Як централізація лісгоспів позитивно впливає на вирішенню спорів, непорозумінь між приватним деревообробним бізнесом та державною лісогосподарською компанією.
Сьогодні відбувається реформа лісового господарства. Більше сотні лісгоспів об’єднані в єдину компанію «Ліси України», а обласні лісомисливські управління укрупнені. Чітко розмежовано господарську та адміністративну функції в лісовій галузі тощо.
Окрім цього в процесі торгівлі деревиною активно приймають участь ліцензовані біржі, які максимально зацікавлені продати деревину та отримати свою максимальну винагороду.
Сучасний кейс: невідвантаження продукції – швидка реакція вертикалі.
Якщо раніше чиновники лісових господарств нав’язували свої шаблони договорів купівлі-продажу деревини, в яких продавець має право на все, а покупець безправний, то зараз ситуація значно покращується. Але мова не лише про формальності. До реформи і створення ДП «Ліси України» лісгоспи могли фізично припинити відвантажувати деревину без жодних правових підстав і пояснень, а змусити їх виконувати зобов’язання можна було лише через суд, але на це могли йти місяці, якщо не роки, або йти домовлятися і приймати участь у корупції. Фактично це призводило до паралічу бізнесу та втрати доступу до сировини, а це для господарської діяльності найгірше. Свавілля лісгоспів не мало меж.
Що ж відбувається зараз? Звернувшись зі скаргою в ДП «Ліси України» та біржу, Держлісагентство тощо, філії ДП «Ліси України» (колишні лісгоспи) відразу усувають недоліки та, наприклад, починають відвантажувати куплену продукцію. Це економить приватному деревообробному бізнесу час, гроші і саме головне – нерви. Раніше про таку швидку й дієву реакцію можна було лише мріяти.
До реформи – лісгоспи працювали у повній вакханалії.
В недалекому минулому, щоб дізнатися хоча б те, де лісгоспи продають власну продукцію і за якими цінами треба було роки провести у судових розбірках. Витратити десятки тисяч гривень на юридичний супровід і власні нерви.
Ба більше, хоча суди першої інстанції і задовольняли позови про доступ до інформації, але лісгоспи подавали апеляції та касації, а потім фізично не хотіли виконувати рішення.
Чому лісгоспи приховували інформацію про заготівлю та торгівлю лісом-кругляком?
Тому що в «ручному» режимі дерибанили народні багатства – ліси через приблизно тридцяти п’яти «ручних» бірж, які створювалися здебільшого лісівниками і куди мали доступ лише наближені до керівництва лісового господарства підприємці. Одна із найбільш сумнозвісних бірж – «Суренж», через яку «проганялися» сотні тисяч кубів деревини з Рівненщини за заниженим цінами і де втрати сягали сотні мільйонів гривень.
Прикриття таким оборудкам забезпечувалося через корумповані правоохоронні органи і всі відверто чхали на будь-які інтереси розвитку лісового господарства загалом. На мій погляд, дбали лишень про власні гаманці і багатомільярдні схеми особливо в тих регіонах, де території мали велику площу заліснення.
Навіть виграні суди через 3 роки про доступ до інформацію про торгівлю деревиною втрачають актуальність, адже дані про ціни та об’єми продажів деревини втрачають їхню практичну цінність. Кон’юнктура ринку змінюється дуже швидко, так само, як і змінюються зовнішні обставини.
Отже, цим регулярно користувалися колишні лісгоспи, тому шанси стати успішними за такої системи мали лише наближені до їх директорів та начальників управлінь підприємці. Корупція породжувала кругову поруку бізнесу з державними підприємствами.
Таким чином, лише наближені до лісівників підприємці мали безперешкодний доступ до лісових ресурсів за цінами нижче ринкових через сумнівні біржі в конкретному лісгоспі. Для доброчесного деревообробного бізнесу не було ніяких перспектив, а лише варіант – судитися, або задовольнятися невитребуваними залишками деревини, які виставлялися через Прозоро.Продажі.
Однак в наших реаліях, як уже згадувалося, судові процеси затягувалися на роки, а на практиці це означало знищення бізнесу за принциповість та невміння домовлятися.
Централізація лісгоспів та створення ДП «Ліси України» - позитивні тренди.
По-перше. Колишні лісгоспи, а теперішні філії уже фізично не можуть нехтувати скаргами, наріканнями та зауваженнями, культурно посилати в суд усіх незадоволених або надто принципових контрагентів.
