Військова журналістика: зворотна сторона медалі
Пулітцерівська премія, визнання колег за унікальний матеріал, хвилини слави при отриманні відзнак за мужність. Все це "трофеї" військового журналіста. Та за це "задоволення" доводиться платити. Дорого
«Я вперше кайфонула від військової журналістики, коли мій друг покликав мене подивитися на спалену ворожу техніку у звільненій Бучі. Ще до приїзду Президента на цю локацію. Місто тільки звільнилося від росіян й в БТРах ще лишалися шматки розірваних ворогів…», - розказує мені на кухні, попиваючи чай з цукерками, моя колишня колега – нині український військовий журналіст. - «Інших, хто був з нами в групі, нудило. А мене — ні. Навпаки. Майже відчула, як адреналін в кров шарахнув. Відчула себе супергероєм, який має розказати про це правду читачам».
Жорстко? Так, звісно, дуже жорстко. Але це реалії сьогодення. Українському військовому журналісту доводиться бачити ще й гірше, виконуючи свою роботу. Звісно не кожному дано писати та знімати про війну. Їхати туди де стріляють або бачити на власні очі, як витягують трупи загиблих дітей з-під зруйнованих під час ракетних обстрілів житлових будинків – дуже важко!
Щоб там бути – тобі це має подобатися. Як би це не звучало. Бо за гроші, це ніхто не робить. Повірте, ніхто. Тільки за інтерес. Або за гроші й інтерес. Тільки так. Інтерес – обов’язковий інгредієнт для військового журналіста. Йому має хотітися бути причетним до історичних подій. Й не просто бути причетним – а брати в цьому участь.
Пулітцерівська премія, визнання колег за унікальний матеріал, хвилини слави при отриманні відзнак за мужність. Все це «трофеї» військового журналіста. Та за це «задоволення» доводиться платити. Дорого. Власним життям та щастям. Буквально. І якщо ти навіть фізично виживиш, ти все одно втратиш своє нормальне життя та спокій, інколи – родину та друзів, інколи зустрінешся з алкоголізмом, чи ще гірше. Адже війна – затягує, не лишаючи місце для мирного й звичайного. Мирне й звичайне стає прісним та сірим, не цікавим. Без надриву, без емоцій, без адреналіну.
Ще одна історія – про іншого мого колегу. Перед ним поставили редакційне завдання щодня виписувати тексти про загиблих героїв. Обрати загиблого, поспілкуватися з його рідними, друзями та побратимами. З’ясувати яким був герой, про що мріяв, як загинув, що та кого по собі залишив. Складна робота, так. Навіть звучить складно. Але якщо це ще робити постійно – це зводить з глузду. Теж буквально. Бо уявіть скільки болю, страждань та жаху щодня має пропустити через себе цей автор, щоб відписати якісний матеріал — некролог. З емоцією. А коли текст виходить емоційним? Коли ти сам відчуваєш цю емоцію, дихаєш нею. Такий страшний секрет геніальних букв.
Що з ним трапилось далі? Через пів року він повністю емоційно вигорів. Таке політкоректне формулювання придумали собі кадровики, описуючи його стан. Вигорів повністю. Одного дня він просто прийшов в редакцію, розбив свій комп’ютер молотком, та спокійно сів поруч читати новини з телефону. З того моменту цей журналіст не написав жодної букви. Зовсім. Не зміг. Фізично не зміг. В результаті – йому «прописали» серйозну програму психологічної реабілітації, яка триває ще досі. Й скоріш за все триватиме ще не один місяць чи навіть рік.
Таку ціну доводиться платити зараз українським журналістам, щоб писати правду про те, що відбувається в нашій країні. Й це справжній інформаційний фронт зі своїми бійцями. Зі своїми жертвами війни. Їх багато. Більше, ніж ви можете уявити.
Сьогодні хочу висловити свою щиру подяку та шану саме бійцям інформаційного фронту. Знаю напевно – ваш внесок в нашу Перемогу не менший, ніж у бійців на передовій.
Дякую та пишаюсь, що я теж журналіст. Журналіст вільної України. України, що б’ється!
Перемога за нами!
- Альтернативи децентралізації енергогенерації в Україні не існує Олексій Гнатенко вчора о 15:31
- Відкриті дані: прозорість проти корупції Діана Граділь вчора о 13:39
- Способи захисту прав власника від самочинного будівництва на земельній ділянці Євген Морозов вчора о 10:45
- Власть, наука, интеллект – инвестиции в средний и малый бизнес и устойчивое развитие Вільям Задорський вчора о 04:01
- Прифронтовий Миколаїв. Яку допомогу можна отримати у місті, де лінія фронту зовсім близько Галина Скіпальська 25.07.2024 13:53
- На що дивляться інвестори? Олександр Висоцький 25.07.2024 12:22
- Де нормальний начпрод, там якісні продукти харчування Дана Ярова 25.07.2024 12:06
- Розвиток європейського ринку водню: Нові ініціативи та перспективи Олексій Гнатенко 25.07.2024 10:17
- Внесіть зміни у свій щоденний "to do list" Катерина Кошкіна 25.07.2024 09:59
- Гранти на відновлення та енергоефективність житла: можливості від Фонду енергоефективності Єгор Фаренюк 24.07.2024 21:44
- Порушення прав власника земельної ділянки внаслідок самочинного будівництва Євген Морозов 24.07.2024 19:48
- Як застосувати методи відбору постачальників НАТО у наших реаліях? Євгеній Сільверстов 24.07.2024 18:00
- Кого підтримуватиме Ізраїль під час виборів у США? Олег Вишняков 24.07.2024 13:22
- Європейська рада схвалила висновки щодо інфраструктури електромережі ЄС Олексій Гнатенко 24.07.2024 12:30
- Спільна власність чоловіка та жінки, які проживають без реєстрації шлюбу Євген Морозов 23.07.2024 19:26
- Boris Johnson: Запрошення до усвідомлення – домовлянь з РФ не буде 1882
- Суди проти рф – реалії, фантазії, міфи. Перспективи Арбітражу 299
- Як застосувати методи відбору постачальників НАТО у наших реаліях? 91
- Чому конкурентні закупівлі – це більше ніж просто вимога закону 65
- Дизайн дитячого простору 63
-
11 млрд доларів тому, кого немає. На що просила гроші Україна в Берліні
Бізнес 87044
-
У Харкові обрали нові назви для трьох станцій метро
Бізнес 11237
-
Помпео виклав своє бачення мирного плану Трампа: лендліз на $500 млрд і реальні санкції
Бізнес 9244
-
Криза мобільного зв’язку. Скільки коштуватиме подовження зв'язку під час відключень
Бізнес 5712
-
Київський підприємець почав розбирати Tesla, щоб заряджати оселі – FT
Технології 5407