Ставка Росії в українських виборах

Ключовим фактором сьогоднішньої електоральної кампанії в Україні, про який попереджали задовго до періоду виборів експерти, є фактор російського втручання.

Особливо актуальною видається сьогодні протидія інформаційним операціям ззовні. Слід зауважити, що так звана гібридна агресія Росії не є якимсь новітнім унікальним явищем. Ще в далеких 1960-1970-их роках колишній офіцер Генштабу Російської імператорської армії, а згодом політичний емігрант в Аргентині Едуард  Меснер у серії своїх праць окреслив військовий  концепт «війни-заколоту» («мятеж-война»), фактично описавши характер війни майбутнього. В баченні автора, основною силою нових конфліктів стане не армія, а народні рухи. Відповідно основні засоби впливу мали зміститися в сторону психологічних факторів впливу. Тому війна майбутнього – це психологічна війна за думки людей. Нічого не нагадує, якщо перечитати першу доктрину Герасимова, сьогоднішнього начальника Генштабу ЗС РФ? Крім військових, можемо констатувати, що такі орієнтири взяті на озброєння і спецслужбами Росії. Достатньо зробити знову ж таки історичний екскурс і переглянути дане для американського телеканалу в 1983 році інтерв’ю Юрія Безменова, спеціаліста з радянської пропаганди і підривних технологій, співробітника КГБ, котрий перебіг на сторону Заходу. В ньому він розкрив методи роботи тодішнього СРСР з країнами західного світу. Як основа такої роботи радянської спецслужби описувався не шпіонаж, а довгострокова ідеологічна диверсія, що мала чотири стадії: деморалізація, дестабілізація, криза і «нормалізація» (як фінальна стадія за прикладом «нормалізації» ситуації в Чехословаччині в 1968 році, коли ввійшли радянські танки в Прагу). Методи впливу були покликані дестабілізувати і нівелювати в західних суспільствах освітню, релігійну, медійну сфери тощо, створивши, таким чином, сприятливий хаос для майбутнього військового вторгнення.

Сучасний стан діджиталізації і цифрового суспільства, відсутність міцних ідеологічних основ світогляду створюють особливо нестійке психологічне поле, в яке можуть проникати ззовні. В таких умовах м’яка сила впливу будь-якої країни може ставати небезпечною зброєю. Недаремно один із найкращих вітчизняних спеціалістів у сфері комунікаційних технологій Георгій Почепцов пише про комплексні смислові війни, засновані на використанні багатьох каналів впливу, розраховані на кілька цілей і тривалий період активної діяльності. Ми можемо спостерігати, як агресивно діє по всьому світу Росія, здійснюючи потрібні кібератаки, вторгаючись в інформаційний простір та просуваючи потрібні наративи.  Таким прикладом слугує діяльність популістичних правих і лівих політсил у Європі, у яких знайдено російське фінансування і які формують потрібну для Кремля політичну повістку, дестабілізуючи тим самим ситуацію у європросторі. Маємо також приклади втручання у вибори у Франції та США, голосування Великобританії щодо Брекзиту тощо. Стосовно так званого «рашагейту» у США, то розслідування спецпрокурора Мюллера засвідчило відсутність фактів співпраці між Росією і командою Трампа. То в чому ж була ціль показної підтримки кандидата від республіканців, адже для цього працювала ціла фабрика «ольгинських тролів» у соцмережах? По-перше, це показати слабкість західних інститутів демократії, мовляв, ви думали, що є невразливими, однак це не так. По-друге, запустити чи підтримати поляризацію у американському суспільстві, забезпечувати його розкол по різних позиціях. І ми можемо спостерігати, як сперечаються по багатьох моментах власного бачення розвитку країни прихильники і противники Трампа (при чому, останні до кінця впевнені стосовно зв’язків американського президента з Росією, що додає градусу напруги).

Це все наштовхує на думку про тактику Росії стосовно виборів в Україні та стратегію російської агресивної політики загалом. Можна констатувати, що технологам Кремля не вдалося повністю реалізувати сценарій «російської весни» у 2014 році, адже далеко не у всіх регіонах вдалося розпалити потрібний конфлікт. Сурковський «руський мір», який мав охопити  весь південь і схід України, не вдався. Чи змінилася російська стратегія і тактика впливу у таких умовах? Схоже, що так. Звичайно, залишаються агенти впливу Москви в українській політиці, які продовжують ретранслювати потрібні наративи. Проте основний акцент російського впливу змістився з прямої пропаганди ідей «руського міра» на розпалювання і посилення хаосу в процесі виборчої кампанії та після неї. Що демонструє ця виборча кампанія перед другим туром виборів? Традиційне електоральне протистояння Схід-Захід зникло, кожен із кандидатів декларує прихильність європейському і євроатлантичному руху (хоча і з певними заувагами). А от в гуманітарному блоці – питаннях мови, декомунізації тощо, в баченні команд обох кандидатів існують розбіжності. Тобто певному наративу протидіє інший контрнаратив. Більше того, сучасна епоха домінування соцмереж у житті користувачів дозволяє доволі легко створювати потрібні ідентичності без опертя тих на конкретну систему поглядів і цінностей. Це ми можемо спостерігати на прикладі виникнення ідентичностей, що ґрунтуються виключно на прихильності кожному із конкретних кандидатів. Градус дискусії між так званими «порохоботами» і «зеботами» є доволі високий, виходячи далеко за межі сегменту соцмереж. В таких умовах Кремлю достатньо інформаційно підживлювати існуючу поляризацію між основними гравцями (наприклад, висловлюючи підтримку кандидатам через різні власні канали зв’язку, викликаючи тим самим чергову хвилю обурення в опонентів), через «корисних ідіотів» і власних агентів впливу, а також армію ботів у соцмережах вкидати потрібні наративи в деморалізоване суспільство. Ідеологічна диверсія, як зазначав згадуваний уже Безменов, не є очевидною, а потребує часу, зусиль і проникливості, щоб її розгледіти.

Наївно сподіватися, що вплив Росії завершиться 21 квітня фактом обрання президента України, чи навіть осінніми парламентськими виборами. Як показує досвід президентських виборів 2016 року у США, палкі дискусії між прихильниками і противниками Трампа не вщухають аж до сьогодні, по цьому критерію американське суспільство залишається розділеним. Не залежно від результатів виборів українцям слід не допускати жорсткої поляризації суспільства, поділу на конфліктні табори. Безменов вказував на довготривалість процесу ідеологічної диверсії (понад 20 років). Однак зважаючи на постійність російського впливу впродовж періоду української незалежності та пришвидшення часу внаслідок цифрової епохи, в якій живемо, важливо вчасно розгледіти цей деструктивний вплив та не допустити такого рівня дестабілізації і кризи, коли буде прийнято рішення про «нормалізацію» з боку агресора.