Всі дороги політичної кризи ведуть до виборів

Кілька тижнів тому експерти Інституту Горшеніна зробили висновок про те, що дочасних парламентських виборів в Україні не буде, оскільки відсутні системні сили, які здатні спровокувати саме такий сценарій розвитку подій. Іншими словами, більшість гравців у політикумі не зацікавлена у перевиборах.

Між тим, сьогодні ряд обставин і тенденцій дають можливість поставити під сумнів цей діагноз. Політичні сили, яким були б вигідні дострокові вибори (Батьківщина, Самопоміч, Опозиційний блок, Радикальна партія), дійсно не є переважаючими у чинному парламенті. Та річ у тім, що без їх участі найбільшим парламентським фракціям (БПП, НФ) не під силу підтримувати життєздатність тієї конфігурації влади, яка склалася на даний момент. Це фактично повністю нівелює кількісну перевагу великих політсил у створенні нової коаліції, яка здатна вирішити нинішню парламентсько-урядову кризу шляхом призначення нового уряду.

Попри усталену думку, кризова ситуація все далі заходить в глухий кут далеко не через позицію прем’єра, який вперто не хоче йти у відставку. Заяви багатьох фракцій про бажання обрати нового голову Кабміну і новий уряд є радше інсинуацією, ніж декларуванням щирих намірів. Нині всі добре розуміють, що проблема не в тому, як зняти Яценюка, а в тому, як знайти йому альтернативу, яку б підтримала більшість народних депутатів. Так от, фракції, які були в опозиції чи вирішили нещодавно туди перебратися, банально не хочуть ніякої альтернативи, ніякої нової коаліції чи нового уряду. При цьому, зрозуміло, що працювати з діючим Кабміном вони також не будуть. Як наслідок, все, що зараз відбувається, - це тиск на президента безвихіддю, аби він скористався своїм правом розпуску Верховної Ради.

Це припущення підтверджується конкретними заявами лідерів і представників фракцій. Зокрема, в Батьківщині наполягають спочатку на відставці прем’єра, а потім на формуванні нової коаліції і уряду. Очевидно, що така послідовність щонайменше нелогічна в умовах політичної кризи, зрештою, як і те, що після відставки уряду соратники Тимошенко просто не братимуть участі в перезавантаженні коаліційної більшості і Кабміну. У свою чергу, в Самопомочі обійшлися без зайвих еківоків і прямо заявили, що за будь-яких умов вже не полишать опозиційну нішу (Олег Березюк зазначив лише про можливість ситуативної підтримки майбутньої коаліції при виконанні низки умов). Нарешті, Радикальна партія – вкрай ненадійний союзник, заручившись підтримкою якого можна б було гарантувати бодай відносну стабільність новоствореної парламентської більшості.

Таким чином, шансів подолати сьогоднішню кризу у поза виборчий спосіб дуже мало. Примітно, що в цих умовах більшість партійних лідерів на публіці позиціонують себе як противники дострокових виборів, однак це не більше, ніж спосіб уникнути відповідальності за ті наслідки для країни, до яких ці вибори призведуть. А в ситуації, коли зростають рейтинги популістів і симпатії виборців нагадують попурі, про наслідки хай кожен міркує самостійно.