Шулер-невдаха, або як Росія використовує "газову карту" проти України

            Нещодавно стало відомо, що прем’єр-міністр РосійськоїФедерації Дмитро Медведєв підписав указ, згідно з яким припиняється дія угоди зУкраїною щодо використання нафтопродуктопроводів. У даному випадку мова йде продва з них, а саме – «Самара-Захід» та «Грозний-Армавір-Трудова». Офіційнапозиція російського уряду ґрунтується на факті того, що українські ділянки вищезазначених трубопроводів у лютому 2016 року були продані швейцарській компанії International Trading Partners AG . Відповідно, потреба брати участь в угоді просто зникла.Але варто звернути увагу на те, що продаж українських ділянок раніше згаданихтрубопроводів відбувся за згоди Федеральної антимонопольної служби. Тому наврядчи офіційна позиція відображає дійсні мотиви російського уряду.

            У даному контексті варто говорити, перш за все, не проекономічну складову такого рішення, а політичну. Зрозуміло, що й сам продажукраїнської ділянки двох трубопроводів, які, до речі, перебували у власності російськоїПАО «Транснефть», був зумовлений прагненням не допустити їх переходу увласність нашої держави. Загалом, варто зазначити, що така дія відображаєтрадиційне використання Москвою «газового питання» для здійснення тиску наКиїв. Російські ЗМІ активно культивують думку про те, що втрата двохтрубопроводів не є страшною, оскільки це навпаки зекономить значні ресурси, які«розкрадаються на території України». Більше того, педалюється теза про те, що«Самара-Захід» та «Грозний-Армавір-Трудова» не використовуватимуться длятранспортування палива. Відповідно, це повинно спричинити негативні для Києванаслідки, оскільки трубопроводи стануть непридатними для використання. У даномуконтексті варто зазначити, що насправді російські ЗМІ значно перебільшили їхроль у вітчизняній нафтотранспортній системі. Безумовно, такий стан справпризведе до непридатності даних трубопроводів, але, враховуючи деякінезрозумілі моменти зі швейцарською компанією, які вказують на її зв’язок зросійською ПАО «Транснефть», можна зробити висновок, що остання фактичношкодить своїй же власності.

            Таким чином, Москва у черговий раз вирішила розіграти«газову карту» задля залякування Києва. Показовими в даному контексті євикористання російськими ЗМІ традиційних кліше щодо «Турецького потоку»,«Північного потоку-2» і т. і. Але на даний момент це лише проекти, реалізаціяяких викликає питання з огляду на наявність цілої низки суперечностей таневрегульованих моментів. Тому такі потуги Російської Федерації наносять більшешкоди їй самій та в черговий раз стають свідченням алогічного характеру їїполітики.