Закон про підвищення акцизів на сигарети – це випробування економічної відповідальності

Влада декларує необхідність наповнювати бюджет, але діє навпаки.

Минув місяць із моменту ухвалення Верховною Радою законопроєкту №11090, який передбачає суттєве підвищення акцизів на тютюнові вироби. Документ не лише наближає Україну до європейських стандартів у сфері акцизної політики, але й відкриває перспективу суттєвих додаткових надходжень до бюджету: 612 мільйонів гривень у 2025 році та понад 29 мільярдів гривень до 2028 року за рахунок поступового зростання ставок і прив’язки акцизів до євро, аби бюджетні надходження не згорали внаслідок девальвації гривні.

Однак, попри всі очевидні переваги, цей закон досі залишається без підпису президента. І це викликає серйозні запитання до економічної відповідальності влади, а також щодо чесності її діалогу із суспільством та платниками податків.

Влада декларує необхідність, але діє навпаки. Наприкінці 2024 року уряд гучно заявляв про нестачу коштів для фінансування ключових статей бюджету, насамперед витрат на військо та оборону. З високих трибун лунали заклики до жорсткої економії та пошуку нових джерел доходів. Були підвищені ставки оподаткування для українців та бізнесу — це аргументували необхідністю «спільно нести економічний тягар війни». Законопроєкт №11090, спрямований на збільшення акцизних ставок, входив до так званого «пакету ресурсних законодавчих ініціатив» як один з найбільш очевидних та відносно швидких способів для наповнення державної скарбниці.

Але чому ж він так і залишається без підпису? Лакмусовий папірець політичної волі.  Тютюновий сегмент займає особливе місце у структурі акцизних надходжень України, забезпечуючи майже половину цих доходів. Підвищення ставок до рівня європейських стандартів стало б не лише інструментом наповнення бюджету та додатковим джерелом фінансування оборони, але й справедливим рішенням. Історія цього закону — це історія наступу на тінь і ілюстрація її потужного опору. Крім того, ще на етапі розробки законопроєкту та його ухвалення чинився шалений опір з боку тютюнових компаній. Їхнє завдання було простим — зупинити будь-які зміни, які зменшують їхній прибуток. Але тепер, після остаточного прийняття законопроєкту парламентом, який не піддався на тиск і виявив сильнішу за спротив лобістів силу політичної волі, гальмування збільшення акцизних ставок перейшло до іншої площини. На найвищих політичних щаблях.

Ціна зволікання.  Кожен день без президентського підпису під законом — це втрачені час та гроші. Для бюджету це означає мільйони гривень щоденних втрат. На які будуть недофінансовані потреби війська та соціальні витрати. Країна загалом втрачає ще більше — довіру міжнародних партнерів через власну непослідовність. Євроінтеграційні зобов’язання передбачають гармонізацію акцизної політики із європейськими нормами, і відтермінування цього рішення виглядає як крок назад. Неспроможність України застосувати очевидні джерела наповнення власного бюджету доступними їй методами надто сильно контрастує з закликами до західних союзників щодо фінансування нашого опору агресії ворога. Хто виграє від такої затримки? Тютюнові ділки — несуть найменший економічний тягар війни. Адже кожний день та місяць із низькими ставками акцизів зберігає їхні надприбутки, які вони і далі можуть спрямовувати на підживлення політичної корупції та подальше лобіювання своїх інтересів, ігноруючи гостру потребу фінансування оборони. Саме тому, закон про підвищення акцизів на тютюнові вироби є не просто ресурсним. Це тест на політичну послідовність та економічну відповідальність влади. Тест на її здатність справедливо розподілити економічний та податковий тягар війни, який разом несуть величезні підприємства та кіоск біля вашого дому, родина з діточками та фігуранти рейтингів найзаможніших українців. Частину цього тягаря справедливо покласти і на тютюнових виробників. Президент має зробити простий та очевидний вибір - виступити на підтримку суспільної економічної справедливості. Ми не маємо часу на зволікання. На кону — набагато більше, ніж просто десятки мільярдів гривень. Ціна зволікання — втрата економічної та бюджетної стабільності та нестача фінансування перемоги.