Поворот у сирійському конфлікті

24 серпня 2016 року відбулася подія, яка може призвести до кардинальної зміни розстановки сил у сирійському конфлікті, а саме – вторгнення наземних військ Туреччини до району Джераблус. Дії Анкари, імовірно, стануть «холодним душем» для Москви, особливо після того, як Ердоган «просив пробачення» у Путіна. Тому в даній ситуації закономірною є поява думок про новий «удар у спину».

Загалом, варто зазначити, що операція «Щит Євфрату» спрямована проти ІДІЛ та сирійських курдів. Значні воєнні успіхи останніх змусили Анкару зреагувати таким чином, оскільки на порядок денний було винесено питання її національної безпеки. Справа в тому, що Туреччина покладає відповідальність за теракти на своїй території не лише на Робітничу партію Курдистану, а й на Загони народної самооборони – бойове крило сирійських курдів. Але Анкара у своїх діях керується не тільки і не стільки помстою за напади смертників, а прагненням упередити об’єднання двох курдських анклавів на півночі Сирії. Ердогана лякає гіпотетична можливість появи держави Роджава, яка може стати небезпечним прецедентом і спонукати курдів Туреччини до більш активних дій.

На перший погляд здається, що операція «Щит Євфрату» мала викликати роздратування США, оскільки вони підтримують та озброюють сирійських курдів. Але віце-президент Джо Байден під час свого візиту до Анкари висловив прихильність турецьким вимогам щодо відступу сил Загонів народної самооборони на схід від річки Євфрат. У такий спосіб Вашингтон дає зрозуміти Анкарі, що не дивлячись на певні розбіжності та значну «прохолоду» у двосторонніх відносинах, він підтримує та поважає її прагнення зміцнити національну безпеку. Типовий приклад політики «батога й пряника».

Росія також визнала винятковість інтересів Туреччини на півночі Сирії, не дивлячись на те, що остання підтримала сили повстанців, які є супротивниками режиму Башара аль-Асада. Це пояснюється тим, що Москві не вигідно сваритися з Анкарою, особливо на фоні нещодавнього фіаско з Тегераном. Але загальна ситуація складається не на користь Кремля. Туреччина, як і Іран, продемонструвала Росії, що власні інтереси для неї є більш значущими, ніж ефемерний союз. Безпосередня участь Анкари в сирійському конфлікті та поступки Вашингтона в курдському питанні сприятимуть налагодженню відносин між ними і, загалом, посилюватимуть єдність міжнародної коаліції. Така ситуація однозначно ставить Москву в невигідне положення і в подальшому може негативно вплинути на реалізацію її цілей у Сирії.