Грошове покриття в банківській діяльності: проблеми застосування

Проблеми застосування грошового покриття як способу забезпечення виконання зобов’язань в банківській діяльності

На відміну від норм ЦК УССР (1963) ЦК України імперативно не визначає  виключного переліку способів забезпечення виконання зобов’язань, а й передбачає можливість застосування додаткових способів забезпечення, які можуть бути встановлені договором або законом (ст. 546 ЦК України). Одним із непоіменованих способів забезпечення є «грошове покриття», яке отримало широке розповсюдження в Україні у документарних операціях фінансових установ, в орендних відносинах, та у відносинах, що виникають при укладенні попередніх договорів. 

В діяльності банківських установ для забезпечення виконання зобов’язань кредитори використовують різні способи забезпечення (застава, гарантія, порука, неустойка тощо). При цьому невідповідність окремих способів забезпечення додатковим банківсько-правовим критеріям робить певні із них такими, що не мають правових наслідків для банківсько-правового регулювання (наприклад, порука, неустойка). Як наслідок цього, найбільш широко у банківській практиці використовується такий спосіб забезпечення як застава (зокрема, застава прав вимоги боржника до кредитора за вкладним або поточним рахунком боржника). 

Що таке грошове покриття? 

В свою чергу, у банківській практиці однією із альтернатив застосуванню застави є застосування так званого «грошового покриття». Цей термін використовується в банківських правилах як синонім терміну «забезпечення», та окремо виділяється серед видів забезпечення як такий, що має високий коефіцієнт ліквідності (Додатку № 6). В практиці банків «покриття» може оформлюватись як окремий спосіб забезпечення, який встановлено сторонами договору у відповідності до норм ч. 2 ст. 546, ст. 627 ЦК України, або оформлюватись в порядку аналогії закону з «покритим акредитивом», для якого закон передбачає бронювання коштів платника на окремому рахунку банку (ч. 2 ст. 1093 ЦК України).  

Грошове покриття в Україні 

Однак, як вказує Є.Самойлова, застосування непоіменованих способів забезпечення виконання зобов’язань як на практиці, так в теорії цивільного права є проблемою, яка обумовлена тим, що закон не надає визначення поняття «спосіб забезпечення виконання зобов’язань», його ознак, правова природа поіменованих способів забезпечення виконання зобов’язань є неоднорідною, внаслідок чого на практиці непоодинокі випадки помилкової кваліфікації такого непоіменованого способу забезпечення в якості завдатку або неустойки, що не сприяє стійкості цивільного обороту. Наприклад, рішенням Господарського суду м. Києва від 13.01.2016р. (справа № 910/22040/15), залишеного в силі судом апеляційної інстанції встановлено, що  грошове покриття, яке сторони Договору обізвали «гарантійним платежом» (ст. 13 Договору), за своєю правовою природою є завдатком, тобто способом забезпечення виконання відповідачем основного зобов'язання за Договором. 

В свою чергу Господарський суд Харківської області у рішенні від 19.08.2010р. (справа № 12/189) вказав, що оскільки у випадку невиконання орендарем зобов’язань за договором оренди він має право отримати задоволення за рахунок «гарантійного платежу», останній за своєю правовою природою є заставою.       

Грошове покриття в країнах ЄС 

В той же час застосування так званого «грошового покриття» добре відомо багатьом іноземним правопорядкам. В законодавстві країн-членів ЄС такий спосіб забезпечення отримав найменування «заставний депозит» або «гарантійний депозит», який активно застосовується у орендних відносинах (наприклад, ст. 22 Закону Франції  від 6 липня року 1989 р. № 89-462 «Про поліпшення орендних відносин і зміну закону № 86-1290 від 23 грудня 1986 р.», пар.551 НЦУ). 

В свою чергу, стаття 102 Банківського Закону Польщі від 29 серпня 1997 г., встановлює можливість надання банку боржником або третьою особою певної суми у національній або іноземній валюті, яку банк зобов'язаний повернути після отримання погашення боргу разом з відсотками та комісією. При цьому банк не зобов'язаний повертати отриманні кошти у сумі, яка дорівнює сумі несплаченої банку заборгованості боржника, відсоткам та комісією, а також іншим витратам, понесеним банком у зв'язку з відшкодуванням дебіторської заборгованості боржника. Відповідно з цим  «грошове покриття» за законодавством Польщі є універсальним способом забезпечення виконання боржниками грошових зобов’язань у банківській сфері. 

Грошове покриття в країнах СНД 

Норми статті 381.1 ЦК РФ також передбачають можливість встановлення за згодою сторін «грошового покриття», яке має назву «забезпечувальний платіж». Такий спосіб забезпечення характеризується таким:

- Забезпеченню підлягає грошове зобов'язання, а також зобов'язання, що виникло з підстав, передбачених пунктом 2 статті 1062 ЦК РФ, у т.ч. таке, що може виникнути у майбутньому;

- Забезпечення може бути надано у вигляді певної грошової суми;

- При настанні обставин, передбачених договором, сума забезпечувального платежу зараховується в рахунок виконання відповідного зобов'язання;

- У разі ненастання в передбачений договором термін зазначених у договорі обставин, або припинення забезпеченого зобов'язання забезпечувальний платіж має бути повернуто, якщо інше не передбачено договором;

- Договором може бути встановлений  обов'язок відповідної сторони додатково внести або частково повернути забезпечувальний платіж при настанні певних обставин;

- На суму забезпечувального платежу проценти не нараховуються, якщо інше не передбачено договором. 

