Типова кремлівська операція під назвою «Повернення України»

Сьогодні, через три роки після Революції Гідності, Дорогомиловський суд Москви задовольнив позов екс-депутата регіонала Володимира Олійника про визнання зміни влади в Україні в 2014 році державним переворотом.

Нам як нікому іншому добре відомо, наскільки вправноРосія переписує історію під себе. Історія для Росії – невід’ємна складовапропаганди, яка легітимує внутрішню і зовнішню політику Кремля сьогодні.Творення минулого в ручному режимі не раз відображалося у відверто позбавленихздорового глузду публічних заявах російських політиків, рішеннях президента чипарламенту РФ. Згадати хоча б порівняно недавню ухвалу Держдуми про визнаннянедійсним рішення Хрущова щодо передачі Криму Україні в 1954 році. У такийспосіб Москва намагається бодай формально виправдати свої злочинні дії, надативигляду легальності своїм численним анексіям, окупаціям та інтервенціям.

Можливо, в уявленнях російської політичної еліти подібнікроки є виправданими з точки зору формування ідеологічних штампів у масовійсвідомості майбутніх поколінь, що забезпечить вікову непохитність путінськогорежиму. Від того, як люди сприймають і сприйматимуть дійсність, що вважатимутьправдою, залежатиме те, кого вони підтримуватимуть. Тому пропагандистськаінтерпретація історії – давньої і сучасної, своєї і чужої – це безперервнийпроцес, необхідний владі для легітимації свого безстрокового панування.

Позаяк останніми роками фокус уваги російського суспільствазнову перемістився на зовнішню політику, першочергового значення набулоредагування саме чужої історії. Зосібна, сьогодні, через три роки післяРеволюції Гідності, Дорогомиловський судМоскви задовольнив позов екс-депутатарегіонала Володимира Олійника про визнання зміни влади в Україні в2014 році державним переворотом.

Неймовірно, але, насміхаючись над реальним міжнародним інаціональним правом, Росія невпинно обгортає у псевдоправову форму власнебачення сучасних подій. Годі й говорити, що ці нікчемні юридичні прецеденти євкрай жалюгідними як формально, так і змістовно. Це аналогічно тому, колипацієнт психлікарні, котрий вважає себе Наполеоном, з усією серйозністю видає кодексифранцузького імператора. Проблема лиш в тім, що юрисдикція цих кодексівпоширюється строго на його нездорову фантазію.

Якщо ж звертатися до порядку денного реальної політики, очевидно,рішення московського суду не є просто символічним. Як мінімум, дивним виглядаєте, що для перетворення своєї звичної антимайданівської риторики в офіційнеюридичне рішення Москві знадобилося аж три роки. Тож є сенс припустити, щозначення має конкретний момент часу. Імовірно, що на фоні складної внутрішньоїситуації в Україні, а також доконаної і очікуваної зміни влади в США таключових європейських країнах Росія почала готувати ґрунт для реваншистськоїконтрреволюції в нашій державі. Адже недарма під кінець року знову виринувЯнукович зі згодою свідчити у справі злочинів проти Майдану, не випадково «представникнароду України» Савченко напряму контактує з лідерами бойовиків, не просто такгромадян України за чималі гроші агітують робити заклики про відновленнястосунків з РФ, нарешті, Дорогомиловський суд не для статистики приймає рішенняпро державний переворот. Співпадіння? Не думаю…

Натомість гадаю, що ми значною мірою переоцінили значенняДонбасу як мети агресивної політики Росії – чи то в якості відібраноїтериторії, чи то у статусі ключа до геополітичних рішень Києва. Останні діїМоскви засвідчують: Кремль не влаштує жоден, навіть найгірший для України інайліпший для нього, сценарій по Донбасу. Конфлікт на сході – лише один іззасобів, який максимально використовуватиметься РФ до того часу, поки в Київ неповернеться проросійська влада. Найпевніше, базовим орієнтиром для реваншу єподії після помаранчевої революції, коли регіонали на чолі з сім’єю Януковичаповністю узурпували владу в країні. Щоправда, в цьому розкладі ключовимзалишається питання: наскільки подібною чи відмінною є Україна 2016-го відУкраїни зразка 2007-го і 2010-го років? Адже від ступеня цієї відмінності чи ненайбільше залежить успіх або ж провал типової кремлівської операції під назвою «ПоверненняУкраїни».