Декарбонізація чи деіндустріалізація?

04 листопада 2016 року набула чинності Паризька угода, що прийнята на 21 сесії Конференції сторін рамочної конвенції ООН про зміну клімату за участі 196 країн –сторін даної угоди. Таким чином, країни-підписанти, у тому числі Україна, прийняли на себе зобов’язання, щодо заходів по утриманню приросту глобальної середньої температури, проходження піку глобальної емісії парникових газів для побудови кліматично нейтрального світу до середини цього сторіччя.

11 грудня 2019 року Європейська комісія прийняла так званий European Green Deal – план досягнення нульового сумарного забруднення навколишнього середовища до 2050 року в країнах ЄС. Таким чином,  планується скоротити викиди парникових газів у Євросоюзі на 40%, а при прийнятті посилених вимог до 50% вже до 2030 року. Зокрема, даний план стосується декарбонізації енергетичної сфери, на яку припадає більше 75% викидів парникових газів, зниження витрат на електроенергію та отеплення будівель (40 % споживання е/е у житловому секторі), промислової інновації, переходу до водню, як енергоносія, транспортної сфери (25% викидів), переходу на електромобілі. Для реалізації даного плану ЄС збирається залучити більше 1 трильйона євро інвестицій, та щорічно залучати не менше 260 млрд євро додаткових приватних та державних інвестицій.

Плани ЄС з перетворення Європи в зону з нульовими викидами парникових газів до 2050 року носять, безумовно, амбітний і далекоглядний характер та безпосередньо впливають на зміну економічного укладу в країнах Європи, у тому числі і України. Для українського бізнесу це означає, що підприємствам, які хочуть зберегти свою присутність на європейському, а згодом і на світовому ринку, необхідно проводити модернізацію виробництва, збільшувати частку використання відновлювальних джерел енергії. Саме на це спрямований новий європейський податок, який уже отримав назву «карбонового». Цей «карбоновий» податок, або транскордонне вуглецеве регулювання (ТУР), буде вводитись ЄС для згладжування зростаючого навантаження на європейських виробників, у вигляді компенсаційних заходів від впровадження положень Green Deal. Незважаючи на те, що цей регуляторний інструмент щодо клімату виходить за межі юрисдикції ЄС, він, тим не менш, буде використовуватися стосовно будь-якої продукції, виробленої за межами Євросоюзу без урахування європейських екологічних стандартів. Це нововведення торкнеться практично всіх українських підприємств: в першу чергу металургії, виробництва будівельних матеріалів, а також, з високою часткою ймовірності, енергетики та агропромислового сектора. І хоча у відкритому доступі немає точного підрахунку втрат української економіки, експерти схиляються до того, що вони складуть ніяк не менше, ніж 500 млн. Євро.

З урахуванням того, що українські промисловці будуть змушені протягом декількох років пройти шлях, який європейські підприємства за державної підтримки вже сповідують більше 15 років, ситуація виглядає для українського бізнесу критично.

З одного боку, Україна долучена до виконання умов Паризької угоди та синхронізує свої заходи щодо скорочення викидів із законодавством ЄС та здійснення комплексних змін в економіці, енергетиці, транспорті, сільському господарстві, індустріальному виробництві та інших сферах. Так КМУ створено відповідну міжвідомчу робочу групу, для координації процесів та рішень, що стосуються подолання наслідків зміни клімату та взаємодії України з Європейською комісією з цих питань, розробляються відповідні законопроекти.

З іншого боку, ні серед основних завдань робочої групи, ні на законодавчому рівні, ні у публічній сфері державою не зазначається інформація про фінансові джерела декарбонізації про заплановані  інвестиції, які будуть внесені державою та/або залучені з приватного сектору. По оцінкам експертів для переобладнання промисловості для виконання декарбонізації до 2030 року, тільки у промисловій сфері необхідно більш ніж 37 млрд євро.

Приймаючи до уваги, що промислове виробництво в Україні скорочується останні два роки підряд ( у 2020 році зниження становить 5,2%) імплементація норм ЄС з нової кліматичної програми The European Green Deal. в умовах світової кризи на міжнародних ринках, пандемії COVID -19, різке підвищення законодавчих вимог для виробників щодо екології без відсутності державної законодавчої, матеріальної підтримки промисловості, стимулюючих заходів означає масове припинення діяльності підприємств з відповідними тяжкими соціально-економічними наслідками.

Держава у черговий раз  (як і під час пандемії) відсторонюється від активної державної підтримки промисловості, по суті обмежуючись контролюючими, фіскальними та каральними функціями щодо зниження підприємствами викидів у навколишнє середовище. Враховуючи що промисловість інших країн у тому числі країн ЄС, отримала державну підтримку у вигляді державних субсидій, дотацій, податкових пільг, пільгових кредитів тощо, як у період кризи так і на проекти екомодернізації та декарбонізації виробництва, а українські виробники ні, дана обставина ставить українські підприємства у завідомо програшне становище та негативно впливає на їх конкурентоздатність на міжнародних ринках.

Не зважаючи на збитки промисловості, (лише за 3 кв. 2020 року 45 млрд грн.) держава вперто не здається, гне свою лінію та продовжує фіскальний тиск на промисловість та політику дискримінації.

В першу чергу це стосується тарифів на передачу електроенергії, встановлених державним підприємством «Укренерго». Нескладний розрахунок показує, що економічно обґрунтована вартість тарифу на передачу е/е становить 9-10 грн. / МВт * год, в той час як промисловість змушена платити на даний момент 31,6 грн. / МВт * год. Виходячи з цього, тільки наш комбінат щомісяця переплачує за електроенергію, частка якої в собівартості нашої продукції перевищує 30%, близько 13 млн. грн. По суті держава у складі послуги на передачу фактично встановила новий податок на зелену енергетику та відбирає у непобутових споживачів кошти, щоб передати їх приватним інвесторам «зеленої» енергетики і тим самим унеможливити використання цих фінансових ресурсів для реалізації підприємствами екологічних програм та модернізації виробництва. Більше того, у черговий раз наразі «Укренерго» просить регулятора підняти тариф на передачу електроенергії ще на 21%, з 1 серпня.

Більше того, у планах Мінфіну вже заявлено про підвищення екологічного податку на викиди в атмосферу в 3 рази,  з 1 січня 2022 року. Крім цього, ще й планується змінити порядок використання цих коштів. Про це йшла мова під час обговорення, яке відбулося на початку квітня у Верховній Раді і торкнулося реформування екологічного податку (податок на Со2) на підприємства. Там були озвучені дві концепції, представлені Міністерством охорони навколишнього середовища та Міністерством енергетики України. Не вдаючись в подробиці, варто зауважити, що в черговий раз держава намагається вирішувати свої проблеми за рахунок промислових підприємств, беручи під свій контроль збір і розподіл коштів, які могли б бути спрямовані безпосередньо на реалізовані підприємствами на екологічні програми.

Враховуючи, що промисловість в Україні приносить більше 27 млрд доларів США, що становить майже 60% загального експорту, третину від усіх податків у державі, 23 % усіх робочих місць у країні, вищезгадані дії та бездіяльність держави прогнозовано призведуть до катастрофічних наслідків для української економіки, промисловості та суміжних галузей та до масового безробіття.