Для чого Україні 350 політичних партій?

Моніторинг фінансової звітності політичних партій вУкраїні засвідчив невтішне становище вітчизняної партійної системи. Сьогодні вМіністерстві юстиції зареєстровано аж 349 партій, з яких, за даними Комітетувиборців України, лише п’ята частина, тобто близько 70, реально працюють іведуть фінансову діяльність. Водночас близько 100 партій взагалі проігноруваливимоги законодавства і не подали звіти до НАЗК, інші 180 – показали у звітахнулі або прочерки.

З одного боку, для органів державної влади та інституційгромадянського суспільства, які контролюють прозорість фінансової діяльностіполітичних партій, така ситуація викликає занепокоєння, насамперед, черезнаявність тіньового партійного сектору. Адже «нульові» звіти подали також і тіпартії, які мають діючі осередки і ведуть реальну роботу з населенням. Це однаважлива проблема, вирішувати яку можна в тому числі через внесення змін дозаконодавства. Наприклад, доречною є ініціатива запровадити норму, якадозволятиме анулювати партійне свідоцтво в разі, якщо партія двічі поспіль неподасть звіт до НАЗК.

З іншої сторони, крім детінізації фінансової діяльностіпартій, очевидною проблемою є бутафорність української партійної системи. Ситуація,за якої в країні номінально існує майже 350 партій, ? з яких не виконуєпартійних функцій, і лише 5(!) представлені в парламенті, свідчить про деформованістьне так самої партійної системи, як про низьку якість політичного процесу. Річ утім, що стрімке й невпинне зростання кількості зареєстрованих партій в Україніфактично ніяк не позначається на зміні кількості партій, котрі отримують місцяв законодавчому органі (останнім часом таких у нас 4-6 партій). Тому стан іконфігурація партійної системи, що визначається діяльністю впливових партій,залишаються досить стабільними. Натомість розростання фіктивної партійноїмережі увиразнює далеко не найкращі тенденції політичного життя в Україні.

Призначення політичної партії полягає у представництвіінтересів соціальних груп, легальній боротьбі за владу, створенні іпропагуванні програми суспільного розвитку тощо. Натомість абсолютна більшістьіз формально існуючих в Україні партій створюються або «під вибори» длявідтягування голосів, або для дезорієнтації громадян чи навіть для підкресленняособистого статусу, адже мати свою власну партію модно і престижно. Все цедемонструє викривлене розуміння і використання політики і політичного процесу,які перетворюються в банальний інструмент досягнення партикулярних, і головне,не політичних в первинному сенсі, цілей. Звичайно, політика не має бутиелітарною сферою, справою для обраних. Але й перетворення її на декораціюзагрожує вкрай негативними наслідками для суспільства.