Обгрунтованість підозри - міф?

На мій погляд на сьогоднішній день склалася неправильна судова практика розуміння терміну «обґрунтованість підозри».

Складається теке враження, що реально питання обґрунтованості підозри взагалі судами не вирішується і просто упускається, як «мертвий» елемент.  

Разом з тим, досить часто і слідчі, і прокурори, і суди в своїх процесуальних рішеннях допускають порушення ст. 17 КПК України та ст. 62 Конституції України, а саме порушення презумпції невинуватості.  

Наведу уривок обґрунтувань відсутності обґрунтованої підозри зі своєї апеляційної скарги.     

«В оскаржуваній ухвалі слідчий суддя вказав: «З наданих суду матеріалів вбачається, що В.Б.Ю. обґрунтова но підозрюється у вчинені злочину, передбаченого ст. 296 ч. 4 КК України».

Однак про те, як слідчий суддя прийшов до таких висновків і якими саме конкретними доказами слідчий підтверджуються такі свої висновки, в оскаржуваній ухвалі не вказано.

Таким чином, у вказаній ухвалі слідчого судді відсутня мотивувальна частина рішення, що є беззаперечним порушенням п. 2 ч. 1 ст. 372 КПК України та ст. 370 КПК України.  

Тому оскаржувана ухвала є необґрунтованою та невмотивованою, а разом з тим і незаконною.  

Як вбачається з матеріалів наглядового провадження до клопотання слідчого додано витяг з кримінального провадження, відповідно до якого в ЄРДР було внесено три записи за однією й тією ж фабулою, однак за крізними кваліфікаціями, а саме за ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296, ч. 2 ст. 296 КК України.  

В.С.Ю. було вручено повідомлення про підозру за ч. 2 ст. 296 КК України.

В.Б.Ю. було вручено повідомлення про підозру за ч. 4 ст. 296 КК України.

  Повідомлення за ч. 1 ст. 121 КК України нікому не вручалось.

Разом з тим, наявність в ЄРДР такої кваліфікації, як ч. 1 ст. 121 КК України вказує на невизначеність слідчого в первинній кваліфікації дій братів В., а як наслідок і на відсутність обґрунтованості і самої підозри, в тому числі за ч. 4 ст. 296 КК України, так як кваліфікація дій особи за ст. 121 КК України виключає можливість кваліфікації дій за ст. 296 КК України.  

Європейський Суд з прав людини в своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою.  

Для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин.

«Нечипорук і Йонкало проти України» п. 175;

« Fox , Campbell and Hartley v . the UK» п . 32;

«Iglar Mammadov v. Azerbaijan» п . 88;

« Котій проти Украхни » п. 42;

« Erdagos v . Turkey », п. 51;

« Cebotari v . Moldova », п. 48.  

Водночас наявність щирої впевненості є недостатньою для обґрунтування підозри. Словосполучення «обґрунтована підозра» передбачає наявність існування фактів або інформації, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин.

« Cebotari v . Moldova », п. 48.  

Слідчий суддя мав інформацію про те, що між потерпілим і підозрюваним виникла бійка, внаслідок якої, начебто потерпілому була спричинена рана і начебто ця рана була спричинена саме В.Б.Ю. і саме з хуліганських мотивів, з чого слідчий суддя прийшов до висновку про наявність обґрунтованоїпідозри саме за ч. 4 ст. 296 КК України.  

При цьому слідчий суддя, не встановив, і це не підтверджено матеріалами наглядового провадження, наявність ран у потерпілого, наявність тілесних ушкоджень у В.С.Ю. та В. Б.Ю., хоча у останніх були видимі тілесні ушкодження на обличчі.  

Встановити обґрунтованістьабо необґрунтованість підозри можливо лише при підозрі особи не взагалі у чомусь, а лише у конкретних діях і лише за конкретними ознаками кваліфікації дій у відповідності до КК України.

  Так, у своїх показа ннях , в суді, В.Б.Ю. підтвердив, що саме він наніс удар ножем потерпілому, однак при цьому пояснював, що зробив це лише тому, що його брата В.С.Ю. били руками і ногами в різні частини тілачотири чоловіка, в той час як В.С.Ю. лежав на землі і вказані чоловіки були  на багато молодшими за братів.  

Аналогічні показання дав і В.С.Ю.

