Шулер-невдаха, або як Росія використовує "газову карту" проти України

            Нещодавно стало відомо, що прем’єр-міністр Російської Федерації Дмитро Медведєв підписав указ, згідно з яким припиняється дія угоди з Україною щодо використання нафтопродуктопроводів. У даному випадку мова йде про два з них, а саме – «Самара-Захід» та «Грозний-Армавір-Трудова». Офіційна позиція російського уряду ґрунтується на факті того, що українські ділянки вище зазначених трубопроводів у лютому 2016 року були продані швейцарській компанії International Trading Partners AG . Відповідно, потреба брати участь в угоді просто зникла. Але варто звернути увагу на те, що продаж українських ділянок раніше згаданих трубопроводів відбувся за згоди Федеральної антимонопольної служби. Тому навряд чи офіційна позиція відображає дійсні мотиви російського уряду.

            У даному контексті варто говорити, перш за все, не про економічну складову такого рішення, а політичну. Зрозуміло, що й сам продаж української ділянки двох трубопроводів, які, до речі, перебували у власності російської ПАО «Транснефть», був зумовлений прагненням не допустити їх переходу у власність нашої держави. Загалом, варто зазначити, що така дія відображає традиційне використання Москвою «газового питання» для здійснення тиску на Київ. Російські ЗМІ активно культивують думку про те, що втрата двох трубопроводів не є страшною, оскільки це навпаки зекономить значні ресурси, які «розкрадаються на території України». Більше того, педалюється теза про те, що «Самара-Захід» та «Грозний-Армавір-Трудова» не використовуватимуться для транспортування палива. Відповідно, це повинно спричинити негативні для Києва наслідки, оскільки трубопроводи стануть непридатними для використання. У даному контексті варто зазначити, що насправді російські ЗМІ значно перебільшили їх роль у вітчизняній нафтотранспортній системі. Безумовно, такий стан справ призведе до непридатності даних трубопроводів, але, враховуючи деякі незрозумілі моменти зі швейцарською компанією, які вказують на її зв’язок з російською ПАО «Транснефть», можна зробити висновок, що остання фактично шкодить своїй же власності.

            Таким чином, Москва у черговий раз вирішила розіграти «газову карту» задля залякування Києва. Показовими в даному контексті є використання російськими ЗМІ традиційних кліше щодо «Турецького потоку», «Північного потоку-2» і т. і. Але на даний момент це лише проекти, реалізація яких викликає питання з огляду на наявність цілої низки суперечностей та неврегульованих моментів. Тому такі потуги Російської Федерації наносять більше шкоди їй самій та в черговий раз стають свідченням алогічного характеру її політики.