Регіональні офіси та центральний лісовий офіс ДП «Ліси України» та біржі досить оперативно реагують на нарікання, наприклад, прискіпливо стежать за вчасним та належним виконанням зобов’язань філіями та покупцями деревини. До цього процесу долучені і ліцензовані біржі, також і чиновники Держлісагентства.
Отже, централізація лісгоспної системи щонайменше забезпечила керованість процесами і дозволила деревообробникам у позасудовий спосіб ефективно та швидко вирішувати спори та непорозуміння.
По-друге. Створення ДП «Ліси України» дозволяє централізовано через Прозоро.Продажі закупляти товари та послуги, наприклад, пальне та послуги щодо розробки лісових ділянок (рубки) та інші послуги, на чому можна економити мільярди гривень. Також дозволяє створити умови для розвитку окремого бізнесу на конкурентних засадах – заготівля лісу.
Таким чином інтереси місцевих ділків, якщо вони суперечать цілям та задачам розвитку лісового господарства загалом, цілком реально зупиняти через центральний лісовий офіс ДП «Ліси України».
По-третє. Регіони, які мало заліснені, отримали можливість розвивати лісове господарство шляхом спрямування коштів з більш прибуткових філій до філій на півдні та сході з меншими доходами через центарльний лісовий офіс.
Згідно наказу №641 від 08.03.2023 ДП «Ліси України», який розміщений в публічному просторі, фінансово-господарські операції централізуються, що дає змогу збалансовано розвивати лісове господарство у різних регіонах.
фото Наказ – копія.jpg
Але, на мою думку, цей документ потрібно удосконалити. Наприклад, відсоток відрахувань з фінансово-господарських операцій з філій до ДП «Ліси України», які розташовані в у найбільш заліснених регіонах та розпоряджаються більш цінними породами деревини – збільшити, а з філій з найменш заліснених регіонів, відповідно, зменшити.
На жаль, до реформи, лісгоспи в найбільш заліснених регіонах «купалися» в розкоші, адже ціни на деревину були високими, а дохідність – захмарна. Тому, щоб зменшити прибутковість і, відповідно, оплату податків тощо, лісгоспи вдавалися до зайвих витрат – будували лісовички, бані, ресторани тощо. Це в той самий час, коли лісгоспи на сході та півдні не могли закупити потрібну техніку та відновлювати ліси, забезпечувати протипожежні заходи.
По-четверте. З’являється нагода фінансувати насіннєві центри та розсадники для масового заліснення в масштабах України, приймати участь у глобальних програмах та проєктах.
Покращується інвестиційний клімат, адже інвестору легше мати справу з одним національним підприємством, ніж домовлятися з сотнями окремих самостійних господарств.
По-п’яте. Також раніше кожен лісгосп був окремою юридичною особою, а обласні лісомисливські управління лише координували їх діяльність. Тому отримати потрібну інформацію від більш ніж 130 лісгоспів було вкрай важко, а оскаржувати їх дій, рішення чи вчинки у позасудовому порядку майже не можливо, що суттєво ускладнювало діяльність приватному деревообробному бізнесу.
По-шосте. Створення великого господарюючого суб’єкту у формі ДП «Ліси України» замість сотні розпорошених окремих суб’єктів господарювання змушує більше уваги приділяти лісовій галузі не лише профільного Міндовкілля, а й Міністерства економіки України та КабМіну, Верховної Ради України, Офісу Президента України.
Отже, приховувати системні проблеми, уникнути прозорості та публічності господарської, адміністративної, фінансової діяльності єдиної національної лісової компанії не вдасться.
Замість висновків.
Ідея централізації лісгоспів правильна і, можна сказати, втілюється з значним запізненням. Перші кроки реформування вже показують життєздатність через ефективне та оперативне розв’язання спорів, непорозумінь поміж приватним бізнесом та ДП «Ліси України».
Оскільки теперішні філії (колишні лісгоспи) втрачають можливість зловживати та маніпулювати власним статусом, це обов’язково має відобразитись на фінансовій дисципліні та прибутковості лісового господарства. Адже використання лісових ресурсів за «схемами» та місцевими «договорняками» стає все складніше, а практично – зводиться до нуля.
Саме тому спостерігаються спроби дискредитувати реформу від представників колишньої пострадянської лісгоспної системи та бенефіціарів багаторічних мільярдних схем, але практична користь від централізації лісгоспів уже відчувається і є сподівання, що взаємодовіра та порозуміння, цивілізовані партнерські стосунки між приватним деревообробним бізнесом та ДП «Ліси України» будуть лише зростати та покращуватися.