Свідок, потерпілий і брати В. в своїх показаннях вказують на те, що між ними була бійка, їхні покази, різняться лише в тому, хто розпочав бійку і в кількості людей, які приймали участь у бійці.  

Під бійкою необхідно розуміти нанесення один одному побоїв і (або) шкоди здоров'ю різного ступеня тяжкості за участю двох чи більше   людей   без   зброї, або із застосуванням   холодної зброї   (ножів,   сокир), або предметів, що можна використати як зброю (камені, шматки арматури, заточування, обрізки труб,   кастети   тощо).

  Як я вже вказував, у братів В. на тілі і на обличчі є подряпин, забиття і гематоми, що прямо вказують на ту обставину, що вони теж отримували тілесні ушкодження, від значно молодших чоловіків.    

 В матеріалах наглядового провадження відсутні показання самого В.Б.Ю., так як порушуючи принцип об’єктивності, ані слідчий, ані прокурор, на момент звернення до слідчого судді і після вручення повідомлення про підозру його не допитували.

Разом з тим, слідчий суддя жодним своїм доводом не мотивував чому він приходить до висновку про обґрунтовану підозру саме за ч. 4 ст. 296 КК України, а не, наприклад, щодо перевищенням меж необхідної оборони.  

Більш того, слідчий суддя не звернув увагу, що В.Б.Ю. скаржився на різкий біль і зниження зору на правому оці, запаморочення, головний біль і наявність у нього вираженої гематоми в області правого ока. При цьому, слідчий суддя, не запропонував викликати швидку допомогу.  

Зазначене не є «питанням по суті», зазначене стосується обґрунтованості підозри.

Адже, маючи певні докази і інформацію, а разом з цим і переконливість що, саме конкретна особа можливо, вчинила злочин, не можна прийти до висновку, що така особа обґрунтовано підозрюється в будь-якому злочині взагалі, вона повинна обґрунтовано підозрюватись в цілком конкретному злочині і не лише з тих міркувань, що їй за конкретною ст. КК врученоповідомлення про підозру.

Слідчий в клопотанні, а слідчий суддя в ухвалі повинні переконливо довести, чому саме за цією конкретною ст. КК, за якою особі повідомлено про підозру, підозра є обґрунтованою.  

Прикладом цього може слугувати те що не можна вважати, що особа обґрунтовано підозрюється у вбивстві (ст. 115 КК України), якщо її дії мають ознаки злочину передбаченого ст. 185 КК України.  

Більш того, вказане слідує і із ст. 178 КПК України.  

Таким чином, слідчий суддя зобов’язаний був навести вагомі аргументи того, чому він вважає, що В.Б.Ю. обґрунтовано підозрюється, саме в кримінальному правопорушенні передбаченому ч. 4 ст. 294 КК України.  

З наведеного вбачається, що, в дійсності слідчий суддя не встановив та не довів в своїй ухвалі, як і прокурор в суді обґрунтованість підозри                     В.Б.Ю. у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого саме ст. 296 ч. 4 КК, а як наслідок відсутня підстава застосування запобіжного заходу до В.Б.Ю. (ч. 2 ст. 177 КПК України), тим паче у вигляді тримання під вартою.  

Слідчий в своєму клопотанні та слідчий суддя в своєму рішенні вказували про те, що В.Б.Ю. знаходився в стані алкогольного сп’яніння, однак в матеріалах наглядового провадження відсутні будь-які докази цій обставині і слідчий суддя виходив в своїх висновках про цю обставину виключно зі слів учасників кримінального провадження, що є недопустимим з точки зору кримінального процесуального законодавства України.  

Разом з тим, необхідно звернути увагу суду і на ту обставину, що в клопотанні слідчого робиться не припущення  про те, що В.Ю.Б. вчинив кримінальне правопорушення, а стверджувально вказується про це.

Зазначене свідчить про порушення конституційних прав В.Ю.Б., про те, що він є невинуватим, поки його вина не буде доведена вироком суду, який набув законної сили (ст. 17 КПК, ст. 62 Конституції України), тобто було допущено порушення презумпції невинуватості В.Ю.Б.  

І замість того, щоб зазначене присікти в своєму рішенні і належним чином відреагувати на вказане, слідчий суддя дублює такі ж твердження про винуватість, а не про підозру В.Ю.Б. у вчиненні останнім кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, що є неприпустимим, в тому числі з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського Суду з справ людини…».