Таким чином сферою застосування «забезпечувального платежу» за цивільним законодавством РФ є переважно сфера забезпечення виконання грошових зобов’язань. 

В свою чергу,  можливість збільшення, зменшення суми «забезпечувального платежу» протягом існування основного зобов’язання, надає сторонам можливість активно використовувати такий спосіб забезпечення при укладенні банківських договорів із застосуванням конструкції рамкового договору, а також при укладенні довгострокових банківських правочинів, умови яких передбачають можливість зміни ліміту заборгованості боржника перед банком протягом строку дії договору.      

Дещо інший підхід демонструють норми статей 338.3 – 338.4 ЦК Казахстану. Останні визначають поняття «гарантійного внеску», яким є грошова сума, що передається платником гарантійного внеску його одержувачу в забезпечення виконання зобов'язання щодо укладення договору при торгах або виконанні іншого зобов'язання. Таке зобов’язання виникає у випадках, передбачених законодавчими актами або в силу договору, та характеризується таким:

1. У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого гарантійним внеском з вини платника, гарантійний внесок залишається в іншої сторони;

2. У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого гарантійним внеском, з вини його одержувача або припинення цього зобов'язання за домовленістю сторін або внаслідок неможливості виконання, що настала без їхньої вини, гарантійний внесок має бути повернуто;

3. При укладенні договору або виконанні іншого зобов'язання, забезпеченого гарантійним внеском, сума гарантійного внеску зараховується в рахунок належних одержувачу гарантійного внеску платежів від іншої сторони за укладеним договором або іншому забезпеченому гарантійним внеском зобов'язанням, якщо інше не передбачено законодавством, договором або не випливає із суті зобов'язання. 

З наведеного можна дійти висновку, що цивільне законодавство Казахстану допускає забезпечення «гарантійним платежем» виконання будь-яких цивільно-правових зобов’язань. 

Висновок 

Отже, незважаючи на те, що відмінності «грошового покриття» від поіменованих способів забезпечення вже були докладно дослідженні науковцями, слід звернути увагу на його відмінність від застави, застосування якої є традиційною для банків, та завдатку. До відмінностей застави та «грошового покриття» слід віднести таке:

- Кошти грошового покриття не залишаються на банківському рахунку боржника, а одразу передаються кредитору;

- Кошти грошового покриття  отримуються кредитором, ще до моменту порушення боржником забезпеченого зобов’язання. Як наслідок цього у кредитора немає потреби здійснювати дії пов’язанні із зверненням стягнення, яке це має місце у випадку із заставою;

- Компенсація втрат кредитора здійснюється оперативно та не затягується;

- На відміну від коштів на рахунках боржника, на кошти «грошового покриття» не може бути накладений арешт, а звернення стягнення на такі кошти, в межах виконавчого провадження щодо боржника, яке здійснюється на користь третьої особи, можливе лише на підставі окремої ухвали суду (ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження»). 

В свою чергу, від завдатку, який також передається кредитору до настання факту невиконання забезпеченого зобов’язання, грошове покриття відрізняється таким: 

1) Завдаток характеризується двосторонньою спрямованістю, оскільки функція завдатку поширюється на обидві сторони зобов'язання, кожна зі сторін може понести несприятливі майнові наслідки. На відміну від цього грошове покриття забезпечує інтереси тільки однієї сторони зобов'язання – кредитора. Відповідно з цим у разі невиконання, неналежного виконання зобов'язання сторона, яка одержала грошове покриття, не зобов'язана повертати його в подвійному розмірі;

2) Мета завдатку – забезпечити виконання основного зобов’язань, а мета грошового покриття лише забезпечити виконання грошових зобов’язань, що виникають між сторонами на підставі основного договору;

3) Завдаток є не тільки способом забезпечення виконання зобов’язань, а й є способом платежу, а грошове покриття такої функції не має. 

Зазначене свідчить про істотну відмінність грошового покриття від застави та завдатку, не говорячи вже про інші способи забезпечення виконання зобов’язань.   

З огляду на вищевказане, банки та інші учасники цивільних та господарських правовідносин вправі застосовувати на практиці такий непоіменований спосіб забезпечення як «грошове покриття». Разом з тим, маючи на меті підвищення рівня захисту прав кредитора у зобов’язальних відносинах, на нашу думку, доцільним було б внесення відповідних змін до параграфу 2 глави 49 ЦК України, зокрема, наступного змісту: 

«Грошове зобов’язання, що виникає на підставі договору, може бути забезпечено внесенням на користь однієї із сторін, визначеної сторонами суми грошових коштів (грошове покриття). Грошове покриття може бути внесено стороною договору або третьою особою. Грошовим покриттям може бути забезпечено виконання дійсної вимоги, та зобов’язання, яке виникне у майбутньому. У випадку невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого грошовим покриттям, або неналежного виконання такого зобов’язання, припиненим є зобов’язання кредитора щодо повернення боржнику суми грошового покриття, що дорівнює сумі несплаченої кредитору заборгованості боржника за договором».