» було затримано детективом Національного антикорупційного бюро України в порядку п. 3 ч. 1 ст. 208 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 208 Кримінального-процесуального кодексу України(надалі – КПК України), уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках:
1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;
2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин;
3) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України.
Таким чином, детектив НАБУ в якості підстави для затримання службової особи зазначає, що є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України, оскільки під час проведення обшуку затриманої особи в порядку ч. 3 ст. 208 КПК України було знайдено закордонний паспорт, що, на думку детектива, може свідчити про цей ризик.
Однак, це може свідчить лише про не доведеність обґрунтованості підстав для затримання в порядку передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 208 КПК України, а також про безпідставність існування такого ризику як втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності, а отже і про її незаконність.
До того ж, у нашій країні кожен другий громадянин має закордонний паспорт.
Відтак здійснення посадовою особою правоохоронних органів неправомірного затримання неминуче заподіює істотну шкоду інтересам правосуддя, перешкоджає прийняттю законного й об’єктивного рішення по кримінальному провадженню. Більше того, подібне протиправне діяння дискредитує конституційну ідею побудови правової держави.
Таким чином, однозначно можна стверджувати, що затримання як тимчасовий запобіжний захід обмежує право на свободу та особисту недоторканість індивіда.
Тобто можна впевнено стверджувати: хоча новий КПК України досить детально врегулював процесуальний порядок затримання особи на досудовому розслідуванні, врахувавши здобутки міжнародної практики застосування кримінального процесуального законодавства, проте практична реалізація цього інституту уповноваженими службовими особами держави потребує подальшого унормування, зокрема стосовно обґрунтованості підстав для затримання в порядку передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 208 КПК України.
Окремо слід зазначити про міжнародні норми та європейські засади
Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом (ч. 1, ч. 2 ст. 29 Конституції України).
Ніхто не може бути позбавлений свободи інакше як в порядку, встановленому законом (п. 1 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Статтею 5 Конвенції встановлено правила позбавлення особи свободи, згідно з якими ніхто не може бути позбавлений свободи інакше, як відповідно до процедури, встановленої законом.
Згідно з практикою європейського суду фіксація точних даних про затримання, також як і підстави затримання, є необхідною умовою законності затримання для цілей передбачених ст. 5 Європейської конвенції.
Отже, приймаючи неправомірне рішення про затримання уповноваженою службовою особою НАБУ, останні одночасно порушують норми міжнародного права.
Водночас, практика застосування КПК засвідчує, що положення ст. 208 не стали дієвим механізмом для унеможливлення свавілля органів державної влади, а саме детективів НАБУ, та дотримання прав людини і, на жаль, лише мають декларативний характер.
Результат
Тобто постає питання, чи можна взагалі стверджувати, що так званий прогресивний та демократичний інститут слідчого судді у кримінальному судочинстві є дієвим механізмом задля дотриманням прав, свобод та інтересів особи в розрізі питань щодо затримання особи в порядку п. 3 ч. 1 ст. 208 КПК України? Чи можливо через відсутність чіткого визначення цілей для затримання особи виникають труднощі із реалізацією норм чинного законодавства?
Оскільки, загалом тенденція до проведення затримань без ухвали слідчого судді становить загрозу правам особи, що негативно впливає на розбудову правової держави.
